Лєра вже допивала каву, коли пролунав дзвінок у двері. «Дивно, хто це може бути так рано? Може, Вітя щось забув?» — промайнуло в її голові.
Їхнє весілля з Віктором відбулося лише три дні тому. Відпустку вони вирішили відкласти — фінансів не вистачало, тож насолоджувались першими днями шлюбу вдома.
Сьогодні Віктор пішов на роботу — вперше як чоловік, а в Лєри залишалось ще два дні відгулу.
Вона накинула халат поверх піжами й пішла відчиняти. На порозі стояли дві жінки: її свекруха Роза Петрівна та незнайома пані, яку Лєра, здається, бачила на весіллі.
Не вітаючись, Роза Петрівна пройшла в кімнату, потім на кухню та у ванну. Інша жінка стояла мовчки, мов тінь.
— Ну, що, Галю, як я й казала: ліжко не прибране, посуд у раковині, на столі — крихти, білизни повна корзина, — переможно виголосила вона. — І як ти це поясниш, люба? — звернулася до Лєри.
— А чому я взагалі маю щось пояснювати у СВОЇЙ квартирі? І хто дозволив вам сюди прийти без запрошення, та ще й із кимось?
Свекруху Лєра знала лише місяць — познайомились перед весіллям. Тоді Розу Петрівну неабияк зацікавило, як у 27 років Лєра вже має власне житло.
— Все просто, — відповіла вона тоді. — Бабусі й дідусі скинулись на перший внесок, батьки платили іпотеку, поки я навчалась. Останні п’ять років платила сама. Два місяці тому закрила кредит.
— Ага, зрозуміло, — лише й відповіла свекруха з якоюсь дивною усмішкою.
І ось ця “чуже” жінка зараз поводиться, як господиня.
— Я попрошу вас піти, — твердо сказала Лєра.
— Виганяєш? Навіть чаю не запропонуєш? Я — мати твого чоловіка!
— У мене нічого до чаю немає, і гостей я не чекала. На вихід, будь ласка.
— Тобі це так не минеться! — гаркнула свекруха. — Я зараз подзвоню Віті!
— Дарма. У нього на роботі з особистими дзвінками строго.
Увечері відбулася розмова:
— Мама сказала, що ти вигнала її й тітку Галю.
— Твоя мама влаштувала ревізію одразу після того, як ти вийшов за двері. Із тіткою Галею — свідком у справі про неприбране ліжко. Я була шокована, тому просто спокійно попросила піти. Наступного разу буде інакше.
— Але це ж моя мама!
— І що? Вона не має права вторгатися в наш простір. Мої батьки поважають наш простір. Чому твоя мама — ні?
— Вона одна мене виховала…
— Вітю, це не виправдання для постійного втручання. «Нагодуй, вивчи, відпусти». Пам’ятаєш таку фразу? А я ще додам: «Дай дитині жити своїм життям».
І перші проблеми не забарилися. Через кілька тижнів Віктор попросив Лєру переказати йому гроші за продукти, які вона доручила йому купити. Ситуація здалася їй дивною.
— У мене на карті порожньо, — пояснив він. — Навіть на проїзд і обіди не вистачає.
Лєра задумалася: куди ж зникли гроші?
Коли вони підрахували витрати, виявилася велика “дірка” в бюджеті.
— Це те, що я мамі віддав, — зізнався Віктор. — Я завжди їй щось переказую, навіть тепер, після весілля.
— Але ж ти більше з нею не живеш, вона забезпечена, здорова. Навіщо?
— Вона каже, що не вистачає на ліки…
— Які ліки? Жінці, яка ходить на йогу, їздить за кордон і має шикарний вигляд?
Ситуація почала напружуватись. Віктор відмовлявся змінювати щось. Гроші продовжували “йти” до Рози Петрівни.
Одного разу Лєра втомилася від цієї гри в односторонню щедрість — і переказала своїм батькам десять тисяч.
— Вони на відпочинок збирались. Їм не вистачало.
— А коли вони повернуть?
— Як твоя мама поверне три твої зарплати — так і вони.
Віктор образився, зібрав речі й поїхав до мами. Кілька днів тиша. Потім — візит Рози Петрівни по його речі.
— Дуже ти жадібна. Через гроші втратила такого хлопця, — заявила вона, виходячи з валізою.
— Відкрию вам секрет: з такою мамою, як ви, він взагалі не одружиться більше ніколи, — відповіла Лєра й зачинила двері.
Її шлюб закінчився. Не майно, не зради, не сварки — а надмірна “турбота” маминої любові та сліпа покірність дорослого сина.
Було боляче, але вона знала: це краще, ніж жити з тінню іншої жінки у власному домі.
Час усе вилікує. А поки що в неї — усе життя попереду. Які її роки?
А ви вважаєте, що мама має право втручатися у сімейне життя своїх дорослих дітей?
Залишити відповідь