Дзвоню чоловікові, щоб забрав дітей із дитячого садка. Вранці він сам сказав, що звільниться вже по обіді. А в мене в офісі завал із підготовкою рекламного бюджету та промоакцій, часу катастрофічно не вистачає.
Тому що потрібно кожен пакет затверджувати окремо, а начальство в останній момент починає змінювати варіанти. Загалом, нерви тріпали, затримали мене майже до восьмої вечора.
Приходжу додому, дітей нема. Чоловік спокійно лежить на дивані та дивиться телевізор, потягуючи пінне з пляшки. Побачив мене та невдоволено каже:
– Чому затрималася? Я їсти взагалі хочу, а ти ходиш незрозуміло де.
– А я що не можу затриматись? – Відповіла я, оглядаючись у пошуках дочок. – Я тебе попереджала, що прийду пізно, бо звіти треба затверджувати. Ти краще скажи де діти?
– У твоєї матері, вона їх увечері забрала. Годину тому, – невдоволено буркнув він.
– Тобто як забрала? Ти чому їх не привів додому? – відчуваю, що починаю закипати. – Ти Коли прийшов додому?
– Три години тому, – відповідає чоловік і робить великий ковток з пляшки.
– Добре … – намагаюся взяти себе в руки. – Тобто ти прийшов три години тому, мама забрала дітей годину тому… Ти м’ясо хоч розморозив, щоб я почала готувати?
– А чому я повинен був це робити? – обурено кричить чоловік. – Це ти жінка в цьому будинку, ти маєш вирішувати питання з їжею та іншими справами.
– Ти зовсім знахабнів?! – Мене прорвало. – Провалявся вдома три години, захлинався пивом (я у кутку побачила дві порожні дволітрові пляшки), дітей не забрав, м’ясо не витягнув і ще висуваєш претензії, що я пізно прийшла, а ти голодний? Чому від тебе взагалі ніякої допомоги вдома немає? Уявив себе султаном, навколо якого я маю танцювати з бубном, щоб догодити?
Ох, і посварилися ми тоді… За якісь десять хвилин я була готова знищити його, бо мене реально почала діставати його інфантильна поведінка.
То ситуації, як сьогодні. То притягне цілу кучу гостей, коли в будинку нічого немає. То почне права качати, доводячи свою крутість перед якимись малознайомими мужиками, обзиваючи мене різними “лагідними” словами.
Щоправда, після кожної такої історії йому жорстко прилітає, бо я хочу зрозуміти, що ним рухає, коли він говорить чи робить таку дичину. Але сьогодні, відчуваю, моє терпіння вже скінчилось… Особливо, коли він заговорив:
– Моя мама мала рацію, коли сказала, що ти занадто стерво, щоб бути правильною дружиною.
– А що означає правильна дружина у твоєму розумінні? – Тільки почала заспокоюватися, і знову пішло на підвищення градуса.
– Ти мусиш мене поважати, погоджуватися з моєю думкою, віддавати гроші, щоб я як чоловік і голова сім’ї міг сам ними розпоряджався. А ти ж жінка, ти дурна і витрачаєш гроші на якусь нісенітницю… Тобі взагалі не можна гроші довіряти, – ображено сказав він.
Отак сюрприз, подумала я. Стільки років живемо, а я тільки зараз зрозуміла, наскільки для нього болюче питання щодо грошей.
Я завжди заробляла більше, але ніколи не дозволяла собі тицяти йому цим фактом в обличчя. Намагалася не принижувати його чоловіче его, і чого я в результаті досягла? Що мене обізвали нерозумною і захотіли відібрати все, що я заробляю! Та ще й мама його тут приклада зусиль.
Тут я згадала, як свекруха пропонувала віддавати їй заощадження. Я тоді працювала в іншій організації та зарплату отримувала у валюті, майже тисячу євро після вирахування податків. Щоб не розтринькати гроші, завела окрему картку та перераховувала на неї. Ту картку я не чіпала, вона лежала в банківському сейфі.
Свекруха була неприємно здивована цим:
– Ви ж подружжя, у вас має бути все спільне. Віддай краще чоловікові чи мені, як можна довіряти цим банкам?
– Я довіряю банкам, тому що там ніхто не просить у борг, – рубанула я у відповідь.
Річ у тому, що після того, як рідня чоловіка дізналася про мою зарплату, різко побільшало охочих дружити зі мною. Бажано, щоби при цьому давали гроші просто так. Якось я зробила таку дурість, але потім зрозуміла, що найменше хочу ганятися за цими людьми, щоб повернути свої кровні. Чоловік зайняв позицію, що він не при справах.
Поки я з’ясовувала стосунки з благовірним, зателефонувала моя мама:
– Доню, ти чому не забираєш дітей? Маша захворіла, плаче і хоче додому. А ні ти, чи твій чоловік досі не прийшли.
– Вже біжу, – відповідаю я і біжу до виходу.
Чоловік підхоплюється:
– Ти куди? Я хотів попросити тебе зробити мені масаж. Знаєш, як спина болить?
– У тебе спина не те що, болить, вона ризикує взагалі зламатися, якщо ти затримаєш мене хоч на хвилину, – гаркнула я. – Ти знаєш, що Маші погано? Буде тобі масаж, коли повернуся. Такий масаж зроблю, на все життя запам’ятаєш!
Не зважаючи на крики чоловіка, я побігла до ліфта, через пару хвилин була у дворі. Мама жила в сусідньому будинку, тож дорога забрала мінімум часу. Діти втомлені, жодного настрою. Молодша, Маша, вся горить – схопило горло.
Приходжу додому, чоловіка нема. Встиг змитися, вночі надіслав повідомлення “Мамі стало погано, я поїхав до батьків”. Вранці я не пішла на роботу та не пустила чоловіка до квартири.
Коли приїхала жива здорова свекруха, я зібрала речі чоловіка і виставила його геть, не забувши розповісти свекрусі про його витівки. Мене здивувала її реакція:
– Всі чоловіки так роблять, у чому проблема?
– Проблема в тому, що я одружувалася, а не всиновлювала вашого сина, – відповіла я. – Знайдете собі менш стерво, щоб подобалася і вам, і сину, та іншим родичам. З мене досить, я подаю на розлучення.
Загалом так і розлучилися. Але я шкодую тільки про одне – що не зробила цього раніше.
