І як самим не перетворитися на тих, чия «турбота» надокучлива і викликає роздратування
Напевно, кожна з нас хоч раз стикалася з турботою, від якої хотілося втекти. Коли одночасно відчуваєш і злість (я цього не хочу і не просила про це), і почуття провини (адже людина так старається), і нерозуміння того, що відбувається – наче тебе загнали в глухий кут. Коли стоїш перед вибором – відмовитися від турботи й «образити» людину або ж прийняти її і зрадити себе (вдягти шапку, коли тобі не холодно; з’їсти ще один шматочок пирога, бо «для тебе пекли»; мовчки взяти з собою баночку лечо, яке не любиш). То що вибрати?.. Розбираємося разом з психологинею Оксаною Шульгою.
«Тьотя думає, що я справжній!»
Характерна ознака тих, хто під прикриттям турботи нав’язливо «завдає добро», – “глухота”: така людина не чує тебе, не цікавиться бажаннями, вперто продавлюючи та добиваючись свого. Як у анекдоті: сім’я прийшла до ресторану, офіціантка звертається до дитини.
– Що для вас, юначе?
– Гамбургер та морозиво, – відповідає хлопчик.
Тут втручається мати:
– Йому салат та курячу котлетку, будь ласка.
Офіціантка, продовжуючи дивитися на хлопчика:
– Морозиво з шоколадом чи з карамеллю?
– Мамо, мамо! – кричить дитина. – Тьотя думає, що я справжній!
Під пеленою такої «турботи» дійсно почуваєшся несправжнім (мої бажання не важливі, я – не важливий). Хоча той, хто дбає, може все ж поцікавитися твоїми бажаннями: «Тобі скільки картоплі покласти?», але у відповідь на «дякую, я не хочу», тут же щедро накладає її в тарілку, примовляючи «їж-їж, це корисно (ти ж така худенька) , голодна тощо)». І це може просто зводити з розуму своїм «подвійним посланням»: я цікавлюся тобою, але мені начхати на те, що ти хочеш.
Тоді мимоволі запитуєш: «Агов, зі мною все гаразд? Я взагалі є?»
Ніжне насильство
Кохання, турбота, ніжність, пристрасть – все може бути насильством, якщо не спирається на відповідну реакцію іншої людини. Чомусь часто люди в пориві своїх світлих почуттів забувають про це. І ставлять знак рівності: люблю, отже, маю право виявляти любов у будь-яких формах та у будь-якій кількості. Так, як я вмію.
Цілувати, не питаючи приємно це чи вже досить. Вимагати зізнань у коханні, коли інший цього не хоче. Дбайливо насипати добавку, коли коханий уже наївся. Така «турбота» набагато тонше й хитріше влаштована й набагато глибше ранить, аніж пряма агресія. Адже від люті, агресії та знецінення захистити себе простіше. А тут страшно зруйнувати стосунки – з батьками, коханими, друзями. Тому що багато хто був недогодований любов’ю в дитинстві та боїться її втратити. Тому що інший не зрозуміє, образиться, піде, залишить, адже він абсолютно впевнений, що завдає добро і виняткову користь.
Ця впевненість збільшує силу такого “добродія” до неймовірних розмірів та знімає наліт сорому, який у здорових людей викликає такий акт насильства
Право вибору
Насправді ж виявляючи подібну «турботу», людина дбає про себе – коли боїться, що її кинуть і намагається стати незамінною, коли хоче отримати щось натомість, коли вважає іншого дурнішим, безпораднішим і тому нав’язує йому своє бачення щастя.
Таке ніжне насильство є результатом невпевненості чи інших внутрішніх проблем. І «насильник» завжди чекає подяки та послуху, ображається, якщо його ігнорують, впадає в паніку, якщо турботу не приймають. Не допускаючи навіть думки про те, що інший має право вибору.
Зіткнувшись з такою турботою, варто пам’ятати, що ви не відповідаєте за почуття інших людей. Вони мають право відчувати все що завгодно з приводу вас, але вони відповідають за те, як розпоряджаються своїми почуттями.
Важливо дозволити собі мати кордони й право їх захищати так, як ви наразі вважаєте за потрібне:
- відокремлювати своє від чужого;
- встановлювати бар’єри;
- бути уважним до того, що відбувається у відносинах;
- прощати себе, якщо відразу не вдалося подбати про свій комфорт тощо.
Також варто пам’ятати, що справжня турбота завжди орієнтована на іншого і враховує його інтереси – коли людині важливий хтось та його комфорт, він чує його, уважний до його потреб і не вимагає нічого у відповідь.
Виявляючи щиру турботу, ви знаходите і даєте людині не те, що «йому треба» – на вашу думку, а те, що відповідає його природі. Як у притчі про рибу й цигарку
Риба й цигарка
«Один чоловік знайшов на березі живу рибу, що безпорадно билася, й спробував зрозуміти, як їй допомогти.
Йому здалося, що рибі дуже твердо на землі. Він уявив, що було б, якби він сам довго лежав на вогкому піску, тож зняв шарф і переклав на неї рибу. Але побачив, що від цього рибі не стало анітрохи краще – вона так само билася.
Повз проходив ще один чоловік і зацікавився, підійшов і спитав, у чому річ. Перший чоловік пояснив: «Так і так, риба погано почувається, я їй підклав м’яку підстилку, але їй все одно погано».
Перехожий відповів: «Знаєте, я так само почуваюся, коли не палю щонайменше півтори години». Він запалив цигарку і вставив рибі в рота, бажаючи полегшити її страждання. Однак рибині стало ще гірше.
Третій чоловік, проходячи повз, побачив, що лежить риба і палить на складеному шарфі. Лежить і б’є хвостом. Цей третій був заможною людиною й знав, що усі проблеми вирішують гроші. Із співчуття до риби він дістав 100-доларову купюру і запхнув їй під плавник.
Повз проходив ще один чоловік, він побачив трьох, що стояли довкола риби, яка лежала на шарфі з цигаркою в роті і 100 доларами під плавником і билася в агонії вже з останніх сил. Вони дивилися і дивувалися: чому? Адже вони запропонували найкращі рішення, щоб допомогти цій живій істоті, але їй чомусь не полегшало.
І тільки цей четвертий чоловік вийняв цигарку, повернув 100 доларів, шарф і відпустив рибу у воду. І тут ті троє здивувалися ще раз: яка вона бадьора без грошей, цигарок та м’яких лежаків! Як добре вона почувається, просто як риба у воді!»
