Заміж я вийшла відразу після університету, і чесно сказати, нічого не вміла робити. Але я по можливості намагалася вчитися. Відразу народила один за одним двоє дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені.
Мій чоловік хороший, але він весь час на роботі і по дому мені абсолютно не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом би щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки.
Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку. Його майка, випрана мною напередодні, не відіпралася. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала в шафу.
І ось з ранку він прекрасно «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це мабуть не твоє. Як і приготування. Навіщо тоді братися?» – до речі сказано це було вельми на підвищених тонах.
Раніше я б ридала пів дня, тому що дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти по іншому. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую цілком смачно. Подобається всім, крім Романа. Тому що він сам не знає, чого він хоче. Йому випечеш пиріжки (не шарлотку за 30 хвилин), він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і так далі.
По-друге, щоб одяг не відпирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман в цьому майстер. Лагодити машину в новій майці – будь ласка. Потім відіпрати це дуже складно. Тому, чоловікові претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно. Я згадала про те, що я жінка, а значить повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, значить не прати.
Чоловіка вистачило на тиждень. Він психував, але сам прав свої речі. Сам готував собі їжу, і дітям теж. Причому після такого ранкового напуття він вкрай швидко відходить. Увечері прийшов просто душка. Запитав що на вечерю. А я сказала, що не знаю. Сказала, Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж.
Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе при будь-яких обставинах. І не дозволяти нікому витирати об себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки.
