– Що робитимемо, Борю? Це ж треба, наречену в селі наш синок знайшов! – Алла притиснула долоню до щоки, й захиталася з боку на бік.
– І що з того? У селі люди не мешкають? Шевченко теж із села, між іншим, чоловік розвів руками, але потім знову повернувся до свого сніданку.
Обидва були міськими до мозку кісток. Ні родичів не мали в малонаселених пунктах, ні дачі якоїсь. До землі не тягнуло нікого з них.
– Теж мені порівняв. Навіщо він так із нами? А якщо на зло? – Алла навіть кухоль від себе відсунула.
– Що на зло? Одружується?
– А ти гадаєш, він так далеко зайде?
– Тобі все здається, що Сергійко маленький. Алла, ну а якщо це кохання?
– Яке таке кохання? Скажеш теж, Борю, це ж тобі не фільм, це життя, реальне, дружина розвела руками.
– Мені здається, ти заздалегідь нагнітаєш, ось приїде син знайомити нас з нареченою, там і подивимося.
Син майже пів року вже зустрічався зі своєю обраницею, їздив до неї в село і був у захваті. Йому подобалося все. Навіть допомагати по господарству. А ось знайомити батьків зі своєю дівчиною не поспішав.
Аллі хотілося, будь-що, справити враження на Настю, показати, що вони дуже навіть з традиціями, кого потрапило в сім’ю не приймають.
Мати навіть спочатку хотіла запросити старшу дочку з чоловіком на застілля, адже дочка не прогадала, і її обранцем став професор, хай і майбутній, але згодом передумала.
А якщо сільська наречена двох слів зв’язати не зможе, сидітимемо за столом мовчки, незручно вийде. Алла вирішила, що знайомство має відбутися у вузькому колі.
За день до зустрічі вона сходила в перукарню, замовила доставлення деяких продуктів додому, а потім зручно сіла на диван, щоб скласти меню.
– Що там писати, сядемо і поїмо, як завжди вечеряємо.
– Ну, ти теж скажеш. Потрібно і себе показати, й на неї подивитися, – невдоволено відповіла дружина.
– Заморочуєшся ти, Алло. Нема чого з себе дворян корчити, якщо ми не такі.
– Але ж і не картоплю мені відварювати. Чи що там вони їдять?
– А ти її посмаж, картоплю. Сергій любить, таку прямо, щоб скоринка, ух! – чоловік навіть демонстративно підняв руку в кулаці, і облизнувся.
– Ага. А під картоплю чарочку. Я знаю тебе. На думці одне. Відразу скажу – ні. Не буде міцного нічого, ігристе або червоне купимо.
-У-у-у, я так не граю, картоплі не буде. А від цієї солодкої води в мене потім голова розколюється.
Алла суворо подивилася на чоловіка, і знову уткнулася у свій листок.
Наступний день настав дуже швидко, особливо для жінки, яка хотіла зробити все і відразу. Вона раптом несподівано вирішила змінити основну страву, та приготувати лосося у вершковому соусі, а не курячу грудку. І з неймовірною швидкістю почала робити сто справ одночасно.
Боря дивився на почервонілу дружину, і посміхався. У свої сорок п’ять вона мала чудовий вигляд: підтягнута, з напрочуд рівним каре, легка, повітряна, енергійна.
Боря стукотів пальцями по спинці крісла і думав, чи не схилити цю енергію в горизонтальне положення. Але Алла дала зрозуміти лише поглядом, що засуджує навіть це п’ятихвилинне сидіння в кріслі. Боря сховав свої мрії трохи далі, і встав із серйозним виглядом.
– Пилотяг візьми. Та не той, що миє, і пройдися.
Боря взяв пилотяг у руки, зображуючи кіноактора, втім, зовнішність у нього була, і справді, як в актора: високий, накачаний блакитноокий блондин. Він закинув ручку апарата на плече, і почав ходити по кімнаті.
– Борис, ти спеціально мене дратуєш?
– Ні. А виходить? – засміявся він.
– Я тобі!
До призначеного часу у двері подзвонили. Борис відкрив майже одразу, бо вони з дружиною вже чекали на гостей. Сергій стояв трохи попереду і заступав собою дівчину.
– Це ми, привіт. Це Настя. Насте, це мої батьки.
У коридорчику стало тісно, жарко, всі розхвилювалися. Сергій допоміг Анастасії прибрати речі, та провів у вітальню.
Тут, на світлі, Алла уважно розглянула гостю: невисока, повненька, причому повнота не прикрашала, волосся просто прибране у хвіст, швидше недбало, мінімум макіяжу, з одягу – джинси, проста сорочка чоловічого крою поверх футболки.
Алла зрозуміла, що їй хотілося побачити іншу зовнішність та одяг. Вона згадала себе в молодості, своє бойове забарвлення, сукні та мініспідниці, та зітхнула.
– Давайте за стіл, – запросила господиня, і подивилася на сина.
Юнак сяяв, доглядав свою дівчину занадто завзято, було явно помітно, що він закоханий, і готовий усьому світу про це заявити.
Розмова дедалі більше зводилася до того, що спілкувалися між собою батько і син, лише зрідка встрявала мати, й відповідала Настя.
Алла майже не зводила з обраниці сина очей, ніби намагаючись відразу зрозуміти, якого польоту цей птах. З вибором дочки стало ясно з перших кроків у будинку її залицяльника.
Він не соромився, увійшов у квартиру, пропустивши дівчину вперед, не лестився, а діловито вручив матері букет, потис руку батькові, був серйозний у діях, таких чоловіків видно відразу, що вони хочуть. Але то був чоловік.
Алла розуміла, що за скромною зовнішністю жінки може ховатися будь-хто. Тому мати свердлила очима дівчину навпроти, намагаючись все ж таки зрозуміти, хто перед нею.
Розгублений і трохи збентежений вигляд Насті перед тарілкою з рибою та кількома виделками, змусив Аллу сказати:
– Вибирати виделку не обов’язково, їж як зручно.
А Настя з Сергієм розсміялися разом.
– Ми просто перед виїздом карасів їли. Таких худих, солодкуватих, смажених до такої хрусткої скоринки, що ніякі чипси в порівняння не йдуть.
– Ще обговорювали, що раптом ви теж приготуєте рибу. Ваш лосось теж смачний, без сумніву, я спробувала, дякую. Але карасів я люблю більше, вибачте.
Настя подивилася на Сергія.
– Реально, мам, карасі смачнішими були.
Алла знизала плечима і, кивнувши на стіл, сказала:
– Закуски, бутерброди тоді їжте.
Тепер Алла розуміла, що наполегливо вишукуватиме промахи цієї Насті, щоб відповісти за лосося.
Телефон, залишений на журнальному столику, зненацька заграв звичну мелодію.
– Так, Ніно Василівно. Що сталося? – перепитала мати. – Так, звичайно, заходьте, я адресу вам зараз скину.
Алла почервоніла і замахала долонею в обличчя, щоб хоч якось приховати хвилювання.
– Хто дзвонив?
– Моя начальниця, вони з чоловіком їхали кудись, і машина зламалася недалеко від нас, тут… на повороті, здається, – Алла замахала руками, вказуючи на дорогу. – Ніна Василівна запитала, чи можуть вони зайти до нас, бо холодно на вулиці.
– Так, звісно, нехай приходять. Тим більше, що у нас стіл накритий.
– Ой, Аллочко, дякую Вам велике. Я вже замерзла там, та й Олексій теж.
Начальниця з чоловіком стояли в коридорі почервонілі, піднявши плечі, мов змерзлі горобці. Ніна Василівна була в короткій шубі та капронових колготках, чоловік її теж був легко одягнений і, так само, як і дружина, без головного убору.
– Проходьте, зараз поставлю чай, або щось міцніше наллю, проходьте.
– Боря, – простяг руку для знайомства чоловікові Алли.
– Олексій, – посміхнувся гість, і відповів міцним потисканням.
Поки жінки розмовляли на кухні, чоловіки вирішили самі подивитися, що трапилося з автомобілем, а вже потім, якщо що, викликати евакуатор.
Олексій трохи зігрівся, випивши кухоль чаю, але Алла почала вмовляти всіх залишитися ще. Але їм, трьом, не терпілося розібратися, що сталося, і чоловіки, квапливо зібравшись, пішли.
Ніна Василівна пройшла у вітальню і сіла поряд із Настею.
– Ось син із дівчиною прийшли на обід, сидимо, – наче вибачаючись, знизала плечима Алла.
– Ой, це ви пробачте, у вас сімейний обід, а тут ми з цією машиною. Просто тут траса, навіть крамнички не знайшли погрітися.
Дім Алли, дійсно, стояв поруч з об’їзною дорогою, і всі торгові точки знаходилися по інший бік від нього.
– Я вас, Ніно Василівно, давно кликала до себе в гості, тож…
– Алло, сьогодні кличте мене Ніною, я почуваюся незручно.
– Добре, Ніно, – кивнула господиня, мало не задихнувшись від почутого. Три роки вона шукала підхід до начальниці, але та на роботі ніколи не дозволяла собі неформального спілкування.
– Дуже затишно у вас, а мій син влаштував зі своєї квартири не зрозумій що, – раптом почала скаржитися гостя, озираючись.
