Цього разу я приїхала не на три тижні у відпустку, а на два місяці. можливо. Якби менше часу побула, то і не склалось би цієї ситуації, але вже як є. Головне для мене тепер визначитись, як бути із квартирою.
Я на заробітках уже 15 років і повертатись не планую поки. Я з села, освіти у мене немає. Вдома хіба б на фермера працювала і ніколи б не мала тих грошей що заробляю нині.
Доньці моїй тридцять і їхала я тоді, як вона була ще у підлітковому віці. Я змогла їй забезпечити гарну освіту, вона ніколи ні в чому не мала потреби і не була “бідною” студенткою.
На квартиру однокімнатну я їй забрала і вже вона там зі своїм Антоном жила. Тепер уже у якості сімейної пари вони собі там хазяйнують.
Ніколи нічого кривого про свого чоловіка мені донька не казала. Жили вони як усі, багато працювали, адже хотіли розширитись, їздили на відпочинок.
Коли я приїздила у відпустку Антон і Марія мене навідували у селі. Гостювали кілька днів і їхали. Все було спокійно і рівно, відносини між нами усіма були хорошими.Саме тому і стало для мене несподіванкою неприємною те, що зять влаштував за столом.
Цього року я приїхала у відпустку на два місяці, адже хотіла допомогти донці із первістком. Жила я в неї три тижні до появи малюка і два після. Планувала довше побути і вже від них в Італію їхати, але зять влаштував справжню виставу за столом, коли ми святкували появу нашого В’ячеславчика.
Сиділи ми гомоніли, перший тост, другий, аж тут ні з того, ні з сього зять, ніби й жартома, давай гостям про мене розповідати. Якісь ситуації наші сімейні і все так перекручував, що всі аж за животи тримались.
То каву я йому італійську зварила, а він три дні спати не міг. То на приготування сирної пасти я витратила за його підрахунками чотириста гривень, то накупила фруктів свіжих за захмарними цінами.
Я жарти люблю, можу і з себе посміятись, але всьому повинна бути міра. Коли тільки про тебе говорять і якісь побутові сімейні речі виносять на загал та ще й під таким кутом, то не припустимо.
Я спочатку спокійно попросила Антона змінити тему. Але зять і не подумав спинятись давай він уже розповідати, як я у магазині забула як українською буде батарейка до годинника і не могла пояснити продавцю що треба.
Та ситуація мала місце, але я швидко спам’яталась і замість італійського слова вжила українське, а зять продовжував розкручувати ту тему і в обличчях розповідати про те, як усе було.
Чесно, я трималась, намагалась, але ж уже край був:
— Ну так поки ви тут усе вірно робите і чекаєте грошей на рахунок, десь же мені треба їх заробити. А за сирну пасту перейматись не треба, зятю мій любий, то я тебе пригостила, і сир і паста були італійські, так що великих витрат ти не поніс.
Антон враз змінився в обличчі, насупився. Увесь вечір він мовчав, як і наступний день. Я не збиралась стосунки з’ясовувати чи щось пояснювати комусь. Він і так усе зрозумів.
Але ж ось у чім справа. Я ж зібрала гарні гроші на те, аби допомогти молодим розширити житло. І все б нічого, але вони хочуть продати однокімнатну і разом придбати двокімнатну квартиру. З моїми відкладеними їм би якраз і стало.
Але я вже не впевнена після всього, що хочу дати дозвіл на продаж житла а тим паче додати гроші. Розумію, що втрьох їм тісно, але зятя я побачила геть із іншої сторони і вона мені не сподобалась.
А може то я себе накручую і все ж повинна допомогти, якщо маю можливість. Як скажете?
Головна картинка ілюстратвина.
