Коли я покохала Олега, я вірила йому як собі і навіть уявити не могла, що він зможе коли не будь мене зрадити. Навіть коли мене попереджали, я думала, що це все від заздрощів. Я до цих пір болісно переживаю цю ситуацію, тому хочу її розповісти. Так я зможу виплеснути свої почуття і мені стане трохи легше. Сумніваюся, але спробую.
Зі своїм чоловіком ми познайомилися на бізнес-форумі, де обмінялися телефонами. Через кілька тижнів він написав повідомлення, потім подзвонив і запропонував сходити на побачення. Я погодилася, так як він мені дуже сподобався. Олег був гарний, я таких зустрічала дуже рідко. Витончений, дуже стрункий, темноволосий з зеленими очима. Я просто була без тями від нього, навіть повірити не можу, що мені дістався такий гарний чоловік! Мені всі говорили, що буде ходити наліво, але я не вірила. Та й якщо чесно, мені було тоді все одно, навіщо контролювати чоловіка? Якщо він захоче зрадити, то навряд чи з цим можна щось зробити. Не буває вірних чоловіків, аби повертався в сім’ю і кохав мене. Я просто насолоджувалася спілкуванням з ним і мені цього було достатньо, навіщо накручувати себе і думати про те, чого немає. За матеріалами
Ми одружилися через рік після початку відносин і шлюб був найбільш незабутнім в моєму житті. Ми відразу купили невелику квартиру і почали її облаштовувати. Вірніше, чоловік дозволив мені зробити так, як я захочу, він тільки оплачував мої ідеї. Мені подобалося займатися побутом, облаштовувати наше житло і радіти будь-яким новим можливостям. Він дбав про мене, дарував квіти і подарунки. Мені не п’ятнадцять років, розуміла, що рано чи пізно цей період закінчиться і настануть непрості часи. Але я була готова до цього! Намагалася насолодитися кожним днем. Я тоді вчилася на курсах майстра краси, і майбутня робота здавалася примарною. Мені здавалося, що я взагалі не буду працювати, даремно витрачаю час і гроші на курси, адже чоловік прекрасно забезпечував нас обох і не вимагав від мене виходу на роботу.
Може, сама доля передбачала все, що трапиться далі, не дала мені кинути курси. У мене були іспити і стажування в салоні краси, не могла навіть вихідний собі зробити. А чоловік уклав шість великих угод і начальство виділило йому три тижні відпустки. Я не була проти, адже він працював не покладаючи рук. Він зібрав валізу і поїхав у відпустку.
Ми часто говорили по телефону. Він розповідав, як нудьгує і сумує без мене, хоче повернутися. Але я наполягала, щоб він відпочив і насолодився довгоочікуваними вихідними. Дзвінки стали все рідше, а я працювала як ненормальна, фарбуючи моделей і роблячи зачіски їм пачками. Я помітила, що Олег вже не дзвонить кілька днів. Подзвонила, але він скинув. Вирішила, що вже ліг спати, адже була північ. А потім прийшла фотографія з його номера невідомої дівчини. Я страшенно розхвилювалась! Він подзвонив з іншого телефону через день і сказав, що втратив свій, майже відразу після його останнього дзвінка, а дівчину цю взагалі бачить перший раз в житті. Я повірила, знаю, що дурненька наївна. Але як можна перебувати в шлюбі і при цьому не вірити своєму чоловікові?
Його приїзд мав відбутися через чотири дні. Я замовила гарний торт, запросила його друзів для вечірки, прикрасила квартиру і навіть попередила сусідів, що такого-то числа до десяти годин буде досить шумно. Вибачилася заздалегідь і попросила проявити терпіння. Настав день приїзду. Ми всі поховалися, заскрипів ключ у замку і увійшов Олег. Ми всі вистрибнули і закричали «сюрприз», але сюрприз був для мене, він тримав за руку іншу дівчину. Всі друзі зам’ялися від незручної ситуації. Вона сама заметушилася і вважала за краще піти. Його брат обернув все жартома і це якийсь розіграш, так що вечірка продовжилася. Але мені було не до веселощів.
На наступний день чоловік зізнався, що Марину він покохав і вона чекає дитину. Виявилося, що він з нею познайомився близько 10 місяців тому і весь цей час зустрічався з нею, але не знав, як розповісти. Я була спантеличеною. Але він розумів мій стан, вирішив навіть не претендувати на цю квартиру-студію і залишив її мені в якості вибачення. Я вдячна йому, безумовно, але хіба можна було вчинити так зі мною ?! Минуло вже чотири роки, у них росте дочка, а ця дівчина знову чекає дитину. Я кожен раз хочу плакати, коли бачу їх спільні фотографії. Я кохаю його і не хочу відпускати.
Може, якби я раніше подарувала йому дитину, він не пішов би до неї. А так виходить живе Марина, щаслива, а я одна. Знаю, що все втрачено і нічого не повернути, потрібно почати жити заново, але у мене до цих пір немає сил.
