– Ах ти егоїстка! – заявила свекруха.
– Безсердечна, байдужа… – повторювала їй сестра чоловіка.
– Одні гроші в голові!
– Замість серця – калькулятор!
– Двері – там, – незворушно промовила Василина, і не ввічливо підштовхнула родичок до виходу.
– Бач, розкомандувалась! Ось прийде Кирило, він тобі накрутить хвоста! Покаже, як виганяти за двері найближчих родичів! Це ж треба, га?! – обурювалась свекруха, повільно прасуючись до виходу.
– Ага! Покаже! – підтакувала їй чоловікова сестра, погрожуючи кулаками.
Василина нарешті зачинила вхідні двері, й настала тиша. Вона присіла на м’який пуф, що стояв тут же у передпокої, і замислилась.
У що я влипла … Треба терміново бігти, поки моє життя не перетворилося на пекло. Хоча воно вже перетворилося, правда, всі вважають, що так і має бути.
Ці двоє живуть приспівуючи, а я крайня! А чоловік? Чоловік у мене об’ївся груш! – сердито думала Василина, рішуче встала і попрямувала в кімнату.
Коліна в неї злегка тремтіли від стресу, проте вона раділа, що змогла сама вигнати зухвалих родичок, які прийшли, щоб висловити їй своє невдоволення.
– І змусити танцювати під свою дудку! – злісно сказала сама собі Василина, люто кидаючи у велику сумку свої речі. Вона піде від Кирила. І ніхто цьому не зможе перешкодити!
…- Чоловіка, доню, вибирай з розумом, не поспішай. Зустрічайтеся, поживіть разом, потім і видно буде. Ех, якби я тільки могла, – мама Василини, Олена, не домовила, і надривно закашлялася. Вона лежала на ліжку, обкладена подушками.
– Мамо, не треба. Все буде гаразд! Ти й заміж мене видаси, і онуків побачиш, – сказала Василина і, втираючи сльози, поправляла матері подушку.
Мати мовчала. Василина теж мовчала і думала про те, що треба вірити в краще, в те, що мама обов’язково видужає, а як інакше? Інакше й не може бути! Не може!
Від розпачу вона стукнула з усієї сили кулаком по колінах, і розплакалася.
– Треба боротися, мамо! Борися! Хочеш, ми знайдемо іншого лікаря? – спитала вона, рішуче витерши сльози.
– Щоб він повторив той самий діагноз? Не треба, – кволо відповіла мати.
…Коли матері не стало, Василині виповнилося двадцять три роки. Вони жили удвох, Олена прижила дочку поза шлюбом від одруженого чоловіка, і виховувала її сама. Жили вони дружно, дуже любили ода одну, і конфліктів у них ніколи не траплялося.
Василина добре навчалася в школі, планувала вступати в інститут, і вступила, але в той самий час мама тяжко захворіла. Василина перевелася на заочне відділення, та знайшла роботу.
Коли мами не стало, дівчина ще не встигла закінчити навчання. Їй було дуже важко і морально, і фізично, і фінансово.
Родичів поряд у них не було, мамин брат давно жив в іншій країні, Василина до нього так і не додзвонилася. І довелося дівчині впоратися з усім самій. А потім, за два місяці, захищати диплом.
Як вона все це пережила, одному Богу відомо, проте диплом вона успішно захистила, і незабаром знайшла роботу за фахом. За мамою Василина дуже сумувала, і їй важко було звикати жити зовсім одній.
На роботі колеги помічали, що дівчина надто мовчазна, часто сумує, нікуди, окрім роботи, не ходить, і взагалі якась дивна, нелюдима. Запитувати її ніхто не наважувався, а можливо, просто всім було абсолютно байдуже, хто знає?
Однак одного разу в їхній колектив прийшов працювати молодий чоловік Кирило, якому було не байдуже. Він почав довго розмовляти з Василиною, після роботи запрошувати кудись погуляти, бо дівчина йому дуже сподобалася.
Виявилося, що вона дуже товариська, просто душа в неї хворіла. Вона розповіла Кирилові про хворобу мами, про те, як вони довго боролися, шукали лікарів, ліки, вірили у диво. Але його не сталося.
