Мене завжди дивувало, що деякі чоловіки, кажучи про розлучення, вимовляють слово РАПТОМ.
Розлучення для них подібне до вуличного грабіжника, який підкрався ззаду нечутно, непомітно. Підступно оглушив, а далі тільки темрява, і грошей поменшало.
Жіночі ж історії розлучення – ті, що справжні, а не написані, аби відчепилися – це практично завжди багаторічна задушлива драма. Це доверху забитий склад з претензіями. Це ціле кладовище розбитих надій…
Правда, у мене ніколи не вкладалося в голові, як в одній квартирі може жити сім’я, що складається з щасливого чоловіка, який нічого не підозрює, і засмиканого, незадоволеного терпіння дружини, яке знаходиться на грані. І тільки до 36 років я поступово підбираюся до опису цієї дивовижної конструкції.
Перше, що потрібно для існування цього РАПТОМ – це специфічна глухота до будь-яких претензій з боку дружини. Вона може виражатися в досадливому нехтуванні «припини виносити мені мозок», в знеціненні «заспокойся і припини істерику» або в дрібному побутовому саботажі, типу не викинутої першого травня ялинки. Головне, що все, сказане жінкою, визнається несуттєвим, таким, що не заслуговує на увагу, мовляв, всі жінки так роблять – гормони, ПМС.
Друге – це деяка побутова відірваність від потреб сім’ї, і переконаність, що чоловік повинен віддати частину зарплати в загальний котел, а більше він нікому нічого не винен.
Тут доходить до смішного. Наприклад, недавно я буквально зчепилася з батьком двох дітей-школярів, який не знав про те, що діти переходили на дистанційне навчання. Весь цей галас, якимось дивним чином, обійшов його стороною й ось він, нерозумно кліпаючи очима, раптом дізнався, що ось так, сиділи вдома, вчилися віддалено. Я почала напирати, і отримала ще масу чудної інформації. Чоловік не знав, ні що їдять діти, ні скільки, навіть приблизно. Не мав уявлень про вартість одягу і взуття. Він нагадував марсіанина, покинутого до нас на Землю з якоюсь місією, і вимушеного зображати сім’янина. Але він не був ні маргіналом, ні підводником, ні військовослужбовцям, що захищають батьківщину на далеких рубежах. Звичайний чоловік, батько. Окуляри, піджак, автомобіль, офісна робота. Він був в подиві, коли дружина вирішила з ним розлучитися РАПТОМ. Взагалі не зрозуміло, що її не влаштовувало.
Ну і звичайно куди ж без історії про цінний приз. Що, мовляв, жінкам треба, вони тільки й мріють, щоб борщі варити, доглядати, піклуватися, ось це все. І для деяких реальним сюрпризом буває те, що взагалі-то процес повинен був спочатку відбуватися на два боки…
І ось він сидить і скаржиться. Мовляв, все було добре. Не пив. Не бив. За аморальною поведінкою практично не попадався. Дозволяв себе годувати, складав носочки в кошик, приносив гроші. Ні, КУПУ ГРОШЕЙ. Ну вона говорила іноді щось там, як зламане радіо, ну так всі жінки виносять мозок, на те вони й жінки…
Адже це історія всього лише про те, що роль домашнього диктатора погано натягується на сучасні реалії: якщо хочеш мати міцну сім’ю, то до жінки доведеться прислухатися. Хоча, натягнути цю сову на глобус, напевно, можна. Але одного разу, якщо особливо завзято відмахуватися від «бабських хотілок», «виносу мозку» і «істерик з нагоди ПМС», сова порветься. Причому, РАПТОВО, і, головне, без будь-якої можливості зібрати її назад.
