От відчувала я щось недобре, коли неодноразово говорила доньці:
– Наталочко, знайди вже собі підходящого нареченого, не рівня Андрій тобі.
– Ну що ти заладила одне і те ж, мамо, ми любимо один одного і будемо щасливі всупереч усьому.
– Яка ж ти наївна у мене, скоро твоєму Андрію батьки знайдуть наречену з свого кола, згадаєш ще моє слово, донечко, – хитала я головою.
Але Наталка мене не слухала, продовжуючи зустрічатися з цим хлопцем. Вона навіть встигла познайомитися з його батьками і повідомити, що вони цілком хороші люди, але от тільки не пройшов і тиждень після цієї зустрічі, як Андрій зник.
– Ну і де твій хороший наречений? – питала я у дочки, що плакала вечорами.
– Він поїхав, мамо. Сказав, що потрібно залагодити справи компанії, а батько зайнятий, ось і відправив його.
– Ну ну, – не вірила я, і щоб хоч якось відвернути дочку від сумних думок запросила свою давню подругу з сином, вони недавно повернулися в наше місто. У Ганни недавно не стало чоловіка, ось і вирішила вона перебратися назад в селище, де пройшло її дитинство. Михайло, її син був трохи старшим за мою доньку, красень-хлопець, колишній випускник юридичного вузу, чим не перспективний наречений.
Але Наталка просиділа весь вечір за столом з кислим виразом обличчя, зовсім не зацікавившись гостем.
– Донечко, як тобі Михайло? – запитала я, провівши гостей.
– Хороший хлопець – знизала вона плечима і пішла до себе.
Наближалася сесія, дочка пішла з головою в навчання, я списувала її погане самопочуття на звичайну втому. Але коли Наталці стало погано від запаху її улюбленої запеченої риби, я запідозрила недобре.
– Нічого не хочеш мені сказати?
– Хочу, – вона сіла і мнучи край сукні вимовила – я чекаю дитину.
– Від Андрія так?
– Так, – дочка заплакала – він як поїхав, так і ні дзвінка, ні звісточки, що ж з нами буде, мамо!
– Попереджала я тебе. А батьки? Ти ж з ними познайомилася, говорила – хороші люди.
– Ходила я до них, Вероніка Павлівна не захотіла зі мною розмовляти, після почутого, і вигнала мене з свого дому.
Так пройшла весна, сесію Наталка ледве закрила, а на наступний навчальний рік взяла академвідпустку. Якось я поверталася я додому, чую – сусідки перешіптуються і поглядають на мене.
– Ну що на цей раз у вас?
– Кажуть, Андрій повернувся, до весілля готується, – єхидно сказала Галина Михайлівна, любителька свіжих пліток – що, онук то так без батька і залишиться?
– Не твоя справа, – процідила я – йшла б краще що корисне зробила, онукам своїм вареників наварила, а тобі б все пліткувати.
І дійсно, я як у воду дивилася коли вмовляла дочку не зв’язуватися з Андрієм, одружився дочкин залицяльник з дівчиною з свого кола. Говорили, що весілля було шикарне, але наречений не особливо радів своєму щастю. Після цього молоді виїхали з нашого селища. Я і зітхнула з полегшенням.
Наталка тим часом народила малюка, хлопчика назвали Сергійком. Дочка, дізнавшись новину від «добрих» сусідок, цілими днями плакала і не могла знайти собі місця. Який вже там догляд за малюком. Довелося взяти самій відпустку на роботі і весь день проводити з онуком.
Якось на прогулянці я випадково зустріла Михайла. Хлопець посміхнувшись, підійшов до нас.
– Як справи у вас? Наталка як?
– Так як бачиш. З будинку практично не виходить.
Кілька хвилин хлопець постояв з нами, і поспішив у своїх справах.
Але після цієї зустрічі, я помітила, як дочка трохи повеселішала.
– Мамо, я сама сьогодні на прогулянку сходжу з Сергійком, ти відпочинь трохи, – якось заявила вона.
А потім дивлюся, Михайло став бувати у нас частіше, у вихідні брав Сергійком з Наталкою на прогулянки, в будні забігав по вечорах після роботи. Не встигла я й оком моргнути, як діти, світися від щастя заявили, що подали заяву в РАЦС.
Справили весілля, молоді оселилися у нас. Минуло кілька років, Сергійко пішов у садок, Наталка чекала другого малюка, коли на порозі з’явився він.
– Я хотів би побачити сина, – сказав Андрій.
– У тебе його немає, – спокійно відповіла дочка, але я відчула якихось сил їй це коштувало.
– Наталю, прости мене будь ласка, я пішов на поводу у своїх батьків, я нічого не знав про дитину.
–Андрію, не бреши, ми жили в одному селищі, і не таке вже воно велике, щоб в ньому загубитися. Ти міг подзвонити, приїхати. А зараз тобі потрібен син, так ось є у нього вже батько, турботливий і люблячий, а тебе я попрошу піти.
– Подумай, Наталю, я зараз піду, але буду чекати від тебе дзвінка. Я зможу багато для нього зробити.
– Нам нічого не потрібно.
Андрій пішов. Пізніше ми дізналися, що сімейне життя у нього не склалося, дружина так і не змогла народити йому дітей, в результаті полетіла за кордон з іншим чоловіком. Мати Андрія тяжко захворіла, і батько зайнявся її лікуванням. Перед своїм відходом вона зателефонувала Наталці і попросила її з сином приїхати в лікарню.
Дочка розповідала, що жінка плакала і просила пробачення, та не тримала вона вже зла, що було те загуло. Життя все розставило по своїх місцях.
А я вдячна долі, що у моєї дочки все склалося, є син і люблячий чоловік, а минуле нехай в минулому і залишається.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
