Кого можна вважати добрим, а кого поганим? Які тут можуть бути критерії?
Швидше за все, це все індивідуально, але якщо будь-кого з нас обдурять, зрадять або зроблять нам якусь підлість, у нас не повернеться мова назвати таку людину доброю.
І в сучасному житті такі люди нам зустрічаються набагато частіше, ніж добрі. Це сумно визнавати, але це так. Тому доводиться бути уважним і не допускати того, щоб тебе використовували або сідали тобі на шию.
Але чому люди схильні обирати такі способи взаємодії із ближніми? Що їх штовхає до цього?
Я думаю, річ у тому, що всі ми, як писав Сомерсет Моем, від природи схильні бути егоїстичними і думати насамперед про свої бажання. А людей навколо багато, у кожного свої бажання, от і виходить так, що реалізуючи їх, ми свідомо чи мимоволі встаємо на чиюсь голову.
Просто, хороша людина намагається дотримуватися балансу між реалізацією своїх бажань і тим, щоб не піти по головах інших людей, а людина погана втрачає почуття міри і їй стає начхати на своїх ближніх.
Великий грецький філософ Сократ має з цього приводу іншу точку зору.
Як ви знаєте, кількість його учнів була невелика, і більшості жителів Афін його промови та сама його особистість здавалися дещо дивакуватими.
У принципі їх можна зрозуміти. Напевно, вони думали таке: «Жив би собі та жив. Їв, пив і веселився, як то кажуть. Що він із цією філософією та пізнанням себе носиться? Кому це цікаво, якщо є приємніші способи провести час?»
Принаймні одна людина в Афінах так точно мала думати. І ось саме між цією людиною та Сократом відбулася цікава сценка.
Гетера Каллісто одного разу глузливо заявила Сократу, що якщо вона захоче, то переманить до себе всіх його друзів та учнів, а от йому зробити це з її друзями не вдасться.
– Звичайно, — сказав філософ. — Тобі легше: адже ти кличеш спускатися вниз, а я підніматися вгору.
Очевидно, виправляти свої недоліки важче, ніж їх сіяти. Потрібно глянути неприємній правді у вічі про себе, прийняти її, а для цього потрібна мужність, щире бажання перетворитися і підтримка близьких за духом людей.
