Ми з дружиною вирішили провести відпустку в Карпатах. Дорогою туди, біля однієї із заправок помітили дідуся, що сидів край дороги. Очевидно було, що старенький чимось зажурений, тому вирішили підійти, запитати чи можемо чимось допомогти.

— Добрий день! У вас все гаразд?

— Все добре,- відповів дідусь,- по мене син має приїхати.

Ми почали розпитувати й почуте нас вразило. Не раз доводилось чути жахливі історії про те, як жінки залишають своїх дітей напризволяще, чи кидають десь, а самі тікають. А тут все навпаки. Цього старого чоловіка біля дороги залишив рідний син. Нам не вірилось, що таке взагалі буває. Навіть засумнівались у правдивості слів дідуся.

Заїхали на заправку, щоб запитати у працівників, можливо, їм відомі якісь подробиці. Дівчина-касир розповіла, що вже не раз намагалися з’ясувати, де мешкає старенький, але той нічого не розповідає.

Два роки минуло з того часу, як біля заправки зупинився автомобіль. Якийсь молодий чоловік вивів цього дідуся та сказав чекати, пообіцявши повернутись. Сам сів у машину і поїхав.

Чоловік чекав сина на узбіччі до пізнього вечора, а той так і не приїхав. Хоча минуло вже стільки часу, але старенький досі чекає і сподівається, що син про нього не забув і обов’язково повернеться. Працівники заправки дбають про дідуся, як можуть: годують, приносять одяг, та ковдри.

Нас із дружиною дуже збентежила ця історія. Усю дорогу їхали мовчки. Навіть не віриться, що син міг так вчинити з рідним батьком.