Сонце повільно котилося за обрій, забарвлюючи небо в теплі відтінки пурпурового та оранжевого кольорів.

Вся природа довкола завмирала. Ще трохи, і я опинюся в обіймах коханого чоловіка. Як сильно я мріяла про це весь день!

Двері у квартиру виявилися зачиненими зсередини. Довелося подзвонити. Найімовірніше, Віктор виходив у магазин і зачинився зсередини.

Він був зараз у відпустці, тому безперервно сидів удома на самоті, і тепер я хотіла порадувати нареченого радісною новиною. Мені теж дозволили відпочити кілька днів, і ми зможемо погуляти разом, відвідати цікаві місця.

Чомусь Віктор не поспішав відчиняти. Подумавши, що він заснув, я ще раз натиснула на дзвінок. Я схвильовано перебирала ручки пакета, де лежали торт та ігристе. Потрібно було відзначити спільну мінівідпустку!

Двері відчинилися, і я обімліла, дивлячись на незнайомку з ідеальними рисами обличчя, що стояла у моїй квартирі.

Руде волосся жінки м’якими хвилями падало на її плечі, а на губах застигла посмішка, але, аж ніяк не доброзичлива.

– Що ви робите у моїй квартирі? Де Віктор? – мій голос тремтів, наче осінній лист під поривом вітру.
Незнайомка нахилила голову, і її очі заблищали.

– Я його дружина. А Вітя вам про мене не розповідав? – Промовила вона вкрадливим голосом.

Немов грім серед ясного неба, ця фраза моментально знищила солодкий образ, який я плекала про спільне майбутнє.

Вниз по спині пробіг холод, зникли всі яскраві відтінки заходу сонця, і світ навколо поринув у сірий туман.

Немов внутрішній вулкан, що вирує під землею, здійнявся гнів. Все, що я пам’ятала про наші з Віктором стосунки, обернулося брехнею.

У моїй уяві крутилися прокляття та звинувачення, але почуття втрати було сильнішим. Я не знала, що й сказати!

Стояла в під’їзді й, не наважувалася увійти у власну квартиру, наче вона була чужою.

– Ви проходьте, що ж стоїте на порозі, наче не до себе додому прийшли? Проходьте… поговоримо, якщо вам від розмови полегшає.

Я поставила пакет, зняла взуття, зачинила двері та пройшла на кухню. У голові билася думка, що цього просто не може бути, що так просто не буває, але вона швидко перебивалася іншою – виходить, буває!

Ще як буває! Я ж не перевіряла паспорт свого коханого, навіть, коли він пропонував мені одружитися. Та й що я могла побачити в паспорти?

Якщо він біометричний, то ніяких записів про шлюб там не буде. Я наївно вірила йому, підтримувала, та кохала всім серцем.

Кохала так, як могла, віддаючи всю себе, без залишку, цьому почуттю, що нині знищує мене зсередини.

– Я зовсім не розумію, як це може бути! Ми з Віктором уже пів року разом! – пробелькотіла я, м’яко опустившись на стілець.

– Запропонувала б вам чай, але погано господарювати в чужому житлі. Те, що в мого чоловіка з’явилася інша, я давно зрозуміла.

– Ми посварилися з ним, і він дуже швидко знайшов, де йому зупинитися. Попри все це, іноді він приходив до мене, щоб скинути напругу.

– Ми чудово проводили час, а потім він повертався до вас. Я знала, але нічого не могла вдіяти зі звичкою завжди приймати його. Ви не перша, Рито! Ви не остання!

– Я вже й не вірю, що це колись припиниться, але завжди прийму його. Вам не пощастило, якщо можна так сказати! Я могла б поїхати, але вирішила залишитися, щоб порозумітися з вами.

– Як ви, взагалі, потрапили до моєї квартири? Де зараз сам Віктор? Я маю поговорити з ним!

Я ще не могла повірити, що це правда. Хіба таке трапляється у житті? Хіба буває так? Як грім серед ясного дня! Тільки у казках, звичайно! Можливо, це якась дурна перевірка?

– Мій чоловік у лікарні. Ви знали, що в нього слабке серце? – Я кивнула. – Кілька разів чоловікові було погано.

– Йому стало погано. І кому він подзвонив? Мені, звичайно. Він сам упустив мене. Він же, попросив зібрати його речі, та відвезти додому, бо після виписки повернеться до родини!

– У нас із Віктором є син Славік, йому чотири роки. Він сумує без батька. Думаю, ви все зрозумієте і не будете лізти в нашу родину надалі.

– Навіть, якщо Віктор на якийсь час захоче до вас повернутись, це буде тимчасове явище. Що б він не робив і не казав, він завжди повертається додому.

– Вважайте мене ненормальною, і наші стосунки можете називати такими, але інакше ми не вміємо жити!

Я боялася навіть поворухнутися. Я почувалася морально знищеною! Голова йшла обертом, але мені важливо було переконатись, що це не обман.

– Як ви доведете, що всі ці слова правда, а не брехня? Що Віктор не потрапив у біду?