– Можна ж і сучасний інтер’єр зробити милим, а не ці бетонні стіни та стеля, та ще й цегляна стіна, цей стиль, як його …
– Лофт, – вчасно вставила Настя.
– Так-так. А ось ви, Настя, також вважаєте, що лофт це нормально?
– Лофт – це не лише сірий колір, та стіни з цегли. Це зараз, скоріше, характеристика квартири без перегородок, та не перевантаженої предметами.
– І таку колірну гаму можна розбавити квітами. Квіти, особливо декоративні: монстера, драцена, юкка добре акцентують увагу на собі, й відмінно розбавляють інтер’єр.
– Квіти?
– Так, Ніно, – зовсім не бентежачись, що не назвала гостю по батькові, сказала дівчина, – це найпростіший і найдешевший спосіб зробити інтер’єр цікавим.
– Насте, ви дизайнер? – здивовано спитала гостя.
– Ні, дизайн інтер’єрів у мене, як хобі, а за фахом я економіст.
– Економіст? – брови Ніни Василівни так і стали будиночком.
– Так. Ми, я так розумію, в одній сфері працюємо з вами.
– Виходить так. А де вчилися, Настя?
І тут сталося те, на що Алла ніяк не очікувала. Між двома гостями почалася розмова. Вони так швидко спілкувалися, так веселилися, розповідаючи одина одній курйозні випадки, або обговорюючи робочі питання, що можна було вирішити – дві найкращі подруги зустрілися.
Після слів начальниці, що такі молоді кадри їй у відділі дуже потрібні, й вона готова прийняти Настю до себе у відділ хоч зараз, Алла зовсім зникла.
На цю роботу вона не абияк улаштувалася, а проходила кілька співбесід, і взяли її виключно через те, що затверджена кандидатка раптом відмовилася. А Насті вистачило всього пів години, щоб привернути до себе Ніну Василівну.
– А ось і ми, квітів не треба, давайте одразу келих. – Борис, Сергій та Олексій повернулися через годину в прекрасному настрої. – Ми все полагодили, – хвалився Боря.
– Оце так, які ви молодці, правда, Льоша?
– Так, без вас я не впорався б.
– І я з дівчатками мило провела час, – підморгнула їм Ніна. – Як у вас добре. Пощастило тобі Алла з невісткою! Гаразд, нам час.
Начальниця з чоловіком пішла, а батько з сином, потираючи руки, сіли за стіл. Зараз, особливо явно була помітна їхня спорідненість.
І не так зовнішня, скільки те, що син копіює батька, хай і не в усьому, але намагається показати себе значущим, жартує. Борис із Сергієм почали розповідати жінкам про те, як хвацько вони знайшли поломку і, як швидко все полагодили.
Алла дивилася крізь чоловіків, вдавала, що слухала, навіть підтакувала, а Настя несподівано стала цікавитися причиною поломки, і що вони робили. І знову наречена змогла підтримати розмову. Чим знову здивувала Аллу.
– А їдьмо до мене додому, я вас з батьками познайомлю. Сьогодні лазня. За годину доїдемо, пробок немає, – несподівано запропонувала Настя.
Алла засумнівалася:
– Що ми, як сніг на голову, не попереджали ж. Та й не готові вони ввечері приймати гостей.
– Нічого, зараз я подзвоню.
– Мені не можна за кермо, – почав відмахуватись батько.
– Я теж пив, тільки якщо ти за кермо.
– Добре. Я до келиха навіть не доторкнулася.
Настя відразу набрала номер батька і повідомила, що вони незабаром приїдуть.
– Не треба хвилюватися. В мене чудові батьки. Ви порозумієтеся, я впевнена. Ви також класні! — Настя рішуче підвелася і почала прибирати зі столу.
Робила все вона на диво швидко, чітко та організовано. Жодного зайвого чи неповороткого руху. Запитала дозволу, і почала мити посуд.
Водила автомобіль Настя також добре, як і керувалася посудом.
Нарешті, траса змінилася путівцем, а незабаром, з’явилися і будинки. Невеликі старі будиночки, котеджів тут не було. Село Боярка стояло далеко від міста і не мало гарного під’їзду, тому й не цікавило воно тих, хто готовий був жити за містом.
Біля одного будинку, пофарбованого в блакитний колір, Настя зупинила автомобіль і радісно сказала: «Приїхали».
Майже одразу у воротах з’явилися дві постаті людей, та собака.
– Молодець, Настя, молодець, доню, а то так і не зібралися б ми зустрітися.
