Мій чоловік вкрав усі мої гроші: коли я дізналася, навіщо він це зробив, одразу подала на розлучення.
Це був звичайний день. Я сиділа вдома, переглядала старі фотографії батька і думала про нашу заплановану поїздку. Ця подорож була для мене не просто відпусткою — вона була шансом попрощатися з татом, відвідати його могилу і знайти внутрішній спокій. Я довго збирала гроші, відмовляючи собі у багатьох речах. Але все це було варте того.
Однак усе змінилося, коли я помітила, що наш спільний рахунок майже порожній. Я не могла повірити своїм очам. Куди поділися гроші? Я розгублено сиділа перед екраном комп’ютера, коли раптом згадала, що Ітан останнім часом поводився дивно. Він був надто потайним, щось шепотів по телефону і часто зникав на кілька годин.
Того дня я вирішила простежити за ним. Він сказав, що їде на зустріч із другом, але я знала, що це брехня. Я сіла в машину і поїхала слідом. Ми зупинилися біля торгового центру, і я побачила, як він зайшов у магазин риболовного спорядження. Моє серце стиснулося.
Я залишилася в машині, спостерігаючи за ним через вітрину. Він виглядав щасливим, як дитина в магазині іграшок. Він вибирав величезну надувну лодку, спінінги, коробки з приманками… І все це — за мої гроші! Мій гнів зростав із кожною хвилиною. Довше терпіти я не могла.
— Ітан! Що ти робиш?! — закричала я, увійшовши в магазин.
Він здригнувся і повернувся до мене з винуватим обличчям. Його руки мимоволі потягнулися до лодки, ніби він хотів повернути її на полицю.
— Ліззі? Що ти тут робиш? — пробурмотів він.
— Це я тебе маю запитати! Ти взяв мої гроші? Гроші, які я збирала на поїздку до татової могили?
Ітан замовк на мить, а потім нахабно збрехав:
— Ні! Це мої гроші! Я місяцями відкладав на це.
Його брехня була настільки очевидною, що мене почало трясти від злості.
— Ти серйозно? Ти знав, як важлива для мене ця поїздка! Як ти міг так вчинити?!
Він опустив очі й пробурмотів:
— Ліззі, я поверну тобі гроші через місяць. Ти ж можеш трохи зачекати з цією поїздкою? Риболовля для мене дуже важлива!
Я не могла повірити своїм вухам. Він справді пропонував мені відкласти поїздку до могили мого батька заради його розваг? Це було останньою краплею.
Того вечора я довго не могла заснути. В голові крутилися його слова, його брехня, його байдужість до того, що для мене справді важливо. Але ранок приніс ясність. Я вирішила діяти.
Я подзвонила начальниці й попросила дозволу взяти відпустку раніше. Вона погодилася без зайвих питань. Потім я пішла до банку й зняла всі залишки з нашого спільного рахунку. Ітан ніколи не цікавився фінансами, тому я знала, що він не помітить цього одразу.
Повернувшись додому, я швидко купила квиток до Європи й почала пакувати валізу. Коли ввечері Ітан повернувся додому, я вже стояла біля дверей із чемоданом у руках.
— Ліззі? Що відбувається? — запитав він здивовано.
— Я лечу до Європи. На свої гроші. Сподіваюся, твоя риболовля була того варта, — сказала я холодно.
Його обличчя застигло у виразі абсолютного шоку. Він відкрив рот, ніби хотів щось сказати, але я не дала йому шансу. Я просто вийшла за двері й більше не озирнулася.
Ту ніч я провела в готелі, а наступного дня вилетіла до Європи. Я нарешті змогла зробити те, що було важливим для мене — відвідати могилу батька й попрощатися з ним так, як заслуговувала.
А Ітан залишився один. Зі своєю лодкою та коробками приманок. І тепер це вже не моя проблема.