– Не треба так багато думати про минуле, – тихо сказав Кирило, уважно подивившись у її очі. – Його треба вміти відпускати. Поки ми тримаємося за минуле, ми втрачаємо сьогодення, а це наше життя. Мине час, і стане легше. Твоя мама, напевно, не хотіла б бачити, як ти сумуєш…
– Не хотіла. Вона завжди говорила мені, щоб я жила повним життям, навчалася чомусь новому, займалася улюбленою справою, подорожувала.
– Але потім… – Василина запнулася, і на очах її з’явилися сльози. Вона знову згадала про сумне. Кирило знову заглянув їй у вічі й, взявши її долоні у свої, сказав:
– Що ти скажеш на мою пропозицію вийти за мене заміж?
Василина не прибрала своїх долонь, і з усмішкою подивилася на Кирила. Вона подумала, що їй тепло і добре з ним.
І він її розуміє. Може їй справді варто спробувати почати жити, замість того, щоб весь час згадувати минуле? Напевно, мама зраділа б тому, що вона зважилася створити сім’ю, адже вона багато разів говорила їй про це.
Василина і Кирило розписалися, і стали жити у двокімнатній квартирі Кирила, яку він купив собі сам, а свою однокімнатну, Василина почали здавати.
Вона захоплювалася завзятістю та цілеспрямованістю Кирила, який один, без будь-якої допомоги, зміг накопичити собі на квартиру, щоб з’їхати від матері, та жити окремо.
Він два роки працював на двох роботах, накопичив гроші на перший внесок, купив квартиру, а потім за п’ять років виплатив іпотеку.
Однак Василину трохи дивував той факт, що після того, як його мрія була виконана, справи Кирила начебто застопорилися. Він ні про що не мріяв, ні до чого не прагнув.
Коли вони ще тільки зустрічалися, на її запитання про це, він пожартував, сказавши, що, мовляв, вирішив взяти паузу, набридло йому накопичувати, і в усьому собі відмовляти, тому поки в нього ніяких грандіозних планів немає.
– А в мене є! – натхненно промовила Василина.
Вони сиділи поряд на дивані та розмовляли. Минув місяць після весілля.
– На гроші зі здачі квартири хочу купити машину, хочу з’їздити в різні міста! Я люблю подорожі, люблю море, хоча була там лише один раз, коли навчалася у восьмому класі.
– Мама тоді накопичила грошей, і ми з нею вирушили на відпочинок, а потім вона чомусь більше не хотіла витрачати на це гроші, і все накопичувала, накопичувала…
– Говорила, що треба мати подушку безпеки, що раптом я не вступлю на бюджет, і доведеться платити, що треба мене видавати заміж, купувати посаг, сукню, і багато інших різних потреб. А потім ці гроші стали в пригоді, тільки зовсім не для цього.
Василина знову засумувала. Кирило завжди губився, коли бачив дружину в такому стані. Але він більше не міг приховувати своєї таємниці. Нечесно було так з нею чинити.
– Василино, я давно хотів тобі сказати… На мені висять три кредити. Не вийде у нас поки що з подорожами.
– Що?! – Василина була приголомшена.
– Ну, розумієш… Спочатку був один кредит, потім два. З двома я ще впорався, а потім мати попросила взяти ще й третій, – плутано пояснював Кирило.
Василина була вражена. Виявилося, що три роки тому, як тільки Кирило розплатився з іпотекою, його мама, Марина Сергіївна, захворіла, були потрібні дорогі ліки, потім оперативне втручання, а вона ніяк не хотіла чекати на безплатне, і наполягла, щоб син знайшов клініку, де роблять платно.
Потім були потрібні ще ліки, реабілітація в хорошому санаторії, все це влетіло в копійчину. Але Кирило, як добрий син, звичайно ж, узяв усі витрати на себе, тільки в нього ніяких накопичень не було, бо він щойно закрив іпотеку, тож довелося брати кредит. А згодом був ремонт.
– Який ремонт? Де? У цій квартирі? – спитала Василина.
– Ні, не в цій, у матері, – зітхнувши, відповів Кирило. – У неї хворі колінні суглоби, забиратися у ванну, щоб помитися, для неї завжди була проблема, і вона давно хотіла зробити ремонт, щоб встановити душову кабіну з низьким піддоном, замість ванної… І ось ми з Ритою вирішили зробити їй сюрприз.
