– Мамо, ось ми з Марією і приїхали, – весело сказав Сергій і поставив у передпокої дві величезні сумки з речами. – Добре, що ти погодилася нас прийняти, а то хоч у готель іди.

– Звичайно, живіть, – радо сказала Валентина Вікторівна. – Нехай і затісно нам буде в однокімнатній квартирі, ну нічого, як-небудь розмістимося.

Сергій, син Валентини Вікторівни, жив на орендованій квартирі з дружиною Марією. А потім у них трапилася неприємність: господар квартири попросив з’їхати. Ось Сергій і вирішив, що вони з дружиною тимчасово поживуть у мами.

Марія побіжно оглянула квартиру, і сказала свекрусі:

– Ми будемо жити в кімнаті, а вам доведеться ночувати на кухні. Нас же двоє, а вам одній там вистачить місця.

– Усе гаразд, я й справді збиралася спати на кухні. У мене якраз є крісло-ліжко для таких випадків. Тож займайте кімнату і не хвилюйтеся, вже один тиждень я якось потерплю.

– А що, це навіть зручно. Як прокинетеся, можете відразу нам сніданок готувати, – засміялася Марійка і пішла розкладати свої речі.

Валентина Вікторівна була жінкою інтелігентною, спокійною і ніколи не лізла в особисті справи сина. Хоч Марія їй не дуже подобалася, але вона ніколи не говорила про це Сергію.

“Якщо мій син щасливий, значить, усе гаразд. Він дорослий, недурний, і сам розбереться, яка дружина йому потрібна”.

Спочатку Валентина Вікторівна не надто переймалася приїздом сина і невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго – ну, яка радість молодим жити в однокімнатній з матір’ю?

Але, як виявилося, жити безкоштовно – це великий і вагомий плюс.

Марія постійно твердила, що в них проблеми з грошима, і поки вони ніяк не можуть знайти підходящий варіант, куди переселитися. Не забувала й скаржитися на тісноту, а ще постійно критикувала звички свекрухи:

– Валентино Вікторівно, чому у вас постійно увімкнений телевізор? Навіщо ви взагалі ці серіали дивитеся? Краще дивіться фільми по комп’ютеру, і навушники не забудьте надіти, а то мене звук дратує.

– А мені по телевізору зручніше дивитися, екран більший. Але якщо тобі заважає, я краще піду на кухню, приготую що-небудь.

Валентина Вікторівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Марія стане мудрішою, і їхнє спілкування налагодиться. А поки Валентина не збиралася конфліктувати і висловлювати претензії.

Марія рідко мила за собою посуд, не прибирала, все готування скинула на свекруху. Валентина Вікторівна думала, що невістка поки не звикла до цього дому і соромиться щось зробити по-своєму.

Але одного разу все-таки не витримала і дуже м’яко сказала:

– Марійко, сходи, будь ласка, в магазин і приготуй Сергієві щось на вечерю. Він казав, що сьогодні буде пізно.

– А ви в курсі, що я на дієті? – обурилася Марія, не відриваючи погляду від телефону. – І сьогодні я збираюся вечеряти тільки овочевим салатом. А Сергій уже не маленький і може сам собі що-небудь приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут маю бути замість служниці.

Валентина Вікторівна в задумі відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилося, та й у морозилці було порожньо.

Довелося знову купувати їжу за свої гроші. А після вечері вона зважилася поговорити із сином:

– Сергію, мені незручно тобі говорити, але не міг би ти накупити продуктів? Тільки на себе і Марію, мені нічого не треба. Сам розумієш, зарплата в мене невелика, складно вас годувати.

– Та не питання. Тільки я всю зарплату віддаю Марії – вона вважає, що бюджетом має завідувати дружина. Але ти не хвилюйся, я з нею сьогодні поговорю.

Важко щось приховати, живучи втрьох в однокімнатній квартирі. Валентина Вікторівна зібралася лягати спати, розклала своє крісло і почула перешіптування невістки і сина:

– Маріє, потрібно дати мамі хоча б п’ять тисяч. Ми й так її обмежили, та ще й їмо за її рахунок. Якось негарно виходить.

– У мене немає грошей! Ти знаєш, скільки я залишила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати вже практично нічого не залишилося. А з мамою твоєю нічого не трапиться – нехай допоможе молодій сім’ї.

Валентина Вікторівна розхвилювалася, що через неї Сергій із Марією можуть посваритися. “Гаразд, Бог із ними, із цими грошима. Сподіваюся, через тиждень вони з’їдуть, а я вже як-небудь потерплю”.

