У подруги два роки тому одружився син.
Молодий, гарний хлопець. Двадцять п’ять років. Все життя попереду. Невеликий бізнес. Достаток. Плани на майбутнє. Але рік тому його не стало.
Повертався додому на мотоциклі та не впорався з керуванням.
Ця втрата змінила життя моєї подруги на до і після. Вона почала звинувачувати чоловіка за те, що трапилося. Постійні сварки. Життя втратило для неї сенс. Ми зустрічаємося все рідше. На контакт вона не йде. Замкнулася в собі. Я не знаю, як їй допомогти. Потрібен час, щоб біль від втрати вщухла.
Але вона залишиться з нею назавжди. Думаючи про подругу, мені стає соромно. Іноді я шкодую себе. Проблеми на роботі. Не вистачає грошей. Поганий настрій, лінь. Здається, що все проти мене. Але все це стає таким дрібним.
Ми не цінуємо те, що у нас є. Постійно чимось незадоволені. Вважаємо, що нам мало дається. А потрібно цінувати кожну хвилину. Чомусь тільки втрачаючи, ми розуміємо, що були щасливі.
І ніякі матеріальні речі не замінять посмішку своєї дитини, можливість її обійняти, просто бачити. Тепер я це розумію …