Морозне повітря тут пахне інакше, ніж у місті. Воно було свіжим, приправленим запахом серпанку, та дубових віників. Пахло лазнею, прілою соломою, та яблуками. Борис та Алла довго вдихали ці незнайомі запахи.
– Проходьте, що ж ми стоїмо на вулиці? – Запросила господиня, і всі пішли в будинок.
На кухонному столі було розсипано борошно, лежало тісто, прикрите рушником, і стояв таз із фаршем.
– Ми пельмені ліпимо. Вирішили з батьком відпочити – наліпити, доки вільна хвилинка видалася.
– Давайте і ми допоможемо. Швидше буде і веселіше, – запропонував Борис.
За великим столом усім знайшлося місце. Алла вже за годину не відчувала себе тут чужою. У зовсім незнайомому місці, де її прийняли дуже привітно, вона напрочуд про все забула.
Батьки Насті виявилися дуже гостинними та приємними людьми, все, як і говорила їхня дочка. Щось було в них просте, привабливе. Виглядали вони старше своїх років.
Обидва великі, кругловиді, відразу й не зрозумієш у кого дочка, невисокого зросту, одягнені надто просто.
Підкуповувала відкритість і привітність. Не награне, ні. Не вдаване. Сьогодення. Настя господарювала тут же. Алла ні-ні, та поглядала на дівчину. Дивилася, як вона поводиться вдома, як розмовляє з батьками.
І зрозуміла, чому так легко з усіма ця дівчина знаходить спільні теми для розмови, одразу стає своєю. Вона така й є. Така, як батьки. Відкрита, привітна, яка вміє, де треба, підтримати розмову, а де треба промовчати. А ще освічена, розумна.
А потім була лазня та пельмені на вечерю. Довгі розмови за столом. Перед сном Боря збігав на вулицю, а повернувся з величезними, мов блюдця, очима.
– Там такий місяць і зірки такі, Алла, що жити хочеться, дивлюся на всі боки, і душа співає.
Алла посміхнулася і підійшла до вікна. Біло-сірі смуги з’єднували труби будинків та небо, підтримуючи його, щоб не впало. Дрібний бісер, розсипаний над дахами і там, далеко над лісом, не давав відірвати погляду.
Боря відкрив кватирку і, вдихнувши на повні груди, протяжно сказав:
– Навіть надихатися не можна.
Алла стояла поряд і посміхалася. Вона теж відчувала тут особливу, дзвінку тишу всім тілом, вдихала її відкритим ротом, немов кожна ця крапля давала енергію.
Спалося в селі гостям чудово. Рано-вранці Алла прокинулася від того, що чула, як гриміли на вулиці відра, мукала корова. Але відразу знову провалилася в сон.
Недільний ранок зустрів морозом, та запахом млинців. Мати Насті поставила на стіл кухлі. Оточила їх блюдцем зі сметаною, піалами з варенням і медом, поставила молоко в трилітровій банці і два кухлі з ароматним чаєм, а потім сіла навпроти.
– Як спалося? – трохи примружившись, спитала господиня.
– Так чудово! Я давно так добре не спала.
– А повітря у вас тут таке, що можна сп’яніти, – додав Боря.
– Так, повітря тут прекрасне. Ви приїжджайте, коли захочете. Я завжди вдома, можете навіть не дзвонити. Ми завжди раді. А влітку у нас і гриби, і ягоди. У вас немає дачі?
– Ні, дачі немає, – похитав головою Борис.
Вони з Аллою бували в гостях у друзів на дачах, але такого відпочинку вони ніде не мали. Вже по дорозі додому Сергій повернувся до матері, і несподівано запитав:
– Розумієш тепер, чому я вибрав Настю? Так, вона сільська…
– Розумію, синку, і схвалюю твій вибір. Мені дуже сподобалася Настя. Так, Боря?
– Я з матір’ю згоден. Був би я у твоєму віці, або молодший.
– Борю… дивись на дорогу, – дружина стукнула його по плечу.
– Дивлюся, Алла, дивлюся. Раптом тут ще хтось запропонує залишитися…
– Боря …, – обурилася Алла, і майже образилася.
– Ні, не починайте, – обурився син. – Давайте краще обговоримо, коли нам подавати заяву до РАГСу.
– Як уже? – Здивувалася мати.
– А чого чекати? Та й дату потрібно вибрати.
Алла відвернулася до вікна і почала дивитися, як швидко віддаляються будинки, як все далі стає місце, в якому тиша і спокій роблять свою справу.
Як все, що потрібно для життя, без мішури і пихатості, без прискорення темпу, ховається за деревами, і дає надію на те, що вибирати потрібно свій шлях за покликом серця, і дивитися чужій людині в душу, а не на зовнішність, щоб її зрозуміти…
