Якщо в пологовий зал приходить народжувати жінка одна, без партнера, то я завжди її питаю – кому ми будемо першому дзвонити, коли народиться дитина?
На початку пологів, жінка відповідає – ну звичайно ж чоловікові, кому ще? А ось після пологів…
Майже всі молоді мами набирали номер телефону… своїх мам!
Ось така дивовижна трансформація важливості, подяки та усвідомлення материнської праці після народження дитини.
Десь стоїть і дивиться на світанкове місто чиясь мама.
Вона ще не схожа на бабусю. Молода, підтягнута, з модною стрижкою і з безліччю ідей і планів по їх реалізації…
А може не молода, з сріблястими волоссям, великими натрудженими руками і горбиками синіх венозних вузлів на набрякла ногах…
Але вони однаково мружать очі, що сльозяться, зі словами молитви і з телефонною трубкою в руці.
І тут лунає довгоочікуваний дзвінок.
І провалюється серце кудись вниз…
І вони ще не встигають підносити телефон до вуха, але вже чують несподіваний і такий довгоочікуваний гучний крик новонародженого в телефонній трубці.
Ось люблю я саме таке!
Не стандартні слова про те, що пологи вже відбулися. А саме так – перше «привіт» від новонародженого до рідної бабусі.
А я тримаю телефон на гучному зв’язку, коли малюк кричить, і відчуваю себе причетною до цієї вселенської радості.
І намагаюся не думати про те, що можу бути причетною не тільки до радості. Така лікарська професія.
І сподіваюся, що моя власна молитва мені допоможе.
«Прошу, не випробовуй мене на моїй зміні…
Прошу, не випробовуй інших через мої руки… А якщо раптом… То дай всім сили пережити, залишитися мудрими людьми, щоб жити і працювати далі…».
