Якось мені довелося побачити одну незвичайну сім’ю.

Якось мені довелося побачити одну незвичайну сім’ю. А потім я дізналася її історію.

Та ще й з продовженням. Про це і хочу вам розповісти.

Того разу наш поїзд їхав з моря до столиці. У мій вагон зайшла пара молодят. Високий чорнявий хлопець років двадцяти п’яти і великоока дівчинка з уже випуклим животиком.

Мені здалося, що майбутній мамі ще немає і вісімнадцяти. Але на руках у обох блищали обручки, а паспорти були на одне прізвище. Значить, все по закону.

Молодий чоловік був дуже уважний і ніжний зі своєю милою дружиною. І, здавалося, що він хотів закрити її собою від усього світу.

Вони викупили всі місця в купе і їхали самі. Їхні двері завжди були зачинені. Хлопець сам приносив воду, чай і їжу своїй коханій.

Коли ця пара виходила на тривалих зупинках прогулятися по перону, то юна жінка завжди злякано тулилася до чоловіка. А він міцно тримав її за руку і ні на хвилину не відпускав від себе.

У Києві їх зустрічали батьки. І судячи з того, як насторожено поводилася з ними молода, це були родичі чоловіка.

Я незабаром забула про цю парочку і не згадала б ніколи.

Але вийшло так, що через рік я знову опинилася в столиці. Тоді нашу бригаду затримали в Києві на цілих три дні. І мені довелося погостювати у своєї тітоньки Ніни Василівни.

Вона завжди ображалася, якщо я, проїжджаючи сюди, не зупинялася у неї.

Тітка жила в тихому районі, який зовсім недавно був передмістям столиці, а тепер став її околицею. Дивно було прокидатися під крики півнів, бачити за вікном ставок і дубовий гай і знати, що це місто.

Ми з Ніною Василівною, дотримуючись старих традицій, пили чай на широкому балконі, сидячи за самоваром. Самовар, звичайно, був електричний, але сушки і печиво були цілком справжніми. І ми відчували себе вишуканими світськими дамами, попиваючи гарячий чай з блюдця і ведучи неспішні бесіди.

Ось тоді я знову побачила моїх пасажирів і дізналася їхню історію.

— До чого ж озлобився зараз народ, Аня, — раптом з сумом промовила тітонька, дивлячись з балкона на худеньку дівчину, яка гуляла у дворі з візочком.

— Чому це тебе такі похмурі думки відвідали? — запитала я, не бажаючи говорити про погане в погожий весняний день.

— А ось я тобі розповім про своїх сусідів. Подивимося, які думки прийдуть тобі в голову.

Слухаючи Ніну Василівну, я теж почала вдивлятися в юну матусю, яка воркувала над своєю дитинкою, сидячи на лавці біля коляски.

І з подивом впізнала в ній ту саму перелякану дівчинку, що їхала з чоловіком у моєму вагоні.

Виявилося, що молода сім’я живе тепер по сусідству з моєю тіткою у батьків чоловіка. А свекруха Любов Андріївна є давньою знайомою моєї родички.

Вони з нею і народилися в цьому будинку, і все життя прожили по сусідству. І, як водиться, все один про одного знали…

… Одного разу Люба (Любов Андріївна) прибігла до сусідки вся в сльозах:

— Мій синочок що наробив! Зв’язався з неповнолітньою, вона від нього дитину носить. Ой, посадять дурня, ой, посадять! Допоможи! На тебе вся надія!

— Та не реви ти, — розгубилася Ніна (моя тітонька), — толком розкажи, що сталося. Я чим зможу допомогти?

І почула наступне.

Сергій після армії почав працювати в будівельній фірмі, яка через два роки отримала замовлення на будівництво корпусів елітного пансіонату на чорноморському узбережжі.

Роботи було багато. Син майже три роки провів біля моря, лише іноді на кілька днів приїжджаючи до батьків.

А ті й раді були, що Сергій знайшов таку роботу. І гроші хороші, і море поруч.

— А нещодавно Сергій став нам натякати на можливе одруження, — схлипуючи, говорила Люба. — Я була в повному захваті.

У думках вже уявляла, як ми з чоловіком щоліта будемо у дітей на морі відпочивати.

Але син, вкотре приїхавши в гості, зруйнував усі плани матері. Та відразу помітила, що Сергій ходить сам не свій, і почала його розпитувати. Почуте ввело батьків у шок.

Їхній син познайомився з милою дівчиною, яка одного літа з’явилася в їхній робочій їдальні. Вона заміняла офіціантку, яка захворіла, і відразу всіх зачарувала.

Ніхто не міг залишитися байдужим, дивлячись на її витончену фігурку, каштанові локони і русалчині очі. І Сергій втратив голову.

Наталка теж не відводила очей від красивого хлопця і охоче дозволяла проводжати себе додому.

Все літо вони були разом, кожну вільну хвилину присвячуючи своїй любові. А потім дівчина сказала, що вона ще вчиться у школі і восени піде в одинадцятий клас.

Дивлячись на цілком сформовану красуню, важко було подумати, що їй ще немає й шістнадцяти років.

Сергій тоді не злякався. Адже він, як тільки побачив Наталю, відразу вирішив для себе, що це його доля.

І сказав дівчині, що почекає її повноліття і обов’язково одружиться з нею.

Проблеми почалися пізніше. І першою тривогу забила мама Наталі Олена Миколаївна. Коли вона зрозуміла, що її дочка при надії, вибухнув страшний скандал.

Треба сказати, що Наталю виховували в суворих правилах. У родині були дворянські корені і будь-яке порушення правил пристойності вважалося ганьбою для всього роду.

У Наталі була ще молодша сестра. І батьки вирішили, що така поведінка старшої дочки не може бути прикладом для наслідування молодшої.

Тому вони зібрали Наталчині речі і відправили її до коханого, порадивши швидше розписатися і відправитися на батьківщину чоловіка.

В іншому випадку обіцяли написати на Сергія заяву і звинуватити його в розбещенні неповнолітньої.

Ось тоді Сергій зрозумів, що означає бути главою сім’ї. Він відразу подорослішав, побачивши опухлу від сліз і тремтячу від страху кохану з валізою в руках.

Йому довелося відразу зробити кілька справ. Він взяв відпустку на роботі і зняв для них з Наталею квартиру.

Потім ходив пояснюватися з батьками своєї коханої. Він зміг вмовити їх взяти в школі атестат про дев’ятирічну освіту Наталі.

Але вони навідріз відмовилися домовлятися з міською адміністрацією про дозвіл на шлюб…

… — А, зрозуміла! — вигукнула я. — У нас же там дядько Саша живе.

— Ну так. Тому Люба і прибігла до мене. Мій брат тоді працював помічником голови обласної адміністрації там.

Тітка Ніна продовжила свою розповідь, а я, слухаючи її, згадувала молодят у своєму вагоні. Тепер мені багато чого стало зрозуміло…

… Ця бідна дівчинка витримала тоді всі удари долі тільки завдяки своїй любові. І це почуття буде їй опорою і в майбутньому.

Минуло чимало часу, поки все владналося. Завдяки клопотам дядька молоді отримали дозвіл на шлюб. Поки чекали призначеної дати, готувалися до весілля.

Все робили самі і разом. Вирішивши, що свято обов’язково буде.

І все було. Біла сукня, низка машин, квіти і шампанське. Катання на катері і гуляння до ранку на березі моря.

На весіллі гуляла бригада Сергія і ті однокласники Наталі, яким було байдуже до пліток і пересудів.

Потім ще якийсь час молодим довелося пожити на зйомній квартирі, поки дороблялися і здавалися будівельні об’єкти.

Приходячи додому після роботи, Сергій часто помічав, що дружина плакала.

На його розпитування вона відповідала, що страждає від батьківської неприязні. Але справа була не тільки в цьому.

Їй ще не давали проходу місцеві жіночки, шиплячи вслід: «У подолі принесла, сім’ю зганьбила!»

І коли, нарешті, молоде подружжя поїхало до Києва, Наталку охоплювали абсолютно протилежні почуття.

Вона з полегшенням покидала місце, де її любов була вимазана брудом людської зневаги.

І в той же час юна жінка смертельно боялася осуду з боку нової рідні…

… — І як зустріли Наталку батьки Сергія? — запитала я тітоньку, коли ми перед сном вийшли погуляти з нею в дубовому гаю.

— Так ось я про це і розмову завела. Та ми відволіклися на щось. Слухай далі.

І Ніна Василівна знову продовжила свою розповідь.

… Любов Андріївна і В’ячеслав Петрович зустріли невістку ніби по-людськи. Тим більше, що Сергій їм суворо наказав не ображати його дружину.

Люба навіть скаржилася потім:

— Уявляєш, Ніно, що син нам з батьком сказав? Якщо, каже, побачу хоч раз сльози на її очах, відразу піду з нею на квартиру.

