– Якщо вже ви живете з нами, то маєте платити за все разом з нами, – каже мені невістка.
А я аж присіла від почутого, бо ж у мене пенсія невелика, звідки ж я можу нарівні з ними скидатися. Зізнаюся чесно, пропозиція невістки мене і обурила, і образила, адже я переїхала до них не з своєї волі, вони самі мене про це попросили.
Ми з чоловіком живемо в селі, маємо господарку, все життя важко працювали: чоловік мій місцевий тракторист, а я на фабриці працювала, і лише нещодавно на пенсію вийшла.
Жили ми небагато, але чесно заробляли на хліб, ніколи не нарікали на долю і намагалися зробити все, щоб наш син, Андрій, мав усе найкраще.
Андрій виріс, закінчив технікум, а потім переїхав в місто, де познайомився з дівчиною. Я раділа, що син знайшов свою другу половинку, хоча мене турбував той факт, як швидко змінюються його погляди після знайомства з Ліною, його майбутньою дружиною.
Ліна була з багатої родини, мала вищу освіту, працювала в офісі, і спочатку намагалася з нами жити дружно і мирно, тому перше враження віл Ліни було дуже хороше: вона була чемною, ввічливою, привітною, але з часом я помітила, що невістка надто часто ставить питання про вартість майна.
Ліна запитувала, скільки коштує наш будинок, скільки у нас землі, скільки тварин на подвір’ї, і навіть цікавилася, скільки коштує наше старе обладнання на фермі.
Спочатку я думала, що це лише звичайна цікавість, але з часом це стало мене насторожувати, бо я не розуміла, навіщо молодій дівчині з міста ця інформація, та я намагалася не звертати на це увагу, щоб не псувати стосунки з невісткою.
Але чим більше Ліна ставала частиною нашого життя, тим більше я помічала, що вона не тільки цікава до вартості майна, але й до всього, що ми могли б їм дати. Невістка говорила про це спокійно, неначе випадково заводила мову про те чи інше, але мені все більше не подобалося, що Ліна приїжджала в село лише заради гостинців, і обов’язково питала, скільки що коштує. Можливо, це були лише дрібниці, але вони почали накопичуватися.
Коли народився онук, Максим, невістка захотіла відразу повернутися на роботу, тому почалася мова про те, що молодим потрібна допомога. Няню вони принципово не розглядали, бо не хотіли, щоб їхню дитину доглядала чужа людина.
І тоді невістка з сином стали мене просити, щоб я переїхала до них і сиділа з дитиною, мовляв, хто краще догляне онука, як не рідна бабуся.
– Мамо, ми дуже будемо вдячні, якщо ти приїдеш до нас на рік-два, – сказав Андрій. – Ти ж знаєш, що ми з Ліною не можемо поєднати роботу і догляд за Максимом.
Я порадилася з чоловіком і погодилася, хоча і не хотіла покидати рідний дім. Але я вирішила, що онук потребує мене, тому я зібрала свої речі і переїхала до сина в місто.
Спочатку все йшло добре. Я допомагала з Максимом, і Ліна була дуже вдячна за допомогу. Однак через кілька тижнів Ліна висунула незвичну пропозицію.
– Мамо, якщо ви живете з нами, то давайте поділимо витрати. Ви ж розумієте, ми з Андрієм працюємо, і це додаткове навантаження на бюджет, – сказала Ліна, коли ми пили чай на кухні.
Слова невістки мене ошелешили. У мене пенсія невелика, я не розраховувала на фінансові витрати. До того ж, якби я жила вдома, у мене там все своє, і мені б не довелося витрачатися на продукти.
Прикро мені було таке почути, але я погодилася, хоча й не була впевнена в правильності цього рішення.
Місяць прожили, і ситуація тільки ускладнилася, бо мені грошей не вистачало. Молодята купували дорогі продукти, на які я теж мала скидатися, але без яких я спокійно могла б обійтися. Довелося все розповісти чоловікові, і попросити, щоб він вислав мені грошей.
Мій чоловік коли це почув, то наказав мені негайно повертатися додому, навіть в той самий день взяв сусіда з машиною і приїхали за мною. І справа не в грошах, його обурила постановка питання.
Я за наполяганням чоловіка повернулася до свого села і почала знову жити своїм звичним життям. Син на мене образився, бо не до кінця зрозумів мого вчинку, підозрюю, що він не знав нічого про гроші, і що це була чисто ініціатива невістки.
Та я на них не тримаю зла. Як і всі матері, я просто хотіла, щоб у її дітей було добре, і щоб вони були щасливі, навіть якщо це означало жити собі в ущерб, але ділити витрати наполовину – це вже занадто.
А як ви вважаєте, хто з нас правий – я чи невістка?