Рита – це молодша сестра Кирила. Вона була на той момент незаміжня і жила з матір’ю. Тож, коли Марина Сергіївна вирушила в санаторій на реабілітацію, вони з Кирилом затіяли ремонт у ванній, щоб до приїзду матері все було готове. І робилося це за гроші Кирила. Точніше – знову у кредит.
– А Рита десь працює? – спитала Василина.
Вона бачила сестру Кирила один раз, мигцем на весіллі. А якщо точніше – на розписі, бо весілля Василина та Кирило не влаштовували. Рита, як і мати, була субтильна, зі світлим волоссям та коротко стриженою.
– Вона працює. Але там платять замало. У неї складна доля. Я тобі не розповідав, але Рита, ще не закінчивши одинадцятий клас, була при надії від однокласника.
– Мати змусила хлопця з нею одружитися. Одружилися, а Рита малюка втратила, з хлопцем розбіглися. Потім довго лікувалась, щось по-жіночому.
– Мати все казала, що це від того, що, напевно, батьки хлопця того спеціально до якоїсь бабці-ворожки ходили, щоб Рита дитину втратила, от і вийшло.
– Тільки здоров’я сестри сильно похитнулося, адже вона вже на п’ятому місяці була, коли таке трапилося. Мати її не чіпала, не змушувала нічого робити, ні працювати, ні вчитися.
– Я на той час уже працював, добре заробляв, але платив іпотеку на квартиру, нічим особливо допомогти не міг, і відчував себе від цього не у своїй тарілці. Адже я один чоловік у сім’ї!
– На кого їм ще покластися, на кого спертися? Батька в нас давно не стало, мати одна нас підіймала… Влаштувалась Рита кудись на пару годин на день.
– А їй би вчитися треба, професії ніякої немає, атестата теж, хоч би в коледж піти, та все ніяк. Не знаю чому, але я в їхні справи не лізу. Загалом, коли я іпотеку виплатив, то вже нарешті зміг допомагати своїй родині.
– Он як? Втішили тоді матір ремонтом?
– Втішили. Прямо плакала, дякувала. Казала, що не чекала на такий сюрприз. А я кажу, це Рита придумала, адже це і справді її ідея була.
Василина мовчки переварювала почуте.
– Ідеї хороші, коли є на що їх здійснювати, – нарешті сказала вона.
– Я взяв другий кредит, в іншому банку! Я впорався, – сказав Кирило.
– А потім? – спитала Василина, уважно дивлячись на чоловіка.
– Потім Рита одружилася. Мати казала, зустріла Рита гарного хлопця, ось буде нарешті дівчинці нашій щастя.
– Хлопець був із гарної родини, красень, не знаю, що він у Риті знайшов, але якось вийшло. Весілля вирішили грати з розмахом, як належить. Родичів у них було багато, всі приїхати обіцяли.
– З батьками хлопця Рити вирішили навпіл скластися, та витрати сплатити, а там такі витрати вийшли… Словом, знову мені довелося кредит брати. Риту одягнули, як принцесу, макіяж, зачіску. Замовили лімузин, та ресторан.
Кирило дістав телефон, і показав Василині весільні фото сестри. Дівчину і справді було не впізнати. Помітно було, що вона побувала у гарного візажиста, та й зачіска була вищою за всілякі похвали.
– Волосся їй наростили, кучері золоті, – пояснив Кирило, милуючись сестрою у весільній сукні. – А потім… цей пес… Загалом, вони розлучилися.
Кирило розповів Василині, що наречений просто на весіллі вже почав поглядати на подружку нареченої, яка була родичкою Рити.
– Це дочка маминої двоюрідної сестри, – пояснив Кирило. – І вони таємно зустрічалися два місяці, а потім все випадково відкрилося. Ритка закотила істерику, потрощила у квартирі чоловіка весь посуд, і повернулася до матері. Розлучилися, коротше.
– Це нещодавно було? – спитала Василина.
– Два роки тому. А вона ж в положенні була. І знову малюка втратила від стресу. Хоч і в цьому випадку (прости Господи) на благо це сталося, проте Рита впала в депресію.
