— Родю, менi щось зле, — дружина схопилася за живiт, щойно вони увiйшли до свого номера в санаторiї. — Це все твiй чебурек на вокзалi!

Галя жбурнула валiзу та миттю зникла в туалетi.

— Та ти ж сама бурчала: «Зараз помру з голоду, дайте бодай шматочок хлiба!» Я винен, якщо там, окрiм чебурекiв, не було нiчого?! — Родiон дотягнув валiзи до кiмнати й розвалився на застеленому лiжку. — Ох, краса! Нарештi вiдпочину як людина!

— А я, вiдчуваю, тут i скончаюся, — з туалету вийшла Галя, вся сiро-зелена. — Треба тi чебуреки, разом iз продавчинею, на експертизу вiдправити. Вони точно чимось начиненi.

— А поки ти з’єдла, тобi ж подобалося! — з усмiшкою зауважив чоловiк.

— Я була голодна. Ти ж знаєш, у мене в такi моменти мозок вiдключається, — огризнулася Галя. — А ти, здається, навмисне мене тiєю гидотою нагодував.

— Та годi тобi бурчати, краще подивися, який вигляд з вiкна! — Родя вийшов на балкон. Поверхом нижче, на сусiдньому балконi, сидiла жiнка з келихом вина. Родiон задивився. Дама пiдняла очi, побачила його i махнула рукою. Родя у вiдповiдь теж махнув.

— Кому ти там махаєш? — з пiдозрою запитала Галя, уже прямуючи до балкона, але чоловiк хутко повернувся в кiмнату та зачинив дверi.

— Нiкому. Муху вiдганяв, — зiграв на ходу. — Краще розкладай речi.

Не встигла Галя вiдкрити валiзу, як знову схопилася за живiт i зникла в туалетi.

— Почалося! — пробурмотiв Родiон собi пiд нiс.

Дружину «прорвало» з усiх бокiв, пiднялася температура. Довелося викликати лiкаря.

— Щось ви пiдхопили, — зробив висновок медик. — Днiв п’ять пролежите. Ось список препаратiв, що полегшать стан.

Лiкар написав список i передав Родiоновi.

— Недуга заразна, тож вам краще триматися осторонь, якщо не хочете опинитися поруч.

— Лiкарю, а як же я? Хто за мною доглядатиме? — Галя була засмучена, але тут же знову кинулася до вбиральнi.

— Дякую, лiкарю, — Родiон хотiв потиснути руку медика, але той сховав її в кишеню й похитав головою.

— Ах, так! — здогадався Родя й провiв лiкаря до дверей. — Вона справдi п’ять днiв лежатиме?

— Ну, вiд трьох до п’яти. У дорослих швидко минає. Усього доброго! — лiкар пiшов, а Родiон вже щось прикидав у думках.

— Галинко, ти там жива? — постукав у дверi. — Я за лiками, не губи мене!

Швидко зiбравшись, вiн вийшов iз номера. «Я що, олень якийсь, сидiти з нею? Приїхати за тридев’ять земель, щоб слухати, як дружина симфонiї у вбиральнi грає? Ну вже нi!»

Спустившись у хол, Родiон помiтив даму з балкона. Це був шанс. Вiн пройшов повз неї, сподiваючись, що вона його помiтить. Дама звернула увагу.

— Чудова погода, чи не так? — почав Родiон, трохи нiяковiючи. — Ви тут одна чи з чоловiком?

— Погода справдi прекрасна, — вiдповiла дама. — I так, я тут сама. А ви?

— О, яке везiння! — вигукнув Родя. — Така чарiвна жiнка i без супутника! Я теж самотнiй. Можливо, пообiдаємо разом?

— Iз задоволенням! — простягнула руку для поцiлунку. — Ельвiра.

Родiон схопив її руками i затряс.

— Родiон! Дуже приємно!

— Ви менi руку вiдрвете, — зауважила Ельвiра.

— Ой, вибачте! Давайте зустрiнемося за обiдом, — згадавши про дружину, запропонував вiн. — А зараз менi в аптеку.

— Ви хворi? — насторожилася жiнка.

— Нi, що ви! — поспiшно вiдповiв Родя. — Лише вiтамiни.

Виглядало, що Ельвiрi полегшало.

— Тодi до зустрiчi за обiдом, — вона махнула йому рукою. Родiон послав повiтряний поцiлунок.

Коли вiн повернувся в номер, Галя спала. «Слава Богу! Менше питань», — з полегшенням подумав Родя, викладаючи лiки на тумбочку.

Лише вiн хотiв тихцем вислизнути, як дружина прокинулася й знову зникла в туалетi. Втекти непомiтно не вдалося.

— От спитають мене: «Галю, що ти робила в санаторiї?» I що я скажу? «Обiймалася з унiтазом…» — зiтхнувши, вона лягла на лiжко. — Родю, посиди зi мною!

— Галюню, я б із задоволенням і посидів би, і навіть полежав би, — з удаваним співчуттям зітхнув чоловік, — але ж ти сама чула — хвороба заразна. Якщо я зляжу, нам одного туалету на двох не вистачить. Ось тобі ліки. Лікуйся! А я поки на обід. А потім, може, прогуляюсь до водоспаду, проведу розвідку. Ти одужаєш, а я вже все тут знатиму. Буду тобі провідником… тьху ти, екскурсоводом!

Галі не було чим заперечити. Вона зітхнула і відпустила чоловіка. Родіон, задоволений тим, що так легко відкараскався, поспішив до їдальні. Там йому треба було провернути одну справу. В їдальні відпочивальників розсаджували за столики з урахуванням дієти або сімейного статусу.

Родіон знайшов свій столик і попередив офіціантку, що з ним сидітиме його дружина. І коли в їдальні з’явилася Ельвіра та підсіла до Родіона, офіціантки зрозуміли — це і є його дружина!

Після обіду Ельвіра запропонувала прогулятися до водоспаду.

— Там такий прекрасний краєвид, — щебетала вона, — і така романтична атмосфера!

— А може, краще до вас у номер? — підморгнув Родя. Йти кудись не було жодного бажання, зате дуже хотілося кохання. Не пропадати ж таким дням. Про майбутнє він якось навіть не замислювався. Близькість, хоч і хворої, дружини додавала особливого спортивного азарту.

— Ой, який ви наполегливий! Прямо одразу в номер? — усміхнулася Ельвіра. — А як же залицяння? Вірші під місяцем, квіти, шампанське?

— Ну, на це п’ять днів піде, а там уже й по домівках роз’їжджатися доведеться, — заперечив Родіон, але відразу зрозумів, що ляпнув дурницю. Обличчя Ельвіри змінилося.

— Так ви що, в санаторій лише заради цього приїхали? А може, ви взагалі одружені?! — обурення читалося в її погляді. Родіон зрозумів, що треба рятувати ситуацію. Галя ще п’ять днів проваляється, не киснути ж йому самому, якщо й ця зірветься.

— Ні, що ви! Моя дружина тяжко… ем… хворіла і… померла. Так, сумна історія. Я вдівець, — він зробив драматичну паузу, і Ельвіра сама стиснула його руку.

— Мені так шкода…

— А щодо залицянь, ви мене не так зрозуміли, — спробував він заспокоїти даму, — я готовий всю програму за день виконати. Романтику там, квіти, шампанське. Тільки давайте залишимося тут. А там, дивись, і разом додому повернемося. Ну що скажете?

— Вмовили! Вмієте ж ви переконувати жінок! — кокетливо підморгнула Ельвіра. — Тоді я чекатиму вас у себе о п’ятій годині.

Забігши додому прийняти душ, перевдягтися, поголитися й прихопити грошей на квіти та шампанське, Родіон заглянув до дружини. Та спала. Її синьо-зелений колір обличчя змінився на блідо-блакитний, але дихала вона вже рівніше.

— Спи, спи! Сон — це здоров’я, — прошепотів чоловік, щоб не розбудити хвору.

О п’ятій годині в номер до Ельвіри постукав охайний і свіжовимитий кавалер із трьома гвоздиками та дешевенькою пляшкою вина. Дама зітхнула, але кавалера впустила.

«Може, як чоловік він мене вразить?» — подумала вона, хоча зерно сумніву вже пустило коріння.

Родіон згадав усі свої вміння, щоб не розчарувати нову знайому.

«Здається, дама залишилася задоволена», — після всього вирішив він.

«Зійде», — подумала Ельвіра.

— Вам на сніданок каву чи чай? — уточнила вона, доволі задоволена.

— Моє сонечко, я повернуся на ніч до себе. Не хочу позбавляти вас сну, бо жахливо хроплю, — Родя непомітно глянув на годинник. Він і так уже затримався. — Завтра повторимо, якщо не заперечуєте?

Вона не заперечувала.

Галя прокинулася, а Родиона все не було. Він повернувся ближче до ночі з виглядом кота, що наївся сметани.

— Родя, ти де був? — суворо запитала Галя, помітивши, що чоловік принарядився. Родіон не підготував наперед версію, тому спершу розгубився, а потім вирішив піти в наступ.

— Де, де? На вечері! Я ж не хворію твоєю заразою, мені їсти треба. А після вечері концерт був. Що, я не можу подивитися концерт? — обурився чоловік.

— Та можеш, можеш, чого ти розійшовся? — Галя засоромилася, що засумнівалася в ньому. — Мені, здається, легше стало.

— Але-але! — заперечив Родіон. — Лікар сказав — п’ять днів, значить, стільки й лежатимеш! Не треба людей заражати!

Спати він ліг в іншій кімнаті, пояснюючи це міркуваннями безпеки.

Так тривало три дні. Родіон спускався на поверх нижче, розважався, повертався до себе в номер і завжди знаходив переконливу причину, чому він так гарно вдягнений.

Через три дні Галя, прокинувшись вранці, відчула, що їй набагато краще. Вона зрозуміла, що страшенно зголодніла. Згадавши про дієту, вирішила піти до їдальні й попросити щось легке. Чоловік уже пішов на сніданок, тож Галя прийняла душ, привела себе до ладу й спустилася вниз.

Офіціантки зустріли нову постояльцю привітно.

— Дівчино, — звернулася вона до однієї з них, назвавши своє прізвище. — Підкажіть, за яким столиком мені сісти?

— А, то ви родичка Родиона? — перепитала балакуча офіціантка. — Вони з дружиною сидять за восьмим столиком. Тільки що поїли й пішли.

— Ви впевнені в тому, що говорите? — Галя, здається, почала розуміти часті відлучки чоловіка.

— Абсолютно! Ми ще з дівчатами обговорювали їх. Стільки років разом, а виглядають, як молодята. За руку ходять, на вулиці цілуються. І на двері номера постійно табличку «Не турбувати» вішають.

— Вам і номер їх відомий? — здивувалася Галя.

— Звісно! Всі знають, що в триста п’ятому… — офіціантка не встигла договорити, як її покликали на роздачу.

— Ясно, Родя… — у Галі, здається, знову піднялася температура чи це просто всередині все закипіло від зради. Їсти перехотілося. Вона повернулася до номера й лягла на ліжко. Спершу Галя поплакала. Потім подумала. Потім знову заплакала. Після стількох років шлюбу й спільної дитини це було неочікувано й боляче.

Рішення прийшло несподівано. Вона дочекалася, коли повернеться гуляка.

— Галю, ти чого не спиш? — Родіон був у чудовому настрої.

— Виспалася, Родю, та ще й зголодніла. Може, принесеш мені щось зі столової?

— Ой, ні. Може, ти сама сходимеш, якщо тобі стало краще? Я втомився, — чоловік з насолодою потягнувся і пішов у душ.

— Ну, гаразд, сама так сама, — Галя взяла ключі від номера, зачинила його, спустилася до триста п’ятого номера і постукала.

— Родіоне, заходьте, чого ви стукаєте, як уперше! — пролунав голос із-за дверей.

— Сьогодні я за нього, — з усмішкою відповіла Галя і зайшла.

— Ой, а ви хто? — сполохано прикрилася Ельвіра, ще не встигнувши одягтися після душу.

