Одна жінка весь час плакала. Її старша дочка вийшла заміж за продавця парасольок, а молодша – за продавця локшини.
Коли жінка бачила, що погода гарна і буде сонячно, вона плакала і думала: “Жахливо! Погода така гарна, у моєї дочки ніхто не купить парасольки від дощу! Як же бути?!”
Коли погода була погана і йшов дощ, вона знову плакала, на цей раз через молодшу дочку: “Якщо локшина не висохне на сонці, молодша дочка не продасть її! Що ж робити ?!”
І так вона сумувала кожен день при будь-якій погоді, то через старшу дочку, то через молодшу.
Одного разу їй зустрівся монах, йому стало шкода жінки. Він поцікавився , чому вона так гірко плаче. Жінка виклала йому всі свої біди, але він тільки засміявся і сказав: “Ти тільки зміни свій спосіб думок, погоду ти ж ніяк не зміниш. Коли світить сонце, ти не думай про парасольки старшої дочки, а думай про локшину молодшої: “Світить сонце! У молодшої дочки локшина добре підсохне, і торгівля буде вдалою! ” А коли йде дощ, думай про парасольки старшої дочки: “Ось і дощ пішов! Парасольки у дочки напевно продаються добре!”
Жінка дуже зраділа пораді, подякувала монаху і стала робити так, як він казав. З того часу вона більше ніколи не плакала, а весь час раділа за дочок. Через що радості в її житті прибавилось і у її дочок теж, тому що тепер вже не треба було втішати маму.
Мораль історії:
Істина стара, як світ – якщо не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них. Варто тільки інакше поглянути на речі, і життя потече в іншому напрямку.
