Юлія повернулася додому повністю розгублена.

– Як таке могло статися, Валерію?! – з порога запитала вона у чоловіка. – Мене ж на нову посаду тільки нещодавно призначили, і що тепер робити?

– А що сталося, що сказав лікар? – запереживав за дружину Валерій.

– Лікар сказав, що в мене все чудово зі здоров’ям, даремно я виявляється переживала за своє самопочуття, і чудово з цим всім впораюся! – обурено відповіла Юля чоловікові.

– Ну ось, я ж казав, що все буде гаразд! А ти так переживала, думала в тебе щось зі шлунком або ще гірше. А виявилося все гаразд, ти, напевно, просто перевтомилася на цій своїй шаленій роботі, відпочивати треба більше от і все! – зрадів чоловік.

– Нема чому радіти, Валерію, все виявилося ще гірше, аніж я думала! Здоров’я в мене прекрасне, але сталося дещо дивне…

– Та що з тобою сталося?! – Валерій аж занервував, не розуміючи, що це робиться.

– Я вагітна! Чотирнадцять тижнів, просто неймовірно! Навіщо мені все це на старості років? Це все ти винен, – мало не плакала Юлія.

– Почекай, ти ж казала, що в тебе все, немає більше цих твоїх… Юлю, ну я й подумав, що коли вже так, то можна, і не побоюватися, ну й ось… – почав виправдовуватися Валерій.

– Ти зовсім нічого не розумієш! А що скаже Антон? Бо ж наш син одружуватися зібрався, натякав, що скоро мене зробить мене бабусею, а тебе дідом, а його матуся, як молодиця якась, вагітна! Дід Валерій постарався! І щось робити вже пізно, та я б звісно й не стала.

Але в мене просто в голові не вкладається, що це з нами сталося в такому віці, всі плани пішли шкереберть через тебе! – Юля відсунулася від Валерія, який підійшов, щоб її поцілувати.

– Та годі тобі, Юлю, а з іншого боку ти тільки уяви, у нас малюк буде, може навіть дівчинка, донечка, прямо як у молодої пари! – очі у Валерія і справді засяяли молодо, від цієї новини він і сам прямо змінився.

– Ну ти що, зовсім, Валерію? Мене начальницею поставили, у нас тому молодих дівчат і не просувають, бояться, що вони в декрет підуть, а тут на вам! Юлія Михайлівна на старості років народжувати зібралася. Сам тоді йди в декрет, бо ж у мене зарплата більша. Ну неймовірно просто… – мало не плакала Юля.

– А мені здається це навіть класно! Несподівана донечка, та я просто мріяв про це, а ти у свої сорок шість у мене просто красуня, Юлю, – Валерій таки підкрався і обійняв дружину, намагаючись її заспокоїти.

Але Юля не заспокоювалася. Вона нервово ходила по кімнаті.

– Я тільки можна сказати почала жити! Син дорослий, вивчився, працювати пішов. Підвищення на роботі, кар’єра, подорожі, свобода! А тепер що – пелюшки, сорочечки, безсонні ночі! Я ж не готова! Я вже забула, як це бути мамою маленької дитини! – вона була в розпачі…

– Ну, зате ми разом, потім згадуватимемо, як продовжили молодість, – спробував пожартувати Валерій, але Юля тільки ображено подивилася на нього.

– Згадувати? Це ти згадуватимеш! Я гаруватиму на роботі, щоб прогодувати нас усіх, а ти сидітимеш з дитиною і згадуватимеш, як добре було раніше!

Валерій тяжко зітхнув. Він розумів, що Юля зараз вражена і говорить багато зайвого. Він знав, що вона сильна жінка і впорається з усім. Але йому було прикро чути такі слова. Він завжди підтримував її в усьому, а тепер вона звинувачує його у всіх проблемах, ніби вона зовсім ні до чого.

– Юлю, ну не треба так. Я ж теж допомагатиму, онлайн підроблятиму, якщо що і ми разом впораємося. Вставатиму ночами, щоб ти висипалася мінятиму пелюшки, гулятиму з нашою дитиною. Я все зроблю, щоб тобі було легше.

Юля зупинилася і запитливо подивилася на чоловіка. В його очах вона побачила щиру любов і турботу. Вона відчула, як її гнів потрохи вщух. І що вона так рознервувалася, Валерій ніколи її не підводив.

Майже не підводив…

– Правда? – тихо спитала вона.

