Свекри – вічні прохачі. От просто не проходить і пів року, щоб їм щось не треба було. То дах тече – дайте гроші на шифер. То в сараї дошки погнили – треба нові. То корову продавати не хочуть, бо молоко ж “натуральне”, а отже, дайте гроші на корм. І все в такому дусі.

За 10 років шлюбу вже збилася з рахунку, скільки разів вони “терміново” просили грошей. Але ж цікаво: коли приїжджаємо – то свекри “бідні-предбідні”, а як весілля якесь у селі – то мама Дениса в новенькій сукні, тато в нових мештах.

Іронія ще й у тому, що маючи велику господарку (кури, свині, качки, корови та кози), нам вкрай рідко передають продукти. Баночку помідорів, банку огірків, пакетик картоплин і на тому дякую. Хоча ж говорять так гонорово: 

– Ой, їжте, бо ж у місті все дороге, а ви, мабуть, і м’яса не бачите! 

Не сперечаюся, бо сенсу немає. Тим паче, у нас біля будинку є великий супермаркет, де я часто купую продукти. 

А от цього разу продукти ми не отримали – натомість новий список потреб.

– Та що вони знову  хочуть? – запитую вже роздратовано.

– Ну, треба ж, щоб двір гарно виглядав, паркан старий, та й бруківку стелять усі…

– Тобто хочуть облаштувати собі гарний двір за наш рахунок?

– Та не знаю, що сказати…

А що тут казати? Просто що Анна Дмитрівна, що Микола Степанович знають – Денис не вміє відмовляти. Бо це ж “мама з татом”.

Нічого не маю проти допомоги, але це вже більше фінансування. При цьому власну сім’ю Денис підтримує значно гірше.

Коли наш син хворів і треба було купити дорогий антибіотик, чоловік не поспішав: “Може, обійдеться?”. Я вже мовчу про те, що цього року (вкотре) не купила собі теплу куртку та взуття. 

А коли батьки натякнули, що хочуть новий холодильник, то Денис одразу поїхав у магазин. Так було і як просила відкласти гроші на відпочинок – а той не був упевнений, чи вийде. Хоча ми з синочком на зимові свята дуже хотіли бодай на 3 дні поїхати в Буковель. 

Але як в мами “зламався” телевізор (і, дивним чином, через місяць з’явився великий плазмовий), Денис мовчки віддав гроші. (майже 40 тисяч).

– Ти ж розумієш, що так не може тривати вічно? У нас є сім’я і потреби.

– Ну, вони ж старенькі… 

– Їм не 90 років! Твоїй мамі 59, татові 62 і ще на роботу ходить! Цілком здорові люди, у селі всі якось справляються. Чому твої батьки вічно жебрають?!

Як завжди мовчить. І звісно, що цього разу він теж дасть батькам гроші. А потім знову повернеться – босий, голий, простоволосий.