14 Березня, 2025
– Якщо ти збирався приїхати до нас на Новий рік із цією своєю Катею – це погана ідея, – заявила Павлові дочка Саша. – Можеш тоді взагалі не з’являтись! Відсвяткуємо без тебе

– Якщо ти збирався приїхати до нас на Новий рік із цією своєю Катею – це погана ідея, – заявила Павлові дочка Саша. – Можеш тоді взагалі не з’являтись! Відсвяткуємо без тебе

– Якщо ти збирався приїхати до нас на Новий рік із цією своєю Катею – це погана ідея, – заявила Павлові дочка Саша. – Можеш тоді взагалі не з’являтись. Відсвяткуємо без тебе.

– Але я не можу залишити Катю одну на всі свята. Що я їй скажу, – обурився Павло. – І потім, якщо ми одружимося, вона все одно стане частиною сім’ї.

– Мені начхати. Сто відсотків вона просто мисливець за грошима. Ми з Маєю її не приймемо, – відрізала старша дочка. – Навіть, якщо ви одружитеся.

З Павлом Катя познайомилася десять років тому. Тоді вона тільки-но відкрила свою кав’ярню в новому спальному районі.

І цей імпозантний чоловік зі своєю дружиною Лікою, став одним із перших постійних клієнтів. Попри різницю у віці – їм було за п’ятдесят, а їй лише тридцять п’ять, Катя з ними майже потоваришувала.

Пара приходила щодня, спочатку за кавою, потім за випічкою. Але настав момент, коли Ліка майже зовсім перестала з’являтися, хоча Павло, як і раніше, купував усе на двох. Катя не витримала і запитала:

– У вас усе гаразд? Ваша дружина не приходить уже кілька місяців.

– Вона дуже хвора… Дуже, – сумно відповів Павло. – Більшість часу проводить у лікарні, а коли вдома, не хоче, щоб її бачили.

– Може, я можу чимось допомогти? – поцікавилася Катя. – Хоча чим… Вибачте…

– Нічого не треба, – сумно зітхнув Павло. – Ми впораємося, хоч це й не легко. Діагноз невиліковний.

Про те, як саме вони справляються, Катя дізналася потім, коли Ліки вже не стало. Павло зник на кілька місяців, а потім знову прийшов уже один.

Катя налила йому сезонну каву безплатно, на знак дружньої підтримки. А чоловіка раптом ніби прорвало. Він почав говорити, і власниця кав’ярні просто слухала, більше їй нічого не лишалося:

– Розумієте, мені зараз навіть ця кава не по кишені. У нас кредити, квартира в заставі і її можливо скоро забере банк. Ми дуже довго сподівалися на успіх.

– Пробували будь-яке лікування, навіть експериментальне. Ліка дуже хотіла побачити весілля молодшої дочки Маї, і змогла це зробити. А тепер я один на руїнах свого життя…

– У вас є хоча б робота? – поцікавилася Катя. – І що буде, якщо банк забере квартиру?

– Переїду в кімнату до гуртожитку, вона у мене зі студентських часів, давно приватизована. А робота є поки що, але скоро і її не стане, – зітхнув Павло, – буде скорочення, в моїй конторі омолоджують команду. Відчуваю, що просто піду надвір напередодні пенсії.

– Зачекайте, а як же доньки, вони не можуть вам допомогти? – Запитала Катя, – Адже вони напевно в курсі.

– Ні, вони нічого не знають, – відповів Павло. – Таке було бажання Ліки. І як її не стало, я не хочу нічого міняти.

Після цієї розмови вони знову почали спілкуватися. Павло приходив поговорити, кілька разів вони ходили в кіно, потім у театр. А через два роки він зізнався Каті у своїх почуттях. Вони стали парою.

Коли банк все ж забрав квартиру, Павло переїхав до своєї коханої. Виходити за нього заміж Катя не збиралася, хоч чоловік неодноразово пропонував.

Кілька років тому, напередодні Нового року, вона була представлена ​​дочкам Павла, Маї та Саші. Старша з них виявилася не надто старшою за Катю. Вона відразу прийняла нову кохану батька в багнети:

– Можна було й не приїжджати, – заявила тоді Олександра, зовсім не турбуючись, що Катя її чує із сусідньої кімнати.

– Обійшлися б без знайомства. До речі, автовокзал за п’ять хвилин ходьби. Якщо поквапитесь, встигнете повернутися у своє місто, і зустріти свято там.

– Олександро, ну що ти влаштовуєш, Катя тепер частина нашої родини, – спробував осмикнути дочку Павло.

– Ні, і ніколи не буде, – відповіла вона. – Сам подумай, тату. Навіщо ти потрібен цій жінці? Хто вона там, бармен, бариста?

– Зрозуміло, вона зазіхає на твої гроші, на квартиру в хорошому районі. У вас різниця у віці майже двадцять років, тату! Ввімкни вже мізки!

– Негайно припини говорити гидоти, – сказав Павло, – Катя не така.

– Та гаразд, – усміхнулася Саша, – у будь-якому разі, ми її не звали. Нехай шукає номер у готелі, або їде додому.

На той раз Катя промовчала, поступилася благанням Павла. На другий рік із ним уже не поїхала, послалася на справи у кав’ярні. І ось знову наближалися свята.

Павло вже натякав, що їй не варто будувати плани. Свято вони зустрінуть із його доньками. Але Катя чула його розмову по гучному зв’язку з доньками. І одразу сама сказала:

– Павло, ти їдь, а я краще залишуся вдома.

