– Якщо ти збирався приїхати до нас на Новий рік із цією своєю Катею – це погана ідея, – заявила Павлові дочка Саша. – Можеш тоді взагалі не з’являтись. Відсвяткуємо без тебе.
– Але я не можу залишити Катю одну на всі свята. Що я їй скажу, – обурився Павло. – І потім, якщо ми одружимося, вона все одно стане частиною сім’ї.
– Мені начхати. Сто відсотків вона просто мисливець за грошима. Ми з Маєю її не приймемо, – відрізала старша дочка. – Навіть, якщо ви одружитеся.
З Павлом Катя познайомилася десять років тому. Тоді вона тільки-но відкрила свою кав’ярню в новому спальному районі.
І цей імпозантний чоловік зі своєю дружиною Лікою, став одним із перших постійних клієнтів. Попри різницю у віці – їм було за п’ятдесят, а їй лише тридцять п’ять, Катя з ними майже потоваришувала.
Пара приходила щодня, спочатку за кавою, потім за випічкою. Але настав момент, коли Ліка майже зовсім перестала з’являтися, хоча Павло, як і раніше, купував усе на двох. Катя не витримала і запитала:
– У вас усе гаразд? Ваша дружина не приходить уже кілька місяців.
– Вона дуже хвора… Дуже, – сумно відповів Павло. – Більшість часу проводить у лікарні, а коли вдома, не хоче, щоб її бачили.
– Може, я можу чимось допомогти? – поцікавилася Катя. – Хоча чим… Вибачте…
– Нічого не треба, – сумно зітхнув Павло. – Ми впораємося, хоч це й не легко. Діагноз невиліковний.
Про те, як саме вони справляються, Катя дізналася потім, коли Ліки вже не стало. Павло зник на кілька місяців, а потім знову прийшов уже один.
Катя налила йому сезонну каву безплатно, на знак дружньої підтримки. А чоловіка раптом ніби прорвало. Він почав говорити, і власниця кав’ярні просто слухала, більше їй нічого не лишалося:
– Розумієте, мені зараз навіть ця кава не по кишені. У нас кредити, квартира в заставі і її можливо скоро забере банк. Ми дуже довго сподівалися на успіх.
– Пробували будь-яке лікування, навіть експериментальне. Ліка дуже хотіла побачити весілля молодшої дочки Маї, і змогла це зробити. А тепер я один на руїнах свого життя…
– У вас є хоча б робота? – поцікавилася Катя. – І що буде, якщо банк забере квартиру?
– Переїду в кімнату до гуртожитку, вона у мене зі студентських часів, давно приватизована. А робота є поки що, але скоро і її не стане, – зітхнув Павло, – буде скорочення, в моїй конторі омолоджують команду. Відчуваю, що просто піду надвір напередодні пенсії.
– Зачекайте, а як же доньки, вони не можуть вам допомогти? – Запитала Катя, – Адже вони напевно в курсі.
– Ні, вони нічого не знають, – відповів Павло. – Таке було бажання Ліки. І як її не стало, я не хочу нічого міняти.
Після цієї розмови вони знову почали спілкуватися. Павло приходив поговорити, кілька разів вони ходили в кіно, потім у театр. А через два роки він зізнався Каті у своїх почуттях. Вони стали парою.
Коли банк все ж забрав квартиру, Павло переїхав до своєї коханої. Виходити за нього заміж Катя не збиралася, хоч чоловік неодноразово пропонував.
Кілька років тому, напередодні Нового року, вона була представлена дочкам Павла, Маї та Саші. Старша з них виявилася не надто старшою за Катю. Вона відразу прийняла нову кохану батька в багнети:
– Можна було й не приїжджати, – заявила тоді Олександра, зовсім не турбуючись, що Катя її чує із сусідньої кімнати.
– Обійшлися б без знайомства. До речі, автовокзал за п’ять хвилин ходьби. Якщо поквапитесь, встигнете повернутися у своє місто, і зустріти свято там.
– Олександро, ну що ти влаштовуєш, Катя тепер частина нашої родини, – спробував осмикнути дочку Павло.
– Ні, і ніколи не буде, – відповіла вона. – Сам подумай, тату. Навіщо ти потрібен цій жінці? Хто вона там, бармен, бариста?
– Зрозуміло, вона зазіхає на твої гроші, на квартиру в хорошому районі. У вас різниця у віці майже двадцять років, тату! Ввімкни вже мізки!
– Негайно припини говорити гидоти, – сказав Павло, – Катя не така.
– Та гаразд, – усміхнулася Саша, – у будь-якому разі, ми її не звали. Нехай шукає номер у готелі, або їде додому.
На той раз Катя промовчала, поступилася благанням Павла. На другий рік із ним уже не поїхала, послалася на справи у кав’ярні. І ось знову наближалися свята.
Павло вже натякав, що їй не варто будувати плани. Свято вони зустрінуть із його доньками. Але Катя чула його розмову по гучному зв’язку з доньками. І одразу сама сказала:
– Павло, ти їдь, а я краще залишуся вдома.
– Якщо ви не будете спілкуватися, все так і тягтиметься. Я люблю і дочок, і тебе, – сердито сказав Павло. – Не хочу щоразу робити цей вибір.
