Чоловік у мене часто в роз’їздах, робота не цукор, але за неї пристойно платять, тому доводиться змиритися. У нас вже є одна дитина – дочка чотирьох років, а зараз я вагітна сином. Живемо ми в маленькому селищі, куди переїхали з міста. На цьому переїзді наполягли батьки чоловіка, тому що самі живуть тут же.
Основний упор робився на те, що чоловік постійно в роз’їздах, а вони тут під боком і зможуть мені допомагати, до того ж вони завжди бурчали, що рідко бачать внучку. Ми довго думали, чи варто, але коли дізналися, що чекаємо другу дитину, все-таки зважилися.
Квартиру вдалося купити без всяких кредитів. Ми збирали на квартиру в місті, але порядок цін в СМТ зовсім інший, що теж зіграло свою роль. Зробили ремонт, переїхали, стали жити.
Відносини зі свекрами у мене суперечливі. Вони можуть дуже серйозно допомогти, коли від них не чекаєш, а можуть роздути скандал на рівному місці, ніколи не знаєш, чого від них чекати. Тому я намагаюся з ними без зайвої необхідності не спілкуватися, щоб випадково не зруйнувати крихкий мир.
У нас є машина, але водить тільки чоловік, я за кермо сідати боюся, з моєї уважністю я навіть права не отримаю, майже впевнена в цьому. Я і не рвуся особливо.
У місті я нормально обходилася громадським транспортом, а на новому місці проживання майже все в кроковій доступності. Хоча в магазинах асортимент досить специфічний, тому ми з чоловіком раз в тиждень їздили закуповуватися в місто. Там же я стою на обліку по вагітності.
Коли на горизонті замаячило чергове відрядження чоловіка, я напружилася. Залишитися одній з маленькою дитиною і вагітною в СМТ, звідки треба буде якось добиратися до лікаря, мене така перспектива лякала. Я на той момент вже не працювала, але в місто їздила регулярно, потрібно було щотижня показуватися лікареві.
Свої побоювання я висловила чоловікові. Він подумав і сказав, що поговорить з батьками, щоб вони були на підхваті, якщо що.
Домовилися, що чоловік залишає батькові ключі від машини, батьки можуть їздити по своїх потреб, але коли я попрошу, то будуть мене возити і в магазин за продуктами, і в лікарню. Проблем не передбачалося, але почалися вони майже відразу після від’їзду чоловіка.
Свекри на пенсії, але у себе на ділянці вирощують овочі та курей на продаж, як приробіток. Коли мені вперше треба було в консультацію, я зателефонувала заздалегідь, що післязавтра мені о такій-то треба потрапити до лікаря. Свекор сказав, що не проблема, але потрібно йому зателефонувати напередодні, нагадати, щоб він не забув.
Увечері перед поїздкою я до свекра додзвонитися на могла довго. Набрала свекрухe, дізнатися, може щось трапилося, але вона сказала, що чоловік просто в лазн. з мужиками пішов, тому трубку не бере. Я попросила нагадати, що мені завтра треба в лікарню, а він обіцяв відвезти. Свекруха заспокоїла, що нагадає.
Вранці я відвела доньку в сад, прийшла до свекрів, а виявилося, що ми нікуди не їдемо, по крайней мере, на машині. Свекор вчора обмивав з одним народження його внучки і сильно перебрав. Тому свекруха заявила, що в такому стані він нікуди не поїде, та я й сама б не сіла з ним в машину.
Запитала, що ж мені тепер робити, свекруха відповіла, що автобуси ніхто не відміняв взагалі-то.
Довелося викликати таксі, тому що спізнюватися не можна. Таксі вийшло в пристойну суму, а ще ж назад їхати. Свекор був в такому стані, що до вечора б не проспався.
Перенервувала вся, ввечері ледве дитину з садка забрала, було погано. Але вранці на кшталт відпустило, тому я не стала дзвонити і нервувати чоловіка. Подумала, що просто так зійшлися обставини, всяке буває.
Приблизно через тиждень подзвонила свекрусі, запитала, чи не збираються вони в магазин в місто, а то у нас з дочкою продукти скінчилися. Мені було сказано, що не збираються, тому що їздили вчора. Запитала, чому не покликали мене – “так щось не подумали”. А потім свекруха взагалі заявила, що я була не так давно в місті, могла б і сама зайти. Немов мені було до того.
Гаразд, подумала, що попрошу заїхати, коли поїду в наступний раз в поліклініку. Знову чоловікові нічого говорити не стала, сходила в магазин біля будинку, взяла щось по дрібниці.
Наступного разу мене нормально звозили до лікаря, заїхали в магазин, купила продукти. Свекор з самого початку був якийсь незадоволений, а по приїзду до дому навіть не допоміг пакети з їжею занести. Сама тягла їх на четвертий поверх.
Третій раз мені було в категоричній формі відмовлено відвезти мене до лікаря. У них була запланована поїздка на якусь сільгосп ярмарок, тому мені було сказано розбиратися самій.
Тобто, мене навіть з дитиною не могли підстрахувати, мені довелося брати її з собою, тому що свекруха заявила, що дитина їм там буде заважати, до того ж виїжджають вони рано, внучка втомиться і буде вередувати.
Прикро було до жаху, так вмовляли переїхати, так допомогу обіцяли, а в підсумку пшик.
Увечері стало зовсім пoгано. Я викликала швидкy, намагалася зателефонувати свекрам, але вони скидали, додзвонилася до подруги, вона примчала з міста майже разом зі швидкoю, щоб залишитися з донькою. А мене відвезли в лікарню, де я пролежала півтора тижні.
За цей час свекри не подзвонили жодного разу, а дочка жила у подруги. Коли чоловік подзвонив порадувати мене, що повертається на наступний день, я розревілася і розповіла, що сталося. Він був в такому шоці, що навіть сказати нічого не зміг, крім “я передзвоню”.
Після цього мені почала телефонувати свекруха. Вона на мене накричала, що я вигадую все, що вони з батьком мені допомагали в усьому, просто я білосніжка, яка не може зайві п’ять метрів пройти, а у них тепер з сином через мене розлад.
З лікарні мене забирав чоловік на нашій машині. Перед цим він заїхав до подруги і забрав доньку. Про батьків ми не розмовляли, він мовчав, я тему не піднімала.
Для себе вирішила, що спілкуватися з ними не буду, мені таке ставлення у собі не сподобалося. Чоловік нехай спілкується, якщо хоче. Розумію, що не спілкуватися в малому селищі складно, але я сподіваюся, що ми переїдемо назад в місто, тому що допомоги, яку нам тут обіцяли, ми не отримали, а квартиру можна і в іпотеку взяти.