– Якщо ви не будете спілкуватися, все так і тягтиметься. Я люблю і дочок, і тебе, – сердито сказав Павло. – Не хочу щоразу робити цей вибір.

– Все, можливо, було б інакше, якби вони знали про реальний стан справ, – відповіла йому Катя. – А поки що ти сам виставляєш мене якоюсь мисливицею за спадщиною. І навіть не спростовуєш їх образливих припущень.

– Я не можу, – зітхнув Павло. – Ліка мені цього не пробачила б.

– Пашо, а хто тоді я? На якому місці? Спершу йдуть твої доньки, потім покійна дружина. А я на якому місці? Хто я загалом для тебе? Зручний шофер, бо ти не любиш водити машину? Власниця квартири, де ти ночуєш?

– Ти – моя кохана жінка, – пробурмотів Павло. – Добре, я візьму квиток на автобус, якщо це тебе так напружує.

Він виїхав тридцятого грудня. Катя вивісила у вікні графік роботи кав’ярні у святкові дні, й знову задумалася про те, чи потрібні їй ці стосунки.

Вона не збиралася заміняти дочкам Павла матір, це було б безглуздо. Але хотіла просто нормальних людських взаємин. А натомість знову була одна на Новорічні свята, як і у всі інші.

Павло тим часом приїхав в будинок до старшої дочки. Саша радісно зустріла батька, та попросила про розмову.

– Добре, що ти без своєї подруги, – заявила вона. – Послухай, Ваня виріс і хоче переїхати у твоє місто. Він поживе у вашій з мамою квартирі, даси мені ключі?

– Олександро, немає ніякої квартири, – зітхнув Павло. – Я живу в будинку Каті.

– Почекай, а куди ж вона поділася? – Поцікавилася Саша. – Я так і знала, твоє стерво промотала всю мамину спадщину.

– Та не було нічого, – зітхнув Павло. – Одні рахунки та багатотисячні борги. Ми лікували твою матір п’ять років, усіма доступними способами.

– Я досі плачу кредити. А квартира була у заставі у банку, її забрали. У мене не залишилося грошей, щоб розплатитися.

– Але в тебе хороша машина, ти взагалі не схожий на людину з боргами, – обурилася Олександра.

– Це все Катя, і машина її, ти ж знаєш, я не дуже добрий водій. – Зітхнув Павло, – Що стосується моїх боргів і рахунків за лікування мами, ось доступ, можеш подивитися на комп’ютері.

– Усе там в електронному вигляді. А я сам останніми роками живу швидше коштом коханої жінки. Ось такі справи…

Олександра недовірливо подивилася на батька, потім увімкнула комп’ютер і пішла дивитись рахунки. Після, покликала свого чоловіка та Маю. Усі виглядали приголомшеними.

– Виходить, не було спадщини, тільки борги? – Запитала Павла молодша дочка. – І ти не перспективний наречений, а безхатько. У нас також немає тепер спадщини?

– Я зареєстрований у кімнаті у гуртожитку, але умов там немає жодних, – промимрив Павло. – Не хотів вас обтяжувати.

– Нічого собі новини, – промимрила дочка. – Хоча, якби ти вирішив переїхати й оселитися у нас тут, проблем було б значно більше.

Свята цього разу пройшли сковано та сумно. Дочки явно про щось міркували. Онук був розчарований тим, що не зможе переїхати у велике місто, як він хотів.

Перед від’їздом батька, Олександра попросила номер телефону Каті. Вона подзвонила їй, доки Павло був у дорозі.

– Катю, тепер ми все знаємо, про борги батька, та інше. Я хочу просити вибачення від усіх нас. За кожне свято, яке ти провела на самоті.

– Добре, – спокійно відповіла їй Катя. – Вибачення прийнято.

– Знаєш, тепер ми справді могли б зблизитися. Батько сказав, у тебе великий котедж у передмісті, та мережа кав’ярень, – продовжувала розмову Олександра.

– Давай ми приїдемо до вас, і залишимося всією родиною на якийсь час. Поспілкуємось, потоваришуємо.

– Дякую за пропозицію, Олександро, – чемно відповіла їй Катя. – Але я не приймаю у себе гостей. Та й свята в моєму бізнесі – найвдаліший час. Якщо є де зупинитися, можете приїжджати. Побачимося, поспілкуємось за вечерею у ресторані.

Олександра пообіцяла подумати. Але Катя чудово розуміла, що всі ці вибачення не щирі. Павло по приїзді поговорив із дочкою телефоном. А потім звинуватив Катю у невдячності.

І був дуже – дуже незадоволений. Адже Олександра зробило крок їй назустріч. Ось тільки Катя не оцінила його. А заразом зрозуміла, що втомилася терпіти ці вимоги та претензії від людей, з якими її не пов’язують навіть родинні зв’язки.

…Через місяць вони розлучилися. Павлу довелося виїхати в місто до дочок, і ті не надто були задоволені цією обставиною. Вони навіть намагалися помирити батька з Катею.

Але та просто заблокувала їхні номери. Більше мати справу з Павлом та його невдячною родиною вона не бажає.

Ось так, через вигадану спадщину розпалася пара, яка могла б стати сім’єю. Але чомусь мені здається, що Катя не дуже засмутилася. А ви як вважаєте?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *