На сьогоднішній день я у свої 47 років в відображенні дзеркала бачу лише якусь постарілу та дуже втомлену життям жінку, якій ледь не на пенсію потрібно виходити.
Ось що означає повністю присвятити себе своїм дітям до останньої хвилини, які виросли і розійшлися по різних стежках, у кожного своє життя та свої інтереси.
А мій чоловік в один момент просто пішов до іншої, він обрав життя з нею.
І хто тут винен в цій ситуації?
Хочу коротко розповісти про своє непросте життя.
Я вийшла заміж дуже рано, була ще зовсім молодою на той час.
Запрошені гості на весіллі в той день відразу здогадалися, що мій шлюб не зі щирого кохання, а виходжу заміж я тому, що вже чекаю дитину і незабаром стану мамою.
А що мовчати про це? Я дізналася, що чекаю дитину, і мій хлопець відразу зробив мені пропозицію вийти заміж за нього, ми обоє вважали, що це буде правильним рішенням і ми зможемо створити щасливу сім’ю, щоб дитина росла у повній родині.
А вже згодом у нас народився маленький синочок і абсолютно всі домашні справи, і догляд за малою дитиною лягли лише на мої плечі, я намагалася все встигати і сумлінно виконувати свою роботу.
Така ситуація як у нас спостерігається зараз в більшості сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік, так би мовити живе лише для себе, лише своїми бажаннями та переконаннями, він молодий, йому життя ще цікаве, а вдома постійно втомлена дружина домашнім побутом, брудні пелюшки та мала дитина, яка не дає ночами спати, а вдень відпочити.
Мені доводилося день у день прати гори брудних пелюшок, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові, готувати смачну вечерю, коли він приходив втомлений з роботи, адже вдома він хотів лише відпочивати. А незабаром я дізналася, що чекаю другу дитину.
Чоловікові це зовсім не сподобалося, він часто злився, нервував і навіть одного разу пішов з дому.
Згодом він таки прийняв цю новину, змирився, як належне і життя йшло, як і раніше, хоча не можу сказати, що жили ми добре.
Згодом, у нас народилася дочка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку.
Я всю себе присвятила вихованню дітей і тому, що бігала і заспокоювала свого чоловіка – він постійно скаржився мені, що в нього проблеми на роботі, а вдома взагалі не зрозуміло, що робиться, і відпочити хвилини у нього немає.
25 років пролетіли для мене особисто як один день, але дуже насичений і важкий такий день. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час і, як я жила, то історія вийде з досить сумним кінцем.
Я, буквально, сама поставила сина і дочку на ноги, адже всі ці роки крутилася лише біля них. Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки.
Для цього потрібні були гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало. Тому, згодом, на додаток до всього я працювала як кінь на двох роботах.
Допомогла дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на роботу, я завжди крокувала поряд з ними все життя, підтримувала, радила, допомагала. Де б вони не були, я завжди була поруч зі своєю допомогою та гарною порадою.
А в знак подяки, на жаль, нічого не отримала за це: син виїхав за кордон і живе там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті.
Чоловікові я теж стала не потрібна.
Вийшло так, що як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодої жінки.
Ось уже 3 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся до мене, хоча я до останнього сподівалася і чекала, в нього вже своя сім’я там, а діти зрідка дзвонять дізнатися, як у мене справи.
І то, часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво, я для них залишилася в минулому, я для них далека зовсім якась. Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс – пожити для себе. Але я настільки звикла віддавати все краще іншим, жити заради інших, що не уявляю життя заради себе самої.
За ці останні 3 роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені раніше так безпробудно гарувати на роботі і бігати без хвилини відпочинку за дітьми та своїм чоловіком. Що я від цього отримала?
Синові й дочці мати тепер і зовсім не потрібна. У них своє самостійне та молоде життя, в якому немає місця для матері, мене вони згадують на великі свята і постійно чекають від мене лише допомоги та гостинців, або, щоб я накрила їм смачний стіл в себе вдома, щоб у них було менше турбот.
Чоловікові я не приділяла достатньо часу з тих пір, як почала працювати на двох роботах. Ось він і переметнувся у іншої жінки, там йому було краще ніж в дома. А в дзеркало мені навіть страшно глянути.
Я повинна була б побачити там молоду бабусю, а бачу тільки старе і втомлене обличчя самотньої жінки. І сама зараз запитую у себе, навіщо я себе так не любила останні 25 років? Щоб залишитися нікому непотрібної старою жінкою? Хто в цьому винен, підкажіть?
Я не знаю, як мені з цим змиритися, як бути далі? Адже найкращі роки мого життя минули, вони вже позаду. Як мені ще стати щасливою жінкою? Важко самій щось змінити в своєму житті.
Фото ілюстративне.