І забуду про вас назавжди. Не забувайте, каже, що вона вашого онука носить. Його здоров’я теж від вас залежить.

Але Наталка виявилася дуже тонко відчуваючою людиною. І вона якось внутрішньо вся стискалася при спілкуванні зі свекрухою.

Любов Андріївна дивувалася, ділячись з сусідкою:

— Не розумію я її, Ніно. Цілий день мовчить, очей не піднімає. Підійду до неї запитати про щось, здригається, скорчується вся. Ніби удару від мене чекає.

А моя тітонька за словом в кишеню не полізе. Ось вона якось і висловила їй:

— Просто невістка твоя відчуває, як ти злишся, що твій відпочинок на морі накрився мідним тазом.

Ти ж думала, що твій синок буде жити в своєму будинку з садом на чорноморському узбережжі.

А тут треба тулитися вчотирьох, а незабаром і вп’ятьох у трикімнатній квартирі.

— Ну а хто стане такому радіти?! — обурилася на це Люба. — Звалилася на нашу голову з повним подолом. Любіть її, дику кішку, і поважайте!

Тоді Ніна Василівна вилаяла сусідку і досі з нею не розмовляє. Вона обізвала Любов Андріївну стервою.

Нагадала, що завдяки любові і сердечності Наталі її син не в тюрмі. Що в тому подолі її онук. І слава Богу, що Сергій пішов не в свою маму.

А Наталя всіма силами намагалася зберігати мир у родині. Вона не плакала. Покірно виконувала свої обов’язки по дому.

Але посміхалася тільки, розмовляючи зі свекром, в якому відчувала підтримку до себе. І світилася щастям з Сергієм.

А коли з’явився Максим, вона ніби розквітла душею. Тепер Наталка вже не дичавіла. Її посмішка гріла всіх.

І в будинку вже ніхто не міг уявити, як вони раніше жили без неї…

… Майже через десять років після тієї зустрічі з Ніною Василівною я знову почула про своїх пасажирів.

Цього разу тітонька нагрянула в гості до мене. І якось раз, сидячи біля телевізора за переглядом свого улюбленого серіалу, вона раптом сказала:

— Та що там кіно, життя і не такі трюки витворяє. Ти пам’ятаєш, Аня, я тобі про своїх сусідів розповідала? Так ось про них теж можна фільм знімати.

Так, за ці роки багато чого сталося в цій родині.

Сергій з Наталею і сином недовго жили з батьками. Спочатку вони почали знімати квартиру.

Потім Наталка вивчилася на бухгалтера і влаштувалася в хорошу фірму. Скоро і Сергій став керувати відділом на своєму підприємстві.

Потихеньку життя налагоджувалося. Вони купили квартиру, машину, дачу. І у них народилися ще дівчатка-близнючки.

А ось у батьків було не все добре…

Незабаром після появи дівчаток, родину відвідала Олена Миколаївна.

Вона з порога слізно просила вибачення у дочки, від якої колись відмовилася.

Даром це не минулося. Спочатку невиліковно захворів чоловік, а потім і вона.

А їхня молодша дочка дуже невдало вийшла заміж. Веселун і душа компанії виявився запеклим гультяєм. І тепер їхня улюблениця ростить дочку без батька.

Звичайно, Наталя пробачила матір і батька. Вона ніколи і не тримала на них зла. Вони самі не хотіли її бачити.

Наталка пообіцяла мамі піклуватися про молодшу сестру. Вона поклала матір в лікарню, намагаючись її врятувати, але було вже пізно.

Пережити цю втрату їй знову допомогли коханий чоловік і діти.

А потім пішов батько Сергія. І в його останні дні невістка була для нього ковтком свіжого повітря.

Вона доглядала за ним, зігріваючи своєю неповторною посмішкою і добротою.

А Любов Андріївна в цей час, мучаючись тиском, жила на дачі, оточена турботою сина і онуків. Тепер це її улюблене місце проживання.

Вона пішла на пенсію і взяла турботу про дачу на себе. Онуки влітку живуть з нею. А восени і взимку вона водить їх до школи і дитячого садка.

Свою невістку вона тепер називає ангелом-охоронцем. Тому що після того, як Люба попросила у невістки вибачення за свої недобрі думки на початку їхнього спільного життя, її здоров’я покращилося.

Я слухала свою тітоньку і щиро раділа за Наталку. І бажала, щоб на шляху її сім’ї зустрічалися тільки добрі люди.