У цікавий час ми живемо: маємо вдесятеро більше, ніж наші бабусі та дідусі, але почуваємося вдесятеро нещаснішими за них.
Пишуть, що людина буває щасливою тільки в процесі подолання труднощів і досягнення цілей, але багато хто з нас просто не має сил на те, щоб цей процес запускати. Немає віри у світле завтра. Нема надії на ясне майбутнє.
Напружуватися зовсім не хочеться… Хочеться все й одразу. Інакше як пояснити той успіх, який мають книги “Як вийти заміж за мільйонера”, “Найкоротший шлях до слави” або “Як стати багатим та знаменитим за 10 днів”.
Якщо ти їздиш маршруткою, а твій колега на джипі, значить, ти невдаха. Якщо ти живеш у квартирі, а він будує будинок – то настрій летить кудись у прірву.
Давньогрецький мислитель Плутарх говорив:
“Не говори про своє щастя з людиною, яка набагато нещасніша за тебе.”
Щастя – любить тишу. І не тому, що чужа радість миттєво плодить заздрісників (і це теж), а тому, що щастя – коротка мить, яку треба смакувати всередині своєї душі та консервувати у вигляді приємних спогадів, а не кричати про неї на всю округу.
А тепер згадайте сторінки соціальних мереж, що зібрали мільйони підписників. Ось де неприкрита демонстрація щастя: “Я і моя нова машина за мільйон доларів”, “Я і мій букет із мільйона червоних троянд”, “Моя двадцята поїздка на Сейшели”, “Весна в Парижі”, “Обручка в десять карат”.
Дивна картина вимальовується: одні кричать про те, наскільки прихильне до них життя, а інші – щодня на це дивляться і знемагають від почуття несправедливості. Чуже щастя не мотивує, а розпалює люту заздрість та ненависть.
Наступаючи на чужий мозоль, не вийде підняти себе за рахунок обділених та скривджених. Це називається “дражнитися”. У 5 років можна пробачити, а в 30-40-50 – вже ні.
Але уявіть собі планету, у мешканців якої грошей порівну, успіх однаковий, проблеми відсутні. Вони ходять усі, як один, у білому одязі, їдять однакові продукти і бачать ту саму картину за вікном.
Вражає? Ні. Чи хотіли б Ви так жити? Я думаю ні. То що краще? Мовчати про щастя чи говорити про нього?
Єврейська мудрість каже:
“Не довіряй людині, яка розповідає про свої біди, але приховує від тебе свою радість”.
То як же виходить? Розповів – засмутив. Промовчав – другом не можна назвати. Ворог.
Життя прожити не поле перейти. Найважливіше, чому ми маємо навчитися – вміти відрізняти “своїх” людей від випадкових, сторонніх особистостей.
Як жити, якщо стаєш потайливим і підозрілим? Як довіряти людям, якщо навіть від близьких чекаєш на негатив? Думка матеріальна: якщо ми чекаємо на підлість, ми, врешті-решт, її отримаємо.
Ділитися радістю та щастям треба! Але не можна виставляти своє життя напоказ, демонструвати свій добробут, не можна дозволяти лізти в душу цікавим очам. І самим не заглядати за чужі огорожі.
Зрештою, щасливий по-справжньому не той, хто багатий, а той, чиї радощі не варті грошей.
