Звичайно, що я мило хіхікала, коли слухала розповіді свекрухи про те, як вона вибирала весь горошок з олів’є, бо Ігор не хотів його їсти чи як готувала суп без цибулі, як виховательки ніяк не могли вмовити малого упертюха їсти в садочку…

Ну, не їсть людина цибулю, що тут такого, от я огірки не люблю, від одного запаху вже недобре, тому для мене не було нічого дивного.

Але те, чи буде їсти чи ні Ігор ще впливає зовнішність вигляд страви – для мене це було відкриттям. Він міг подивитися на те, що я приготувала, встати і піти геть. Звичайно, що він не сидів голодним, а йшов до матері, а та вже приходила до нас вчити мене правильно готувати.

Якщо хочеш зберегти такого чоловіка, то маєш постаратися, – поважно казала вона.

І я вчилася і наче все робила правильно і страва була й того вигляду і консистенції, але й тут чоловік знаходив ґанж:

– Ти готуєш без любові, це найважливіший інгредієнт.

Я любила Ігоря тому не розуміла, чому він так каже, якби я не любила, то хіба б терпіла його матір і такі його вибрики?

Ігор міг сидіти отак за тарілкою й пів години, насолоджуючись кожним шматочком, для нього це було справді задоволення, коли для мене це було способом швидко насититися і бігти виконувати ще сотні справ.

Але далі у нас і дітки пішли, тому готувати для чоловіка так ретельно я вже не могла. Він капризував не менше за дітей, вимагаючи дрібно нарізаного салату, гарного вигляду страви і чистого столу та дому.

– Старайся, а ти що думала, – казала свекруха.

Мама моя взагалі не розуміла, як то з таким чоловіком жити, б тато їв все, казав, що не їсть той, хто не голодний.
– Доню, я не можу до тебе щодень приходити, я ж теж працюю. Ми й так тобі багато допомагаємо.

В той день картопля пригоріла, я зішкрябала те, що зверху і поставила чоловікові в тарілку, воно було цілком придатне для споживання, але Ігор вирішив, що це не може так тривати далі.

– Якщо ти не виправишся, то є десятки жінок, які будуть раді виконувати таку просту жіночу роботу, – відказав він.

– Просту?, – я вже зареготала, – та крім мене і твоєї мами я не думаю, що хтось на таке погодиться.

– Подивимося.

Пішов він до матері, не було його кілька днів, а я наче у відпустці побувала. Звичайно, що й свекруха і мама моя телефонували спочатку одна одній, а потім і мені, мовляв, одумайся, що ти будеш робити з двома дітьми без допомоги чоловіка?

А далі вернувся Ігор, прийшов павичем і одразу за стіл, чим я його буду частувати. Він думав, що я до його приходу зроблю всі його улюблені страви.

– А де все? Ти думаєш, що я буду вчорашню гречку їсти?

– Будеш, як миленький, – сказала я і гречка опинилася на ньому, – Хочеш тут жити, то будеш їсти те, що дають, а як ні, то й сам готуй.

З того часу чоловік став геть іншим, спокійно їсть те, що даю, може й сам приготувати.

Але я думаю, що його мати його просто не прийняла додому. От він не має куди йти, квартира ж куплена в шлюбі. А ви як би потрактували такі переміни в ньому?