Я нещодавно в супермаркеті спостерігала, як дитина в істериці вимагала, щоб мати з батьком купили їй якусь іграшку, хлопчик падав на коліна на підлогу, бігав, кричав, що без іграшки нікуди не піде. І я також часто бачу, як деякі діти допомагають батькам, котять візок і слухняно складають туди лише найнеобхідніше, поводяться нормально, не шумлять.
І я почала замислюватися про те, чому ж так відбувається.
Вони – діти, кожен хоче погратися, повеселитися, і звісно, буде радий іграшці. Але хтось слухняний і поводиться пристойно, а хтось не соромиться влаштувати істерику з криками і сльозами в будь-якому громадському місці.
Вся справа у вихованні? Однією дитиною займаються батьки, а іншою – ні? Перша в наведеній вище ситуації – розпещена, а друга – ні?
Ні, це не так. Тому що в обох випадках, можливо, діти ходять до садочка або до школи, де їх навчають манер поведінки, вдома пояснюють, як і де поводитися треба.
Але часто батьки можуть припускатися однієї важливої помилки, про яку дуже добре пояснює наступна притча:
Одного разу до мудреця прийшла жінка з маленьким сином.
— Учителю, мій син їсть занадто багато солодкого. Будь ласка, скажіть йому, щоб він перестав їсти солодощі. Ми всі знаємо, що Ви дуже мудрий, і син точно Вас послухається.
Мудрець не став нічого говорити хлопчикові, а його матері сказав, щоб вони прийшли до нього знову за тиждень.
Жінка здивувалася, але послухалася старого.
Вони удвох із сином прийшли рівно через тиждень із тим самим проханням.
Але мудрий учитель вчинив так само, як і минулого разу. Сказав прийти ще через тиждень.
Так і вчинили. Нічого не змінювалося, дитина продовжувала їсти багато солодощів.Коли жінка привела до мудреця сина втретє, то той нарешті сказав хлопчикові: “Не їж багато солодкого, це дуже шкідливо для твого здоров’я. Я й сам не їм солодощі”
Хлопчик погодився.
— Добре, вчителю, я буду робити, як Ви, і відмовлюся від солодощів. Ви – дуже мудрий.
Мама хлопчика запитала мудреця, чому він не зміг сказати такі прості слова її синові одразу, коли вони прийшли вперше.
Мудрець відповів:
“Річ у тім, що я і сам люблю солодке. І я не міг порадити хлопчикові те, чого сам не роблю. Це були б просто слова. А сказати, що й сам не їм, я тоді не міг. Це був би обман. Я вирішив сам перестати їсти солодке, думав, що мені для цього буде достатньо тижня. Але я помилився. Мені знадобилося два тижні, щоб повністю відмовитися від улюблених солодощів. Ми не можемо комусь щось радити, поки самі через це не пройдемо.
Навчити можна тільки на власному прикладі. Слова нічого не значать.
Повернемося до випадку в супермаркеті. Трохи пізніше я зустріла цю сім’ю з дитиною, яка так наполегливо вимагала іграшку, біля каси. І що я побачила? Дитина все ж була з тією самою іграшкою. Але не це головне. Батьки почали не соромлячись з’ясовувати, для чого дружина накупила багато зелені та овочів, а чоловік узяв хліб. Вони почали один на одного кричати. Дружина доводила, що їм потрібно викласти хліб, бо вона ніяк не може схуднути, а чоловік кричав, що йому без хліба не ситно. Дорослі чоловік і жінка просто не звертали увагу на людей у черзі, вони з’ясовували свої стосунки. І мені одразу стало зрозуміло, чому їхня дитина так поводиться.
Як і в притчі, неможливо дитину чогось навчити без власного прикладу. Вона має не слухати, як себе поводити, а бачити.
Складно пояснити дитині, що вона має менше часу проводити зі смартфоном чи планшетом і читати більше книжок, якщо вона ніколи не бачила книжку в руках мами чи тата. Коли батьки постійно “онлайн”, дитина так само житиме. Їсти шкідливе, а дитину годувати корисною їжею не вийде.
Дорослий не кожен зможе так. Багатьом потрібна підтримка, однодумці.
А дитина чому має поводитися так, як батьки самі не можуть?
