– Це що, вчорашній суп? – похмуро запитав Василь.
– Так, вчорашній, – відповіла я, яка метушилася на кухні.

– Не їстиму, – відсунув він від себе тарілку. – Нормальні дружини щодня щось нове готують. А ти…

– Васю, – стомлено зітхнула я, – та коли мені встигнути? Двоє маленьких дітей, ще я і підробляю.

– Ой, ось не починай! Які там у тебе турботи? Речі пральна машинка пере, посуд посудомийна миє, робот-пилосос, он, катається! Діти взагалі в садок ходять! І вічно ти бідкаєшся!

– Та я не бідкаюсь! – Заперечила я. – Але ж у нас двоє дітей, спробуй за ними встежити!

– Все! – Вася схопився зі стільця, роздратовано відштовхнувши його ногою. – Досить! Набридло мені твоє скиглення! Ось, їй-богу, піду від тебе!

Він вийшов із кухні, голосно грюкнувши дверима. А потім стукнули й вхідні  двері. Напевно, вирушив у найближчий кіоск за шаурмою.

Я втомлено вмостилася на стілець, гіпнотизуючи ту саму тарілку супу. Наче вона була винна у всіх бідах. Але це було не так.

Ми одружилися шість років тому. Причина банальна – не заплановане цікаве положення. Нам тоді тільки по двадцять чотири роки виповнилося, та й зустрічалися ми лише пів року. Ну, ось так сталося, що вдієш…

Спочатку Вася здавався мені дуже добрим. Коли я вперше була в положенні, він допомагав мені, підтримував. Та й із першим сином сидів, розумів, що мені не просто. А ось уже до появи другої дитини щось змінилося.

Вася завжди був незадоволеним, завжди наїжджав на мене. Дітям приділяв мало уваги. Якби треба було підібрати слово, що описує його поведінку, я б сказала, що він став примхливим.

Мабуть, у цьому є й моя провина. Я, попри наявність дітей, завжди намагалася догодити чоловікові, так би мовити, заохочувала його примхи. Не навантажувала зайвий раз, адже чоловік працює, стомлюється!

А він ще й маніпулювати мною навчився. Як тільки я йому заперечувала, відразу казав, що піде від мене. Я цього боялася. Як залишитись одній з двома дітьми? Молодший тільки-но в садок пішов!

Тому, після таких погроз, я одразу замикалася у собі, не сміючи рота відкрити. А Вася, начебто, цим навіть насолоджувався. Ось і зараз, він поїсть десь, а потім, повернувшись додому, буде ще й скривдженим ходити.

Я розуміла, що треба щось змінювати, а то я перетворювалася на безмовну рабиню. Але що саме, придумати я не могла. І тоді я вирішила звернутися по допомогу.

Була у мене подруга – активна, молода мама, яка мала трьох дітей. Чоловік її обожнював, діти слухалися, а сама вона була, наче згусток енергії.

Наступного дня ми зустрілися на майданчику. Рита, та сама подруга, помітила, що мене щось пригнічує.

– Що трапилося? – Запитала вона, коли діти розбіглися, хто куди.

– Та втомилася я, Рито. І Вася не допомагає, тільки постійно претензії мені висуває. То діти у нас неслухняні, то вчорашня їжа, то бруд у будинку.

– І, головне, якщо я намагаюся сперечатися чи заперечити йому, тут же загрожує, що піде від мене. Уявляєш?

Рита посміхнулася:
– Так, хай іде.

– Легко сказати, – зітхнула я. – Та тільки, як я впораюся з двома дітьми? Я не настільки сильна.

– А хто сказав, що ти справлятимешся? – Усміхнулася вона. – Нехай твій розумний чоловік справляється. Батьки несуть однакову відповідальність за дітей.

– Ой, ні! – махнула я рукою. – Я так не зможу, щоб залишити дітей на нього.

– Та ти ж не серйозно! Слухай…

Рита запропонувала мені план. Коли наступного разу Вася заїкнеться про те, що втече від такої поганої мене, я погоджуся. А потім зберу свої речі, та поїду, сказавши, що дітей залишаю йому.

– Нехай хоч один день у твоїй шкурі побуває. Відразу шовковим стане, – усміхнулася Рита.

– Ой, я не знаю, – сказала я. – Страшно якось. А раптом і справді дітей у мене забере.

– Я тебе благаю! – засміялася Рита. – Він сам у тебе, як дитина. Повір мені.

Я кивнула. Може, й справді варто його провчити? Хоч і дуже це страшно. Як я візьму, та піду від своїх малюків? А раптом із ними щось трапиться?

А потім я розлютилася. Я ж їх не одних залишу, а з їхнім батьком. А чи потрібний такий батько, який за своїми дітьми встежити не може?

