З розвитком Інтернету та мобільного зв’язку, нам здається, що світ став тіснішим.
Можна за пару секунд зв’язатися з будь-якою цікавою для тебе людиною і поспілкуватися. Але така доступність спілкування не рятує людей від самотності. Комунікації достатньо, а навіть найближчі люди деколи не можуть знайти потрібних слів, які треба вчасно сказати одне одному.
І сьогодні спробуємо розібратися, в чому полягає проблема стосунків між батьками та дітьми й чому так багато людей похилого віку залишаються незадоволені тими, кого самі виховали.
Проблема батьків і дітей
Сумлінні батьки завжди намагаються вкласти в дитину все найкраще, що у них є. Вони працюють без відпочинку та економлять на своїх потребах, щоб забезпечити дитя всім необхідним. Але дуже часто не отримують у відповідь того ставлення, на яке сподіваються.
У чому ж проблема: батьки не можуть виховати вдячного нащадка або просто вимагають від нього занадто багато? Нас зворушила історія, яку розповіла одна з читачок – Тамара Петрівна. Її стосунки з єдиним сином наочно демонструють проблему і змушують задуматися про складність стосунків між найближчими людьми.
«Я дивлюся на жінок, які мають дорослих дочок, і заздрю білою заздрістю. От же пощастило! Доньки й допомагати приїжджають, і онуків привозять, і в таємниці свої посвячують. У кого є доньки – у того життя кипить. А у мене син. Виховувала, всю душу вкладала, а він одружився і тепер повністю в чужій сім’ї.
Тільки навколо тещі й крутиться – те їй привезе, те завезе, на вихідні поїде допомагати. І все у невістки в сім’ї ідеально. А ось я – непотрібна стара жінка, якій ні допомоги не треба, ні уваги. Ще й ображається, що я їм з дружиною не допомагаю. А чим я допоможу? Я звичайна пенсіонерка».
«Так, свого часу назбирала на квартиру. Тепер здаю – як-не-як додаток до пенсії. А він мені тут заявляє, що, коли б я була нормальною матір’ю, у квартиру б їх із дружиною пустила, щоб вони не тулилися у винайнятому житлі.
На питання, чому батьки невістки не допоможуть їм із житлом, відповідає, що ті не можуть. Адже якби могли, то останнє б віддали».
«Спочатку і справді думала їх у квартиру пустити. Тепер розумію, що зробила правильно. Адже це тільки пустити легко, а потім спробуй вигнати. Так би й без квартири залишилася. Все одно з тещею не зрівнятися. Куди мені!
За ці 2 роки після його одруження стосунки повністю розладналися. Спочатку і невістка була милою, привітною, в очі заглядала. А зараз, впевнена, зустрінь я її на вулиці, вона і не привітається».
«Сім’ї завжди будуються навколо невістки. Ще моя бабуся казала, що даремно я хлопчика народила. Каже, мовляв, дочка до кінця, а син до вінця. Я тільки відмахувалася, говорила, що як хлопця виховаєш, таким він і виросте. А виявилося, права була бабуся».
Хто ж винен, що найближчі люди, мама і син, так віддалилися одне від одного? Невже причина в невдячній невістці, яка бачить у свекрусі сторонню людину? Або все через виховання, яке не дало синові правильних цінностей і не породило в ньому почуття подяки?
Психологи відзначають, що подібні ситуації – далеко не рідкість. Якщо батьки виховували сина і вкладали в нього всю душу, вони й після одруження намагаються вибудовувати його життя. Вони радять, критикують, вимагають. Таке зовнішнє втручання не подобається ні синові, ні його обраниці, адже вони можуть мати зовсім інші погляди на майбутнє.
Найчастіша причина конфліктів батьків і дітей – зацикленість кожної зі сторін на власних інтересах. Ніхто не бажає поступитися чимось і поставити себе на місце іншої людини. Мати не бажає зрозуміти, що у сина робота, вагітна дружина, обов’язки перед тестем і тещею. Син не може приділяти матері час, як раніше, і не бажає слухати пов’язані з цим закиди.
Син – дійсно «чужа дитина»? Сучасні сім’ї, як правило, будуються навколо сім’ї дружини, або можливі варіанти? А може, винятки лише підтверджують правило? Згідно з прислів’ям «Син до вінця, а дочка до кінця»? Як у вашому оточенні? Що думаєте?
