— Сьогоднi в наших церквах у часi недiльних Богослужень часто вiдбувається “показ мод”, — каже священик церкви Покрови Пресвятої Богородицi УГКЦ отець Iгор Голуб.
— Можна зауважити пань та панiв, що приходять себе показати, iнших оглянути, зробити висновок, як виглядає порiвняно з iншими. Це
стосується як чоловiкiв, так i жiнок. Подекуди, замiсть вслухатися в Слово Боже й концентрувати свiй погляд в Євхаристiйному Христi, ми самi стаємо центром уваги для навколишнiх парафiян, забираючи увагу зовнiшнiм виглядом.
Господь Iсус Христос хоче, щоб ми своє життя розумiли правильно: “Не турбуйтеся надто про життя, що маєте їсти, анi про тiло ваше — у що одягнетеся. Життя бо бiльше за їжу, а тiло бiльше за одяг”. Це не означає, що людина має бути цiлком безтурботною. У розумному сенсi людина має дбати про свiй одяг.
Тим часом бачимо в церквах щораз частiше iншу крайнiсть. Окрiм тих, що одягаються напоказ, все частiше трапляються такi, що абсолютно не турбуються
про те, у що зодягненi. Хоча насправдi кожне мiсце, в яке приходимо, потребує вiдповiдного одягу. Щораз слабне розумiння, що зовнiшнiй вигляд через одяг вiдображає ставлення до тих, з ким зустрiчаємося. На лiтургiї у церквi ми зустрiчаємося з Євхаристiйним Христом, живим Богом, що воскрес iз мертвих, котрий споглядає на нас iз Кивоту.
Можна прийти на святковий вечiр чи на зустрiч iз Папою Римським в шортах i яскраво розмальованiй футболцi, можна прийти на власний шлюб у протертих джинсах, можна прийти до церкви, як на пляж.
Так, справдi, можна. I чи буде це грiхом? Можливо, i нi. Бог бачить кожного дня нашу наготу. Нагими ми народилися, нагими до Бога й вiдiйдемо. Але так поступаючи, людина тратить зв’язок iз суспiльством, що протягом вiкiв випрацьовувало правила поведiнки, систему знакiв, через якi взаємно виявляємо пошану одне одному.
Насправдi, не маємо права осуджувати когось за виглядом. З iншого боку, те що ми бачимо назовнi людини, виявляє її внутрiшню сутнiсть, вдачу, характер. Коли йдемо на недiльну Лiтургiю — показуємо Богу та людям, що ставимо в центрi свого життя Отця Небесного. Одночасно своєю присутнiстю i зовнiшньою поставою в дусi любовi ближнього виявляємо пошану навзаєм одне одному. Та якщо не вистачає нам християнського розумiння — поставити в центрi Бога, а не виставляти в храмi на оглядини себе, тим самим вiдволiкаючи оточуючих вiд споглядання Бога — намагаймося вчитися толеранцiї та пошани до ближнiх. Одяг не лише красить людину, але й показує, ким вона є!
Що ж стосується жiночої хустки, то як i будь-яка iнша частина одягу, вона не впливає а нi на молитву, а нi на духовний зрiст. Її використання зумовлене давнiми й глибокими культурними корiннями багатьох народiв. У рiзних традицiях iснували як спiльнi, так i вiдмiннi розумiння символiки та призначення хустки.
Так, в давньоєврейському суспiльствi жiнки повиннi були молитися з покритою головою, та й в українськiй культурi дiвчина покривала голову хусткою, коли виходила замiж. У нашому народi здавна iснував звичай, що дiвчата до замiжжя не носили хустки, а замiжнi жiнки завжди покривали голову. Чин покриття голови нареченої пiсля шлюбу знаходимо в Требнику митрополита Петра Могили.
Цей обряд вiдбувається так: пiсля шлюбу молода зупиняється перед дверима храму, до неї виходить священик у єпитрахилi та фелонi й вводить її у храм; потiм єрей молитвою прикликає на молоду Боже благословення, благаючи Господа прикрасити її голову красою, приємною Боговi; врештi священнослужитель благословляє щойно одружену та покриває її голову хусткою. Проте сьогоднi, наприклад, нiхто, зустрiвши жiнку без хустки чи головного убору, не скаже, що вона некультурна, i нiхто не додумається визначати за наявнiстю хустки на головi, одружена жiнка чи нi. В наш час хустка не несе такого значення, як колись, i вiдсутнiсть хустки не означає чогось негативного.
А якщо йдеться про присутнiсть жiнки в храмi з непокритою головою, то не слiд бути надто вимогливими та категоричними: найперше, не потрiбно когось осуджувати, бо ж багато сучасних жiнок i дiвчат нiколи в життi не носили хустки та, можливо, й не знають усiєї її символiки та обрядового значення. Окрiм того, хiба вiдсутнiсть або наявнiсть хустки на головi порушує чи доповнює святiсть храму та богослужiння? Та звiсно, що нi! Повага до молитви, храму, святих мiсць походить з наших сердець.
Зовнiшнiй вигляд, безумовно, важливий, i вiн має вiдповiдати нормам християнської моралi. Проте, якщо людина вперше прийшла до храму або ж у неї раптово виникло бажання зайти й помолитися, вiдсутнiсть хустки, форма зачiски чи iншi елементи зовнiшнього вигляду не повиннi стати перепоною для спiлкування з Богом. Тому вартує з повагою та доброзичливiстю ставитися до людей, навiть у ситуацiї, коли їх зовнiшнiй вигляд зовсiм не вiдповiдає традицiї.
А ви, дорогi дiвчата й жiнки, приходьте молитися в храм у хустках чи без них, головне, щоб вашi серця були щирими й вiдкритими для Бога та ближнiх.
А. П.
Джерело