– Звичайно, правда, ти ж знаєш, я люблю тебе, Юлю. І я любитиму нашу дитину, бо ж це диво, це ж НАША дитина і вона вже чує, що ми говоримо і сподівається, що її вже люблять…

Юля обійняла Валерія і заплакала. Це були сльози не тільки розпачу, а й полегшення. Вона зрозуміла, що вона не права, вона ж не одна. Вона має чоловіка, який її любить і підтримає. І, можливо, ця несподівана вагітність – це не кінець її кар’єри, а початок нового, більш щасливого розділу в її, на в їх з Валерієм житті…

За кілька днів Юля зовсім заспокоїлася.

Почитала численні статті про вагітність після сорока, поспілкувалася на форумах із жінками, які теж опинилися у схожій ситуації. І дізналася, що вагітність у її віці – це нормальне явище. Багато жінок народжують здорових дітей і навіть продовжують успішно будувати кар’єру.

Адже в неї є люблячий і вірний чоловік не всім так пощастило.

Валерій і справді огорнув її особливою турботою й увагою.

Він готував їй сніданки, робив масаж ніг, читав книжки. Старався всіляко підняти їй настрій і переконати її, що все буде добре.

І одного вечора, коли вони сиділи на дивані і дивилися фільм, Юля раптом сказала:

– Валерію, а знаєш, я думаю, що це все-таки на краще.

Валерій здивовано глянув на неї.

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, я маю на увазі, що, можливо, мені дійсно треба було трохи зупинитися і переосмислити своє життя. Я так гналася за кар’єрою, що зовсім забула про прості радощі життя. А тепер маю можливість насолодитися материнством, побачити, як росте наша дитина, відчути себе по-справжньому щасливою.

Валерій обійняв Юлю і поцілував.

– Я знав, що ти так скажеш, був просто певен. Я завжди вірив у нас із тобою.

Минуло кілька місяців.

Юлія продовжувала працювати, але вже не так фанатично, як раніше. Вона стала більше часу приділяти собі і своїй сім’ї, ходила на курси для вагітних, займалася йогою, гуляла у парку і почувала себе умиротвореною і дуже щасливою.

Коли Юля на роботі сказала про свою вагітність начальству, на її подив її підтримали і привітали. Їй запропонували гнучкий графік роботи і можливість працювати з дому.

У них народилася дівчинка, як і мріяв Валерій, та й Юля теж.

Вони назвали її Софією.

І Юля зрозуміла, що Валерій мав рацію, ніби небеса їм подарували таке диво і це було найпрекрасніше, що трапилося в її житті останнім часом.

Вона дуже любить свою дочку, більш свідомо, аніж сина Антона. Бо ж вони були ще дуже молоді.

І насолоджувалася кожною хвилиною, проведеною з Софією, їхнім сонечком, яка зробила їх знову молодшими.

Валерій виявився прекрасним батьком, в юності він був більш несерйозним. А тепер він допомагав Юлі у всьому, вставав ночами, міняв пелюшки, гуляв із малям. Він був у захваті від своєї дочки і готовий був на все заради неї.

Юлія не кинула своєї кар’єри, повернулася на роботу через кілька місяців після пологів і продовжила успішно просуватися по карʼєрі. Вона навчилася поєднувати роботу й материнство, і в неї це чудово виходило завдяки допомозі чоловіка.

Одного разу, коли Софії вже було кілька рочків, Юля сиділа на дивані і дивилася на свою дочку, яка гралася на килимі. Валерій підійшов до неї і обійняв її.

– Пам’ятаєш, як ти боялася, що ця вагітність зруйнує твоє життя? – спитав він.

Юля посміхнулася.

– Пам’ятаю і з острахом думаю, що Софійки могло й не бути! Тепер я розумію, що це було найкраще, що могло з нами статися, Софійка зробила наше життя набагато кращим і щасливішим.

– Я завжди знав, що так буде. Я люблю тебе, Юлю. І дуже люблю нашу дочку й нашого дорослого сина, – посміхнувся у відповідь Валера.

Юля обійняла Валерія й Софію, і вони разом засміялися.

Вони були щасливі.

Вони були сім’єю.

І вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.

Несподівана вагітність, яка спочатку здавалася чимось поганим, обернулася найбільшим щастям у їхньому житті.

Вона навчила їх цінувати прості радощі життя, кохати один одного з новою силою, і бути разом, незважаючи ні на що.

І вони були вдячні долі за цей несподіваний подарунок…