Випадок надався дуже швидко. Цієї ж п’ятниці чоловік повернувся з роботи без настрою. Діти, яких я вже забрала з садка, влаштували справжній бедлам, поки я готувала вечерю.

Розкидали іграшки, почали збирати конструктор, та й кинули його посеред кімнати. Молодший ще примудрився накришити печиво на підлозі.

Вася прийшов додому і відразу почав скандалити. Мовляв, я не стежу за дітьми, і він зараз наступив на деталь від конструктора, і взагалі, в хаті так гамірно, що хочеться всіх відшмагати.

– Тоді слідкуй за дітьми, поки я готую. Допоможи їм прибратися, – спокійно промовила я.

– Я?! – обурився Вася. – Та я тільки з роботи повернувся, я хочу відпочити!

– Знаєш, що? Я також хочу відпочити! Та ось тільки я з ранку відводжу дітей у садок, потім пів дня працюю, потім швиденько намагаюся переробити всі справи. А після біжу за хлопчиками, та готую вечерю!

– Ой, бідолаха, втомилася вона, – пирхнув Вася. – Я тобі вже казав, що мене дістало твоє скиглення! І господарка з тебе не дуже! Піду я від тебе, так і знай!

Вася навіть з якоюсь перевагою дивився на мене. Зазвичай, після цієї фрази я відразу ставала шовковою.

Але цього разу все пішло не за планом. Я зняла фартух, вимкнула газ. А потім спокійно сказала:
– Ні, любий, це я від вас іду!

Я розвернулась і вийшла із кухні. Вася насупився, і пішов слідом за мною.

– У якому сенсі? – Запитав він, коли я дістала дорожню сумку, і почала туди речі складати.

– А що ти думав? Наробив дітей, і на мене їх скинеш? Ну, ні! Я буду недільною щасливою мамою, а ти правильно виховуй дітей, будь добрим господарем, і все встигай! Це ж так легко, правда?

– Ти цього не зробиш, – хмикнув Василь.

– А ось і побачимо!

На подив Васі, я справді зібрала речі. Потім поцілувала синів, сказавши, що вони поки поживуть із татом. А потім просто пішла.

– А куди мама пішла? – Запитав молодший.

– Не знаю, – огризнувся батько.

– Я їсти хочу, – промовив старший син.

– Там щось мама приготувала.

Але виявилося, що мама не приготувала. М’ясо було ще сирим, і довелося Васі стояти біля плити. А коли він готував їсти, діти практично рознесли квартиру. Слухатись вони його не збиралися, прибирати іграшки не хотіли.

Вася дзвонив Любі, але вона не брала слухавку.

Вранці йому довелося підвестися раніше. Переступаючи через іграшки, він дістався кухні. Там була гора посуду – звик Вася, що вона сама собою переміщається в посудомийку. Але тепер Люби немає, а він навіть не подумав це зробити.

Сьогодні був вихідний, і діти були вдома. Вони знову все розкидали, хоча Вася тільки-но трохи прибрався. Постійно висли на ньому, не даючи відпочити. І вічно хотіли їсти!

Вася сердився. Але сильнішим за злість був страх. А раптом, Люба й справді піде, а він так і житиме? Йому це не подобалося. До того ж він ще нічого й не встигав!

Увечері я повернулася додому. Сказала, що я щось забула. Я оглянула квартиру і невдоволено скривилася.

– Невже важко було хоч трохи прибратися?

– Та коли б я встиг? – Вибухнув Вася.

– А що ти робив? Ти ж казав, що з дітьми сидіти просто? А знаєш, мені так сподобалося бути самій. На розлучення я подам, не хвилюйся.

Вася перегородив мені дорогу.

– Я все зрозумів. Будь ласка, повертайся.

Я здивовано подивилася на нього.

– Васю, ти ж розлучитися хотів!

– Та я не хотів! – буркнув він. – Так, сказав, не подумавши.

– Тоді думай наступного разу, – гаркнула я. – Якщо ти вирішив, що розважатимешся, коли я буду горбатитися, то ти помилився. Так і знай, захочеш піти – дітей із собою забереш! Я тобі не рабиня!

– Я все зрозумів, – втомлено зітхнув він.

– І мені потрібна допомога. Сподіваюся, що за сьогоднішній день ти це теж зрозумів.

Вася лише кивнув. Не подобалося йому визнавати мою правоту. Але ще більше не подобалося лишатися з дітьми одному. Краще він працювати без вихідних буде!

Не сказати, що Вася став шовковим, але погрози з нашого життя зникли. І він став допомагати мені, хоч і робив це з-під палиці.

А я зрозуміла, що не зобов’язана все тягнути на собі. Адже що більше дозволяєш, то більше тобою користуються! А цього не можна допускати! Ви зі мною згодні? Я слушно чоловіка нажахала?

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!