– Моя зовиця Галина по дому принципово нічого не робить! Взагалі! – обурено розповідає 30-річна Любов. – Не прибирає, не пере, не готує! Після роботи займається виключно своїми справами, може весь вечір в телефоні просидіти. Ну, може зі старшою дитиною поговорити, з молодшим сином повозитися перед сном, ось і вся допомога по господарству і участь в житті сім’ї…
– А як таке взагалі можливо?
– А ось так. Ми, каже, з чоловіком домовилися, що я працюю, а він сидить вдома з дітьми і займається побутом. Ось, мовляв, і нехай займається в повному обсязі! Рік вже так живуть. Іван, мій брат, пере, прибирає, миє, готує сніданки, обіди і вечері.
Дітей у Галини та Івана двоє, старший першокласник, молодшому немає ще й трьох років. Раніше вони жили «як всі»: Іван працював, Галина сиділа в декретах, спочатку з однією дитиною, потім, після невеликої перерви, з другою. Але рік тому Іван потрапив під скорочення. Нову роботу відразу знайти не вдалося, і подружжя помінялися місцями.
Галина вийшла в свій старий офіс і за рік досягла значних успіхів у кар’єрі. Її поставили керувати групою проектів, збільшили зарплату. Працювати, звичайно, доводиться багато, Галина йде рано вранці, приходить пізно ввечері, на вихідних постійно на зв’язку в месенджері і по телефону. Але зате гроші платять непогані, їм на сім’ю з чотирьох чоловік цілком вистачає.
Іван же, як може, справляється вдома з двома дітьми.
– Мені брата шкода так, він як білка в колесі день цілісінький день! – зітхає Люба. – Дітей нагодувати, одяг випрати, білизну попрасувати, підлогу протерти, вигуляти всіх, вечерю приготувати…
Якось я приїхала в гості до брата, Іван бігає, стіл накриває, а Галя сидить за столом, як королівна, не ворухнеться! Я кажу – може, допомогти треба, незручно якось, Іван бігає, ми сидимо. Ось тут вона мені і заявила – хочеш, мовляв, допомагай, а я не збираюся принципово. Це не моє завдання…
За словами Люби, дружина брата тепер собі і чаю сама не наллє, і за приладами не встане – чекатиме, коли чоловік подасть. Адже він сидить вдома, а вона прийшла з роботи, яка годує всю сім’ю.
– Я їй намагалася сказати, що ні до чого хорошого така поведінка не призведе, але хто б мене слухав! – журиться Люба.
– Так навіщо ти до них лізеш! Люди дорослі, розберуться самі.
– Ага! У мене з чоловіком така ж ситуація була, тільки навпаки. в підсумку під кінець декрету ми мало не розлучилися! Ледве вирулили. І то тільки після того, як сіли, поговорили, і деякі обов’язки чоловік взяв-таки на себе. Якби він не пішов назустріч, розлучилися б. Кажу зараз це Галині, але вона аналогії не бачить чомусь. Твердить, як заведена – мовляв, Іван на господарстві, а я на роботі…
Не розумію я такого, мені здається, що сім’я і створюється для того, щоб допомагати один одному…