Час минав, а про переїзд ніхто і не заїкався. Марія хоч і була незадоволена спільним проживанням зі свекрухою, але шукати нове житло не поспішала.

Звичайно, Валентині Вікторівні вже стало набридати таке життя: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти причіпки.

Але на цьому всі сюрпризи не закінчилися.

Якось раз Валентина Вікторівна підійшла до свого старенького серванта і схопилася за серце – пропав її чайний сервіз. Вона ахнула, злякалася, заглянула в сусідні шафки, але сервізу ніде не було.

“Куди він подівся? Старий сервіз, кому він був потрібен? Напевно, Марія його кудись переставила, більше нікому”.

Через годину додому прийшли Сергій із Марією, і Валентина Вікторівна відразу ж запитала:

– Послухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна річ, але я ніде не можу його знайти.

Марія з усмішкою подивилася на чоловіка і сказала:

– Так, це я його брала. Для продажу. Навіщо вам цей мотлох? Ви ж самі казали, що не користуйтеся таким посудом. Скажіть спасибі, що вдалося його продати за непогані гроші.

– Ви що, продали його? – охнула Валентина. – Я ж його так берегла, він мені від мами дістався! Сергію, ну чому ти мені нічого не сказав? Хіба так можна – потайки продавати мої речі?

– Мамо, ну справді, навіщо тобі цей сервіз? Стоїть тільки, місце займає. А ми його продали за три тисячі, якраз можна продуктів накупити.

– Ой, Сергію, що ви наробили… – зі сльозами на очах прошепотіла Валентина Вікторівна. – Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не тьохнуло, коли ви таке задумали?

– Та що ви кричите через цей мотлох? – здивовано фиркнула Марія. – Увесь цей сервант давно час відправити на смітник. Зараз такі меблі з вісімдесятих років мають ну дуже убогий вигляд.

Сергій бачив, що мати засмучена, але все ж вирішив підтримати дружину:

– Справді, мамо, давай я краще тобі білу шафку куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли будуть гроші. А то у квартиру вже заходити соромно.

Валентина Вікторівна була просто збентежена поведінкою сина. Гаразд, Марія, з нею все зрозуміло. Але Сергій? Невже він теж вважає всі ці речі мотлохом? Соромиться, що в них не якийсь дорогий ремонт?

Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона самотужки ростила сина, намагалася, щоб він виглядав не гірше за інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.

– А коли ви збираєтеся від мене з’їхати? – тихо запитала Валентина. – Уже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось із дому винесете. Якщо чесно, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а минув уже місяць.

– Ну ось, ви нас уже виганяєте! – крикнула Марія. – Ненадовго ж вас вистачило! Та ви через свій сервіз більше переживаєте, ніж через сина! Ви б краще пораділи, що ми вам квартиру від мотлоху звільняємо.

– Та вже, спасибі, – почала злитися Валентина Вікторівна. – Я вам намагалася в усьому допомогти – з весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала і прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні вже, я сама вирішу, як мені жити у своїй квартирі!

Марія схопила свою куртку, сумку і рявкнула на чоловіка:

– Йдемо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж терпітиму таке ставлення! Сергію, ти що, не бачиш, що Валентина Вікторівна нам дорікає своєю допомогою?!Спеціально для сайту Stories

Сергій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, та ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Марією йому теж не хотілося, і він спробував заспокоїти маму:

– Нічого страшного не сталося, навіщо так злитися? Куди ми поїдемо просто зараз? Батьки Марії живуть за містом, туди півтори години потрібно добиратися.

– Це вже не моя справа, – тремтячим голосом сказала Валентина Вікторівна. – Нехай Марія тепер вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоч трохи будете мені вдячні за допомогу, але бачу, що вам незнайоме це почуття.

Сергій і Марія пішли, а Валентина Вікторівна розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже жорстко вчинила із сином, і що тепер їхні стосунки безповоротно зіпсовані.

Але, на щастя, Сергію пішов на користь цей урок. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка з сервізом.

– Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я зателефонував жінці, усе пояснив, і вона погодилася повернути. Щоправда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. Загалом, вибач, будь ласка, що так вийшло. А Марія… про неї якось потім поговоримо.

Валентина Вікторівна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Сергій нарешті її зрозумів.

Вона повернула улюблений сервіз на законне місце і, милуючись ним, сказала:

– Ех, молодь! Нічого ви не розумієте в красивих речах!