– Іро, ось чим ти годуєш мого сина? Чому Вовочка повинен їсти вчорашнє, та ще й зігріте у мікрохвильовій печі? Це шкідливо для його здоров’я! – обурювалася Наталя Львівна.
– А що я маю, прибігти з роботи та зварити йому обід із трьох страв? – відповіла Іра свекрусі. – Ваш син дорослий хлопчик, здатний розігріти собі їжу.
– Не для цього він одружився, щоб терпіти такі поневіряння, – зітхнула Наталя Львівна. – Нехай краще до мене їздить обідати. І взагалі, я краще знаю, що потрібно моєму хлопчику.
Свого чоловіка, Володю, Іра щиро кохала. Він був веселим, харизматичним хлопцем, справжньою душею компанії. Вони познайомилися в інституті, навчалися на інженерів на паралельних потоках.
Згодом довго спілкувалися в одній компанії після випуску. Іру завжди дивувало, чому Вовка не зустрічається з жодною дівчиною довше кількох тижнів. А потім їхню компанію запросили зустрічати новий рік у нього вдома, і все зрозуміла.
Головною жінкою у житті Володі була мама, Наталя Львівна. Вже при першій зустрічі, з юрби гостей вона виділила Іру і відразу заочно її зненавиділа, розгледівши в ній потенційну небезпеку для себе.
Домашній текстиль
– Дівчино, так, ви, у червоній сукні, туфлі зніміть свої, паркет нам подряпаєте, – голосно заявила Наталя Львівна. – Ось, капці візьміть. Ой, яка ви низька без підборів. Прям карлик…
– Дякую, – пробурмотіла Іра. Сваритися з господаркою квартири вона не хотіла.
– До речі, червоний – не ваш колір, – повідомила їй у відповідь Наталя Львівна. – Дівчатам типажу “сіра мишка” краще носити щось нейтральне. – Бежевий, наприклад…
Весь вечір жінка мучила саме її. І навіть під дзвін келихів опівночі спробувала сказати щось образливе. Але Іра її не слухала, бо Володя зненацька взяв її за руку.
З того вечора вони були майже нерозлучні. Іноді Ірі навіть здавалося, що Вова вибрав її, щоб досадити матері. Така сильна була ненависть Наталії Львівни до неї.
Про весілля – справжнє, пишне, із застіллям та родичами, вони навіть не думали. Сходили і тихо розписалися в РАЦСі. Гостей було декілька: мама Іри, та пара найкращих друзів. А ввечері повідомили про те, що стали чоловіком та дружиною й Наталю Львівну.
Був скандал:
– Як ти міг! – Кричала мати Володі, звалившись у крісло, що стояло. – Кинув мене, проміняв ось на цю безбарвну дівчину!
– Навіть весілля нормальне не зробили! Все, не як у людей! І взагалі, у неї немає ні смаку, ні краси. Синку, я сподівалася, ти спитаєш моєї думки при виборі дружини. А що ти зробив?
– Але ж це я одружився, мамо, а не ти, – зітхнув Володя. – Я сам можу розібратися, із ким хочу провести життя. Я виріс, мамо!
– Ні, не можеш, – продовжувала істерику Наталія Львівна. – Я бачу, як ця підступна провінційна хижачка впивається в тебе своїми кігтями.
– Мамо, Іра киянка, як і я, все життя тут живе, – намагався заспокоїти Наталю Львівну син.
– Ну, значить на нашу квартиру зазіхає, напевно виросла в малосімейці на околиці, – пирхнула вона. – Скажіть, люба, заради чого все це? Невже вам такий цікавий мій син? Га?!
Той натиск свекрухи Іра витримала, хоча іноді сама задавалася питанням, чи потрібні їй у житті ці потрясіння. Але Володя виявився добрим чоловіком.
Візити до своєї мами він ретельно дозував, Іру від контактів із нею оберігав. Вони винаймали квартиру поруч із роботою, подалі від Наталії Львівни з її вченнями.