– О! Можете поїхати та відвідати його, якщо дозволяє гордість. Він скаже те саме, що і я, а ще. Секунду!

Незнайомка вийшла в передпокій, і повернулася з паспортом Віктора. Він був старого зразка, тож вона показала мені штамп про реєстрацію шлюбу, а також запис про наявність дитини.

– Мені немає сенсу дурити вас, вигадуючи про себе таку історію. Життя – непроста штука! Воно сповнене несправедливостей.

Я б могла забрати його речі, залишивши ключі від квартири в поштовій скриньці, але вирішила дочекатися вас, і порозумітися.

Зазвичай Вітя йде від своїх коханок по-англійськи, але як жінка, я чудово розумію їхні почуття. І мені, глибоко в душі, шкода обдурених ним дівчат.

Дивлячись на дружину свого коханого, я хотіла розсміятися їй у вічі. Як можна тримати такого чоловіка поряд, приймаючи його знову і знову?

– Як спокійно порозумітися з його коханкою і приймати його назад, знаючи, що одного разу він знову вислизне до чергової?

– Якщо вона вірила, що колись її чоловік стане розсудливим, то дуже помилялася. Таких, лише домовина виправляє! Це ж треба так принижувати себе? З психікою там, повний капець!

– Будь ласка, більше не кажіть нічого, краще ідіть. Дякую, що розповіли мені все, але зараз вам справді краще піти.

– Я мушу бігти, настав час забирати сина з садка. Рада, що ви не закочуєте істерику і сприймаєте сказане мною гідно. Сподіваюся, у майбутньому вам пощастить більше!

– Хотіла вам дати маленьку пораду на майбутнє, перевіряти паспорт коханого, але, на жаль такої можливості нас позбавили з цими новими посвідченнями! Тоді, нехай вам щастить!

Жінка пішла, а я обхопила себе руками, та залилася гіркими слізьми. Ми ще вчора планували спільне майбутнє, мріяли про дітей, а в нього був син, який у цей час потребував уваги батька.

Неусвідомлено ставши коханкою, я забирала увагу коханого чоловіка в іншої. Я ненавиділа себе за це, злилася на Віктора. Спочатку хотілося дізнатися, в якій він лікарні, поїхати й висловити все!

Але я вирішила, що це ні до чого хорошого не призведе. Я не зможу досягти справедливості! Та і яка справедливість тепер? А вибачень Віктора я не потребувала. Навіщо мені брехливі слова! Вряд чи він почувається винним?

Минуло кілька місяців. Потихеньку я почала заспокоюватися. Новин від Віктора не було. Він справді вирішив піти, не попрощавшись! Я вирішила, що тільки Бог нас тепер спроможний розсудити.

Працюючи над собою, я боялася розпочинати нові стосунки, і всіх колег, які виявляли до мене інтерес, м’яко кажучи, відшивала. Поки що я не готова відкривати своє серце для когось.

Я зосередилася на роботі! Так пройшов, майже рік. Якось, я випадково познайомившись із приємним чоловіком у метро. Він мені сподобався, але я боялася знову покохати.

Я не знала, як переконатися, чи не одружений він. Однак Сергій не втрачав наполегливості й продовжував залицятися до мене. Через кілька місяців він прийшов до мене у гості.

Ми планували разом приготувати обід, та подивитися фільми. У двері квартири хтось подзвонив. Коли я відчинила, то була, м’яко кажучи, шокована, побачивши на порозі Віктора з валізою.

– Рито, а я все – пішов від дружини! Ти пробач мені, недолугому! Мені знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти, що я тебе насправді кохаю!

– Знаю, вона тобі все розповіла. Сина я підтримуватиму, але тепер залишуся з тобою. Остаточно! Я тебе кохаю! Ти рада?

– Ні, – заперечливо похитала я головою, а з кухні визирнув Сергій.

– Он як? Швидко ж ти знайшла собі іншого! Ось яким було твоє кохання? А я думав, що ти мене по-справжньому кохала – наївний! – зло пирхнув Віктор.

Я б хотіла посміятися йому в обличчя, сказати, що він навіть не порозумівся, і минуло вже майже півтора року, але натомість, я просто зачинила двері перед носом колишнього.

Довелося розповісти Сергію, що трапилося в моєму минулому, і чому я так боюся серйозних стосунків.

– Дурненька! Хоч у мене паспорт і біометричний, але мені нема чого приховувати. Я казав тобі, що я однолюб!

– Хочеш, подамо заяву до РАГСу… чи куди там ще можна? Я чистий перед тобою, і маю найсерйозніші наміри.

Мене остаточно відпустив тягар минулого, що тягнув мене на дно! Я обняла Сергія і пообіцяла, що спробую розкритися для нього.

– Я не поспішатиму і, підтримуватиму кожен твій крок. Будь-яке прийняте тобою рішення, я прийму.

– А цей недолюд хай лусне від заздрощів, сподіваюся, доля для нього приготувала бумеранг жорсткіше, – сказав Сергій, цілуючи мене у маківку! І я з ним згодна на всі сто відсотків! А ви?