Статті про те, чому доросла дитина не дзвонить і як привчити її дбати про літніх батьків, набирають в інтернеті колосальну кількість переглядів.
Всі тексти, як правило, зводяться до того, що дорослі діти так сильно втомлюються на роботі, що у них не залишається сил, щоб увечері переказувати все те, що трапилося в них за день. Або ви відштовхуєте їх критикою, їдкими зауваженнями.
Любов між дітьми та батьками існує, але міцніє вона лише при нечастому спілкуванні. При частому знайдеться безліч приводів повчати, тиснути авторитетом, відстоювати свою точку зору, боротися за владу.
Любов до людини залишається незмінною, а теплоти у відносинах менше. Дитина неусвідомлено чи навмисно віддаляється, пропадає, не дзвонить. Або робить крок назад тому, що хтось з батьків надто впевнено йде їй назустріч, живе її життям.
Одна жінка залишилася зовсім одна. Її чоловікові було тісно у маленькій квартирі, він переїхав до села, до будинку свого дитинства, жив там. Мати часто приходила до будинку до свого сина – Максима і хотіла бути корисною: “Давайте я вам щось зашию?”, але потреби в цьому не було.
Мати бралася за газету, але, прочитавши половину стовпчика, засинала в кріслі. “Мам, чому б тобі не поспати вдома, у своєму ліжку, а не в нас, сидячи?” – часто говорив Максим.
Вона прокидалась і довго розпитувала: як справи на роботі, що робили, про що говорили, що там у школі у онуків?
Стримуючи роздратування, син відповідав: “Все як і раніше”. А потім сердився на себе за таку відповідь. Але що він розповість? Як умивався, одягався, йшов на роботу? Невже це їй цікаво?
Дружина Максима спілкувалася зі свекрухою охоче, вони сиділи на кухні, обговорювали свої жіночі справи. Обидві – матері, лише з різних поколінь.
Максим біг до свого комп’ютера, відмовлявся від спільного чаювання, щоб уникнути зайвої уваги до себе та своїх справ.
Мама жила за принципом “Мені цього достатньо”. Все, що їй дарували, ховала глибоко у шафу. Сумувала, що нічого не може залишити дітям у спадок. Квартира, у якої ось-ось відвалиться балкон, та й все.
Мамі нічого не треба було від життя. А якщо щось і було потрібно, то цього їй не дали. Були зайняті впорядкуванням своїх сімей, а тут завжди повно проблем. Вона це розуміла, але їй не було куди більше йти. Приходила і сиротливо зазирала до Максима.
Він ніби дбав про неї, пропонував путівку чи гроші, від яких вона завжди палко відмовлялася. Однак обов’язок перед старенькими батьками – свята справа, і йому вдавалося гроші їй засунути. Після смерті вона їх повернула, залишивши дві ощадкнижки.
Максим дивувався: мати не приходить до нього уві сні. А до дружини часто приходить. Вони сидять за тим самим кухонним столом і про щось тихо говорять. Тоді Максим і зрозумів, що ніколи не зможе поряд посидіти з мамою, потримати за руку і сказати теплі слова. Так і хочеться сказати:
“Ти кажеш, що день твій такий завантажений… Тоді запам’ятай істину одну, що дуже раптом захочеться бути потрібним, а ти вже не потрібний нікому.”
Письменник Гі де Мопассан писав:
Ми любимо своїх матерів, майже не замислюючись про це, і не усвідомлюємо всієї глибини цієї любові, поки не розстанемося назавжди.