Але іноді від візитів свекрухи все ж таки не вдавалося відбитися. А на Іриному ювілеї – їй виповнилося тридцять років, Наталя Львівна взагалі влаштувала власний бенефіс, заявивши, що невістку ніколи не прийме.
Вечір закінчився сльозами. Вдома Володя заспокоював дружину:
– Ну бачиш, ось така моя мама, її не переробиш.
Домашній текстиль
– Володю, я більше не витримаю її нападок, – скаржилася Іра. – Скільки я не намагаюся відповідати, все одно залишаюся поганою невісткою.
– Знаєш, я вважаю, це тому, що у мами більше немає дітей. Вона почувається покинутою, непотрібною. Ось якщо з’являться онуки, – посміхнувся Володя.
– А якщо вона і їх зненавидить, як мене, – зі страхом спитала Іра. – Я вже щоразу, як готувати починаю, прямо чую командний голос твоєї матусі. І буряк у борщ не так ріжу, і картоплю надто крупно…
– Ну не перебільшуй, – засміявся Володя, – ось побачиш, усе налагодиться.
Через пів року після дня народження Ірини, вони дізналися, що незабаром стануть батьками. Довго думали, як сказати про це Наталі Львівні. Передбачити реакцію свекрухи було неможливо.
Але Іра все ж таки зважилася, причому напередодні першого УЗД. Володя поїхав у відрядження, а їй страшнувато було йти туди одній. Тому вона просто зателефонувала Наталії Львівні та чесно сказала:
– Я при надії, завтра перше УЗД, можете зі мною сходити? Вовка у відрядженні, а одній якось лячно.
У слухавці щось загуркотіло, потім пролунали гудки. Іра стояла і міркувала, чи не викликати швидку на адресу свекрухи, про всяк випадок. Але невдовзі Наталя Львівна вже сама з’явилася на їхньому порозі:
– Іра, що це за новини, ну хто так повідомляє, телефоном, – звично обурилася вона, і раптом додала, – Вовка теж гарний. Поперся у відрядження.
– Та він не спеціально, так співпало, – виправдовувалася за чоловіка Іра.
– А ти чого така бліда, токсикоз, так? – Клопотала свекруха. – Може, хочеться чого, ти млинці мої любиш, давай напечу.
– Наталю Львівно, з вами все добре? – Запитала злякана Іра. – Не треба так метушитися.
– Я з тобою поживу, поки чоловік у відрядженні, – додала свекруха і затягла до передпокою важку сумку. – Не напружуйся, прибирання та готування візьму на себе.
Із цього дня їхні стосунки змінилися. Тепер критика свекрухи діставалася, здебільшого, Володі. На думку матері, він недостатньо багато часу приділяв дружині, погано їй допомагав. Подружжя лише посміювалося з таких змін.
З появою сина на світ Іра впоралася сама, свекруха сплатила їй платну палату і вдерлася туди за годину, як малюк з’явився. Біля мирно соплячого немовляти вона завмерла і деякий час вражено його розглядала. Потім сказала:
– Бачиш, Ірочко, я на УЗД ще казала, що син на Вовку схожий. Ну, вилитий, наша порода.
– І справді, – посміхнулася Іра, – а ніс ваш, на мою думку.
– Так, ну для хлопчика не страшно, – пробуркотіла свекруха. – Я там ремонт у квартирі доробляю, хотіла сюрпризом, але що тепер. Нема чого вам винаймати, коли є своя трикімнатна. Ти ж не проти, Іро?
– А як же ваші слова на моєму ювілеї? Чи уживемося?
– Ой, хто старе згадає, – відмахнулась від неї свекруха. – Забули і все, Ірочко. Ти мені ось, онучка подарувала, буде з ким у парку гуляти на старості років.
Іра посміхнулася і відкинулася на подушки. У їхньому протистоянні зі свекрухою нарешті була поставлена жирна крапка…
Ставте вподобайки, пишіть коментарі, читайте з задоволенням.
Залишити відповідь