– Кілька місяців лікувалася. Пила багато ліків, але покращень кардинальних не було, і мати надумала взяти, та звозити сестру на море. Як рукою всі хвороби зняло!
– А гроші знову ти дав…
– Дав. А хто ще? А потім ми зустрілися з тобою. Я покохав тебе, а ти мене. Хіба це не щастя?
Кирило обійняв Василину і заглянув їй у вічі.
– А з кредитами я скоро розплачусь. Все буде добре, от побачиш! – натхненно сказав Кирило.
Василина мовчала. Вона не знала, що й думати. Зі свекрухою та його сестрою, з моменту реєстрації, вони не зустрічалися, і в принципі, в їхнє життя вони не втручалися, не дзвонили, не приходили.
«Звичайно! Все, що могли, вони вже з Кирила вичавили! Навіщо він їм тепер?! – сердито подумала вона”.
– Добре, – повільно промовила Василина. – Я допоможу тобі розплатитися. Закриємо кредити, та житимемо нормально.
– Василина! Мені не потрібна допомога. Я розповів про це лише тому, щоб ти була в курсі…
– Я в курсі, – приречено сказала дівчина. – І це жахливо! Вони хоч розуміють, що на тебе звалили?
Питання залишилося без відповіді.
На оплату боргів витрачалася вся зарплата Кирила. Повністю. Начисто. А отримував він не погано. Василина теж отримувала хороші гроші, і виходило, що жили вони практично її коштом. А гроші з оренди квартири витрачалися на всі непередбачені витрати.
Так тривало кілька місяців. Час минав, борги зменшувалися. Однак у якийсь момент Василині стало здаватися, що Кирило від неї щось приховує. Так і сталося!
Вона випадково дізналася, що свекруха і його сестра знову поїхали на море. У неї сльози просто бризнули з очей.
– На море! А я не хочу на море, так? Не хочу? – плачучи казала вона Кирилові.
– Василино, ну не плач, не переживай ти так! І ми поїдемо! Ось розплатимося, – промимрив чоловік. – Мати розхворілася зовсім, Рита вирішила, що морське повітря буде їй корисне.
– Не відправляти ж матір одну! Раптом голова закрутиться, впаде, адже там жарко! Словом, слідкувати за нею треба, вона не молода вже. От і поїхали з Ритою.
Кирило, говорячи це, ховав очі. Василина зрозуміла, що матір із сестрою його знову розвели, вмовили. І він знову все сплатив!
– Я віддав їм свою кредитку, – тихо сказав Кирило, підтвердивши її побоювання.
“Це ніколи не закінчиться!” – подумала Василина, заплющивши очі. Тоді вона твердо вирішила розлучитися.
…Як тільки Марина Сергіївна і Рита дізналися, що Василина розлучається з Кирилом, вони почали їй телефонувати, та вмовляти подумати.
Кирило казав їм колись, що тільки завдяки дружині може розплачуватися з боргами. Що Василина отримує хорошу зарплату, і вони живуть її коштом. А тепер вона образилась, і вирішила піти.
Василина не могла з’їхати від Кирила в ту ж мить, як вирішила, вона чекала терміну закінчення оренди, який закінчувався буквально днями.
Весь цей час жінка була на нервах, з Кирилом вони майже не розмовляли, продовжуючи, втім, досить чемне співіснування, як сусіди.
Після дзвінків родичок Василина їх номери заблокувала, але одного дня вони з’явилися самі. Василина вийшла винести сміття і, повернувшись, уже хотіла було відчинити двері, щоб увійти.
Раптово двері ліфта відчинилися і родички, спритно випередивши її і відтіснивши, «впливли» в квартиру, зайнявши собою весь невеликий передпокій.
– Кидаєш чоловіка в такій складній ситуації? – Заявила відразу свекруха.
– Зраджуєш його?! – підтакувала Рита.
– Змусила чоловіка набрати кредитів, і вирішила піти! Щоб не платити!
Від такого нахабства у Василини очі на лоба полізли. Їй ледве вдалося виставити нахабних родичок за двері. Вона відразу зібрала сумку і поїхала, написавши чоловікові коротке повідомлення. Термін оренди закінчився. Можна було повертатись додому.
