Кожен день нашого життя це великий дар. Кожен день нашого життя гідний того, щоб його святкувати.
Бажання щось відзначати мені відбили ще в дитинстві. Мене, дитину, тягли на сімейне гуляння до когось із родичів. Стіл ломився від делікатесів, а за ним збиралася компанія із 15-20 осіб. Жінки клопотали — чи всім вистачає приладів і чи блищать келихи, а чоловіки з хитрим прищуром тяглися до пляшок і починали розповідати анекдоти та сперечатися про політику.
Але йдеться про 90-і. Тоді люди тільки й могли побалувати себе хіба що смачними, складносурядними стравами.
І начебто цей лихий час уже минув і тепер немає потреби когось вражати розмахом твого особистого свята.
Але тепер я спостерігаю іншу картину.
Наприклад, молоді мами змагаються у тому, хто краще відзначить день народження своїх дітей. Причому кожна намагається перевершити іншу. Аніматори, ресторани, запрошені зірки, дорогі подарунки. Дитина не потребує цієї феєрії, але батьки її влаштовують. А як інакше? Є ж гроші.
Одна моя знайома годує сім’ю виключно макаронами, а у свята вони ідуть у шикарний ресторан, щоб насолодитися сервісом та кухнею. На моє запитання, чому не можна жити рівномірніше, харчуватися свіжими овочами та фруктами, рибою та м’ясом щодня, замість того, щоб їсти карпаччо з лосося раз на місяць, вона робить круглі очі і каже, що будні — це будні. А свято є свято.
Для мудрих і по-справжньому щасливих людей свято щодня. І цей день не відрізняється смачною їжею, гучною музикою та свободою від ненависної роботи. Він полягає в тому, що щогодини — на радість. Він у серці, у душі, у розумі. І тоді немає потреби у зовнішньому контрасті, у кардинальній зміні обстановки навколо себе.
Ось як висловився Далай-Лама:
«Я не відзначаю дні народження. Мені здається, що це марна трата часу. Для мене цей день нічим не відрізняється від інших. До певної міри щодня — день народження. Ви прокидаєтеся вранці, все свіжо та нове, і головне, щоб цей новий день приніс вам щось важливе».
Автор: Мадам Хельга
