З Артемом ми зустрічалися десь пів року. А потім я дізналася, що скоро стану матусею, адже чекаю дитину. Коли я про це сказала коханому, він без роздумів зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, він щиро радів цьому.
Все було прекрасно, ми готувалися до весілля, потім поїхали у весільну подорож, загалом весело проводили час, в очікуванні скоро стати батьками.
В призначений термін з’явився на світ наш синочок. Чоловік дуже хотів саме сина, можна сказати, що він мріяв про це.
Одного разу, коли ми ще зустрічалися, він сказав мені, що коли ми одружимось то у нас буде син і ми назвемо його Данилком. Я запитала, а якщо буде дівчинка, то він заперечив і сказав, що буде саме син, інакше бути не може, він впевнений в цьому.
Так і вийшло, як мріяв Артем. Ми назвали його Данилком, як і хотів Артем. Щасливі були ми обоє, але щастя наше виявилося зовсім недовгим, ніхто з нас не виявився готовий до такого повороту
Дитина не спала практично зовсім: ні вдень, ні вночі, синочок наш був дуже неспокійним, з ним було дуже важко.
Почалися безсонні непрості довгі ночі у мене, нескінченні гори брудних пелюшок, постійні недосипання та недоїдання. Я дуже втомлювалася від відсутності нормального сну, так як допомоги не було ні від кого зовсім, все на мені лишень.
Все це позначалося, звичайно, на моєму настрої. Я лягала без сил як тільки син засинав, мені було зовсім не до чоловіка. Ми стали сильно віддалятися, сперечатися.
Артем зовсім не розумів мене, я злилася на нього постійно, адже не було такого раніше ніколи, що він йшов з друзями гуляти, замість того, щоб допомогти мені. Загалом я задумалася про розлучення. Сказала Артемові про своє рішення і він не став мене відмовляти.
Рішення було однозначним і безповоротним. Я за два дні зібрала речі і з’їхала до батьків, поки він був на роботі. Мого чоловіка ніби підмінили, стільки претензій до себе я не чула за все своє життя, суперечки на рахунок аліментів тривали дуже довго. поки ми жили разом у шлюбі, я й гадки не мала, що його не влаштовує абсолютно все, адже він постійно мовчав. Добре, що розлучення припало на початок травня. Мої подруги допомагали мені як могли як могли. Ми збиралися і їздили на природу, весело проводили час, розмовляли про все на світі.
Через пару місяців я раптом згадала, що мені колись подобався мій одногрупник, стала розпитувати про нього, шукати його.
Зараз ми разом вже чотири роки, Данилко називає його татом, а Артема, свого рідного батька, він навіть не знає, адже батько ніколи не проявляв жодної цікавості до нього за весь цей час. Скоро в нашій сім’ї буде поповнення і я дуже щаслива.
Щоб люди не говорили, але жінка має сама шукати своє щастя, не дивлячись ні на що. Іноді потрібно ініціативу брати у свої руки. Мій чоловік і досі не знає, що те, що ми зараз разом, це я постаралася.
