Сьогоднішній день мав стати найщасливішим днем у моєму житті, але все змінилося після того, як мій коханий Олексій покинув мене за день до нашого весілля. Як він міг так зі мною вчинити? Я ж думала, що між нами кохання. Ми запросили на весілля пів села. Що ж тепер люди скажуть? Це ж ганьба на все село!
Після весілля ми мали їхати жити до батьків, а тепер все коту під хвіст.
До весілля вже все наварено, напечено, шалаші стоять, квітки для гостей купили.
А Олексій раптом передумав одружуватись та сказав, що наша зустріч була помилкою і що він ніколи мене не кохав. І взагалі, інша дівчина від нього вагітна. Олексій все не міг мені сказати. Час пройшов дуже швидко та вже перед самим весіллям оговтався та зрозумів, що не може одружитися зі мною.
На той момент я ще проживала в студентському гуртожитку і на вихідних мала їхати в село готуватися до весілля.
– Що я батькам скажу? Який же сором на все село! – бідкалася я сусідці по кімнаті.
– Зберися та вмийся. Не гоже, щоб у нареченої були червоні очі від сліз. Все буде добре, не хвилюйся! – сказала Вікторія.
– Та яка ж я наречена? У мене вже й нареченого немає…
– Я твоя дружка та просто зобов’язана врятувати твоє весілля. Збирай речі, завтра поїдеш виходити заміж.
Я не зрозуміла що зібралася робити подруга, але почала збирати свої речі.
Як потім з’ясувалося, Вікторія пішла до нашого одногрупника Степана. Дівчина відразу перейшла до справи:
– Тобі подобається Ірина?
– Так. Але чому ти запитуєш? Вона ніколи не звертала на мене увагу. Та вона скоро виходить заміж.
– Так, завтра весілля. Ти будеш її нареченим?
– Вікторія, у тебе що, гарячка?
– Я чудово себе почуваю. Тут така справа, Ірину щойно покинув наречений, потрібно врятувати дівчину від сорому. Побудь нареченим лише один день, а потім розлучитесь, якщо захочете. То як? Згоден?
– А коли весілля?
– Уже завтра.
– Я подумаю до вечора та скажу тобі.
Степан уже знав, що погодиться, зателефонував до свого найкращого друга та запитав чи буде він свідком на його весіллі, Андрій погодився.
Поки магазини одягу не зачинились, хлопці поїхали та придбали собі костюми, наступного ранку вони були у нашій кімнаті.
Я дуже здивувалася, коли їх побачила, а Вікторія була спокійна, як удав:
– Дозволь тобі відрекомендувати твого майбутнього чоловіка Степана та його свідка Андрія.
Я не могла повірити, що це відбувається зі мною, все відбувалося, наче уві сні. Переді мною стояло питання що робити: вийти заміж за незнайомого мені хлопця чи осоромити батьків на все село.
– Чого ти чекаєш, Ірино? Наречений є, свідок є. Весілля через декілька годин. Степан врятує тебе та твоїх Батьків від сорому. Потім розлучитесь і по всьому.
У мене не було вибору та ми поїхали в село, усю дорогу я сиділа наче у воду опущена та нічого не могла вдіяти. Мені страшно було навіть уявити що на мене чекає.
Весілля вийшло напрочуд гарним, гості веселилися, пили та гуляли. Були дотримані усі традиції, було душевно та спокійно.
Мої батьки, побачивши Степана зовсім нічого не зрозуміли. Я знайомила їх з Олексієм, а приїхала зі Степаном. Та я обманула їх сказавши, що не могла вийти заміж за Олексія, бо кохаю Степана.
А мій новий наречений так увійшов в роль, що ніхто нічого не запідозрив.
Після закінчення усіх святкувань я щиро подякувала Степану за допомогу:
– Ти мені дуже сьогодні допоміг. Якби не ти та Вікторія, а також твій друг Андрій, то я не знаю що було б. Не хвилюйся, ми скоро розлучимося.
– Я б не хотів з тобою розлучатися, – сказав Степан, – ти мені давно вже подобаєшся, я чекав нагоди познайомитися з тобою ближче. Поживімо та побачимо, а раптом у нас щось вийде.
– Я вже одному повірила та він покинув мене напередодні весілля. Так ми з ним хоча б зустрічалися, а ти зовсім мені не знайомий. Як ти уявляєш наше спільне сімейне життя?
– Тепер я твій законний чоловік, поживімо та побачимо, хоча би місяць.
Пройшов місяць, за ним другий і так вже тридцять років ми уже разом, маємо трьох дітей. Я вдячна долі, що звела мене зі Степаном. Та ще й Вікторія постаралася.
До речі, вона з Андрієм стали хрещеними нашого старшого сина. Вони теж одружилися та часто у нас гостюють. Я ще й досі не перестаю їй дякувати за те, що влаштувала мені таку щасливу долю.