– Все, можливо, було б інакше, якби вони знали про реальний стан справ, – відповіла йому Катя. – А поки що ти сам виставляєш мене якоюсь мисливицею за спадщиною. І навіть не спростовуєш їх образливих припущень.
– Я не можу, – зітхнув Павло. – Ліка мені цього не пробачила б.
– Пашо, а хто тоді я? На якому місці? Спершу йдуть твої доньки, потім покійна дружина. А я на якому місці? Хто я загалом для тебе? Зручний шофер, бо ти не любиш водити машину? Власниця квартири, де ти ночуєш?
– Ти – моя кохана жінка, – пробурмотів Павло. – Добре, я візьму квиток на автобус, якщо це тебе так напружує.
Він виїхав тридцятого грудня. Катя вивісила у вікні графік роботи кав’ярні у святкові дні, й знову задумалася про те, чи потрібні їй ці стосунки.
Вона не збиралася заміняти дочкам Павла матір, це було б безглуздо. Але хотіла просто нормальних людських взаємин. А натомість знову була одна на Новорічні свята, як і у всі інші.
Павло тим часом приїхав в будинок до старшої дочки. Саша радісно зустріла батька, та попросила про розмову.
– Добре, що ти без своєї подруги, – заявила вона. – Послухай, Ваня виріс і хоче переїхати у твоє місто. Він поживе у вашій з мамою квартирі, даси мені ключі?
– Олександро, немає ніякої квартири, – зітхнув Павло. – Я живу в будинку Каті.
– Почекай, а куди ж вона поділася? – Поцікавилася Саша. – Я так і знала, твоє стерво промотала всю мамину спадщину.
– Та не було нічого, – зітхнув Павло. – Одні рахунки та багатотисячні борги. Ми лікували твою матір п’ять років, усіма доступними способами.
– Я досі плачу кредити. А квартира була у заставі у банку, її забрали. У мене не залишилося грошей, щоб розплатитися.
– Але в тебе хороша машина, ти взагалі не схожий на людину з боргами, – обурилася Олександра.
– Це все Катя, і машина її, ти ж знаєш, я не дуже добрий водій. – Зітхнув Павло, – Що стосується моїх боргів і рахунків за лікування мами, ось доступ, можеш подивитися на комп’ютері.
– Усе там в електронному вигляді. А я сам останніми роками живу швидше коштом коханої жінки. Ось такі справи…
Олександра недовірливо подивилася на батька, потім увімкнула комп’ютер і пішла дивитись рахунки. Після, покликала свого чоловіка та Маю. Усі виглядали приголомшеними.
– Виходить, не було спадщини, тільки борги? – Запитала Павла молодша дочка. – І ти не перспективний наречений, а безхатько. У нас також немає тепер спадщини?
– Я зареєстрований у кімнаті у гуртожитку, але умов там немає жодних, – промимрив Павло. – Не хотів вас обтяжувати.
– Нічого собі новини, – промимрила дочка. – Хоча, якби ти вирішив переїхати й оселитися у нас тут, проблем було б значно більше.
Свята цього разу пройшли сковано та сумно. Дочки явно про щось міркували. Онук був розчарований тим, що не зможе переїхати у велике місто, як він хотів.
Перед від’їздом батька, Олександра попросила номер телефону Каті. Вона подзвонила їй, доки Павло був у дорозі.
– Катю, тепер ми все знаємо, про борги батька, та інше. Я хочу просити вибачення від усіх нас. За кожне свято, яке ти провела на самоті.
– Добре, – спокійно відповіла їй Катя. – Вибачення прийнято.
– Знаєш, тепер ми справді могли б зблизитися. Батько сказав, у тебе великий котедж у передмісті, та мережа кав’ярень, – продовжувала розмову Олександра.
– Давай ми приїдемо до вас, і залишимося всією родиною на якийсь час. Поспілкуємось, потоваришуємо.
– Дякую за пропозицію, Олександро, – чемно відповіла їй Катя. – Але я не приймаю у себе гостей. Та й свята в моєму бізнесі – найвдаліший час. Якщо є де зупинитися, можете приїжджати. Побачимося, поспілкуємось за вечерею у ресторані.
Олександра пообіцяла подумати. Але Катя чудово розуміла, що всі ці вибачення не щирі. Павло по приїзді поговорив із дочкою телефоном. А потім звинуватив Катю у невдячності.
І був дуже – дуже незадоволений. Адже Олександра зробило крок їй назустріч. Ось тільки Катя не оцінила його. А заразом зрозуміла, що втомилася терпіти ці вимоги та претензії від людей, з якими її не пов’язують навіть родинні зв’язки.
…Через місяць вони розлучилися. Павлу довелося виїхати в місто до дочок, і ті не надто були задоволені цією обставиною. Вони навіть намагалися помирити батька з Катею.
Але та просто заблокувала їхні номери. Більше мати справу з Павлом та його невдячною родиною вона не бажає.
Ось так, через вигадану спадщину розпалася пара, яка могла б стати сім’єю. Але чомусь мені здається, що Катя не дуже засмутилася. А ви як вважаєте?