— Я? Дружина вашого чоловіка, — Галя сіла в крісло і з цікавістю оглянула суперницю.

«Нічого так, струнка. Напевно, ще не народжувала», — промайнуло в її думках.

— Якого чоловіка? — очі в жінки округлилися. — Я не заміжня.

— Та ну? А мені повідомили, що Родіон зі своєю дружиною обідає за одним столиком, а потім меблі трощить у номері.

— Я не знала, що він одружений. Він сказав, що сам тут. Що дружина померла, — Ельвіра не виправдовувалася, а просто констатувала факт. — А де ж ви були увесь цей час?

Питання було неприємним.

— Я хворіла в номері, — тяжко зітхнула Галя.

— От же ж мерзотник! — вирвалося у суперниці. — А він тим часом веселився! Я, правда, не знала. Якби знала, одразу б його послала.

Галя зрозуміла, що жінка не бреше. Їй навіть стало її шкода. Ось, попалася на розповідь про «самотнього вдівця». Хто ж знав, що його дружина з першого дня перебування в санаторії з унітазом дружбу водить.

— Може, по маленькій? За знайомство і викриття? — запропонувала Ельвіра, накидаючи махровий халат. — Не зручно в рушнику, вибачте.

— Мені не можна. А що, можна замовити в номер? — здивувалася Галя.

Ельвіра кивнула.

— Тоді замовляй усе, що хочеш, та побільше й дорожче, — Галя потерла руки. Вона знала, як провчити негідника. — Мені теж закажи: морс, відварену курку, можна з рисом. І рахунок скажи, щоб у наш номер виставили.

Вони влаштували справжній бенкет. Ельвіра розповіла, як втратила чоловіка в авіакатастрофі. У санаторій приїхала, щоб вийти з депресії. Думала, що знайшла хорошого чоловіка, а він виявився звичайнісіньким брехуном. Разом поплакали, потім зробили спільне фото. Перед тим, як розійтися, Галя обняла суперницю.

— У тебе все буде добре, не переживай! Ти людина порядна, а таким рано чи пізно щастить. Їдь звідси. Сама бачиш, який тут контингент. Я теж завтра вранці поїду, поки Родіон спатиме.

Родіон зустрів Галю зі звинуваченнями.

— Ти навіщо двері зачинила? — розмахував він руками.

— Та я на автоматі. Ключі побачила — лежать, а раз є ключі, значить, щось треба закрити. А ти куди збирався? — здивовано подивилася на нього.

— Куди я на ніч піду? — пробурчав чоловік і пішов спати.

— Ну і чого кричати було? — знизала плечима Галя.

Вранці Родіон міцно спав, коли Галя зібрала валізи і виїхала з санаторію. На автобусній зупинці вона помітила знайому фігуру. Вони здалеку помахали одна одній і роз’їхалися по своїх містах, щоб більше ніколи не зустрічатися.

А коли Родіон прокинувся, ні дружини, ні її речей уже не було. Спустившись у триста п’ятий номер, він виявив, що і там порожньо. Майже одразу йому на телефон надійшло фото: дружина обіймає його коханку за плечі, а та тримає келих у руці. І підпис: «Сюрприз для вільного чоловіка».

Але це ще був не весь сюрприз. Коли йому принесли рахунок з ресторану при санаторії, він спершу не зрозумів, що за цифра там така.

— Це що, хтось розписувався? — здивовано глянув на суму.

— Це ще зі знижкою, — радісно повідомив офіціант, що приніс чек.

Довелося Родіону розпечатати свою недоторканну кредитку. Але він із принципу залишився в санаторії до кінця зміни, вирішивши, що дружина за цей час заспокоїться, і все буде, як раніше.

Третій сюрприз чекав його вдома. Галя подала заяву на розлучення одразу після повернення. Вона знайшла обмін їхньої квартири на дві окремі. Їй із сином двокімнатну, йому маленьку однокімнатну на околиці міста або кімнату в центрі — на вибір.

Життя вчить нас, що кожна дія має наслідки, і варто добре подумати, чи варто робити вчинок, який може зруйнувати все… Все, що будувалося роками.