«Чоловіка, доню, вибирай з розумом…» – згадалися їй слова матері. Василина сиділа на дивані в себе вдома, дивлячись у вікно. Їй було дуже сумно.
– Тобі доведеться вибрати. Або нескінченні кредити для родичів, або я. Третього не дано, – твердо промовила Василина.
Минуло два тижні, відколи вони з Кирилом роз’їхалися. Однак вони продовжували працювати разом, і тому щодня, п’ять днів на тиждень, бачилися. Василина вдавала, що з ним не знайома. Зрештою Кирило спіймав її в коридорі за руку, і попросив вислухати його.
– Я не можу без тебе! Я кохаю тебе, Василино! Куди ти весь час біжиш? – у розпачі сказав він.
– Я тобі сказала. Або я, або їх нескінченні забаганки.
– Я забрав у матері кредитку, вони більше не витрачатимуть. Хоча вони її з Ритою і так знатно спустошили за час свого відпочинку, хоч і були там лише п’ять днів, – приречено промовив Кирило, а потім, помовчавши, додав:
– Я знайшов підробіток. Вечорами працюватиму, щоб швидше розплатитися. Повертайся, будь ласка…
Василині було шалено шкода чоловіка. Вона скрушно подумала про те, що не можна бути таким довірливим і наївним, немов дитина!
І як взагалі йому вдалося таким вирости в сім’ї, де всі хижі та жадібні? Хоча, може, він пішов у батька? Василину просто дратувала поведінка свекрухи та Рити! І вона не знала, як захиститися від їхнього нахабства.
– Поживімо поки що в мене. Адреси вони моєї не знають, і туди не з’являться, – тихо сказала Василина, і важко зітхнула.
– А щоб вони не підстерегли тебе біля входу в офіс, і знову тебе на щось не вламали, я буду з тобою весь час! Хай тільки спробують до нас поткнутися!
– Поліцію викликаю і скажу, що вони вкрали в мене гроші. Нехай навчаються жити за коштами! Або роботу нормальну шукають!
Василина, коли вимовляла ці слова, подумала, що нікому не дозволить зруйнувати своє щастя! Кирила вона любила, він був чудовою людиною, може бути надто добрим, але це не робило його гіршим!
Це робило його вразливим. І відмовлятися від коханої людини через двох жадібних осіб?! Кидати його їм на поживу?! Ну ні!
Василина дотримала свого слова. Вони всюди ходили з Кирилом разом, і справді родички кілька разів намагалися до них підійти, але Василиса здіймала такий галас, що вони одразу ретирувалися.
Молода жінка дивувалася спритності, з якою бігала свекруха: вона ж не так давно лікувала коліна!
А потім мати Кирила зателефонувала йому з незнайомого номера, і відразу заявила:
– Не кидай слухавку! Похвалитися хочу! А то бач, уявили про себе зі своєю Василиною! Рита на роботу влаштувалася, дуже грошову! І нареченого там собі знайшла, заміж вийшла.
– А вас не покликали, бо ви куркулі жадібні. І тепер у нас грошей – кури не клюють. І ваших подачок ми більше не потребуємо, можете не ховатися.
Мати все говорила, говорила, а він слухав, та іронічно посміхався. Новини були добрі. Якщо це, звісно, правда.
Пізніше мати надіслала повідомлення з фотографіями, де їх зафіксували в дорогому ресторані. Поруч із Ритою, закохано дивлячись на неї і, особливо, на її декольте, сидів досить імпозантний і зовсім не юний чоловік у піджаку та краватці.
Мати ж, одягнена в шовк, сиділа поруч, і просто сяяла. «Весілля» – підписала Марина Сергіївна це фото.
«А тепер молодята поїхали у весільну подорож!» – Написала мати Кирила далі. – «А мене відправили в санаторій на два тижні, пишу тобі звідти. Заздріть мовчки! Далі йшли три смайлики”.
– От і добре, от і добре, – посміхаючись, сказав Кирило. Він тільки вчора вніс останній платіж за кредитом, і почував себе вільним. – У матері з Ритою тепер інше грошове джерело, тож можна розслабитися.
– Знаєш, мені навіть його трохи шкода, – сказала Василина, уважно розглядаючи літнього чоловіка – нареченого Рити.
– Нічого… Він знав, на що йшов, — відповів Кирило…
