– Тут не вистачає тисячі євро. Мамо, ми з тобою не про таку суму домовлялися, – картає мене донька.
Я і справді обіцяла, що дам їй 10 тисяч євро, як додому приїду. Але в останній момент моя подруга, така ж заробітчанка як і я, попросила мене позичити їй тисячу євро, бо в неї виникли проблеми, і я дала їй ці гроші, навіть не уявляючи, що доньці моїй це не сподобається.
Наталка вичитала мене по повній програмі, сказала, що так не робиться, що вони сподівалися на мою допомогу, і вже з людьми домовилася, а я їх підставила.
Справа в тому, що мій зять захотів машину, і я пообіцяла, що допоможу їм купити авто. За рік в Італії мені вдалося скласти 10 тисяч, і я везла їх додому, та в останній момент тисячу я позичила.
Зробила це я не зі злого умислу, просто я бачила, що Анні і справді були потрібні ці гроші, до того ж, я була впевнена, що вона мені їх поверне.
Наталя моя на мене неабияк образилася. Треба було бачити, як пафосно вона йшла в банк, щоб взяти позику, але їй її не дали, що ще більше її розлютило.
На наступний день зять пішов в банк, хотів на себе оформити кредит, але йому теж відмовили. Моя донька відколи вийшла заміж і народила дитину – не працює, сидить вдома.
У зятя теж немає постійної роботи. Він то за одне береться, то за інше, але толком нічого у нього не виходить. Мені здається, що вони і не надто старалися, а навіщо, якщо я їм щомісяця висилала по тисячі євро. За такі гроші, в принципі, можна жити.
Тепер зять надумав таксувати, і йому машина потрібна. Він теж злиться на мене, що через мою недалекоглядність він не зможе купити те авто, яке він вибрав.
– То візьми дешевшу, – кажу. – Ти ж на ній таксувати збираєшся, то можеш для початку взяти щось простіше.
Але зять мене слухати не хоче, шукає, в кого позичити ту тисячу євро, якої не вистачає. Навіть каже мені, щоб я в Анни забрала гроші. А я так не можу, ми з людиною домовилися, і так не робиться.
Якось бачу, донька вечерю готує, вони чекали в гості своїх друзів. І яким же було моє здивування, коли мені навіть не запропонували приєднатися до них хоч на трошки. Я б довго не сиділа, бо все розумію, вони молоді, хочуть про своє поговорити, але ж запропонувати можна було.
Я сиділа в кімнаті і почула, як зять скаржився своїм друзям на мене, і вони голосно сміялися. А донька за мене не заступилася, а підтримувала свого чоловіка.
Мені так прикро стало, що я аж розплакалася. Хіба так можна з рідною матір’ю? Я ж стільки років гарую заради них, все віддаю до останнього євро, а тут один раз не вгодила, і все?
Повернулася я назад в Італію швидше запланованого часу. А там вже Анна на мене чекала, повернула мені борг, і не тисячу євро, а тисячу сто. Я не хотіла брати у неї зайві гроші, але вона наполягла, каже, що у такий важкий час не кожен погодиться позичити такі гроші.
– Мамо, Анна вже віддала тобі борг? – питає мене донька по телефону.
– Віддала, – спокійно відповідаю.
– А коли ти нам їх вишлеш?
– Вибач, доню, але більше ви від мене нічого не отримаєте. Якщо я погана мама, то нехай так і буде. Тепер я буду складати гроші для себе, – сказала я і поставила слухавку.
А як ви вважаєте, я правильно зробила, чи це занадто?
