Якщо їм судилося бути разом, не важливо скільки перешкод і розлук буде на їхньому шляху, доля їх знову з’єднає…

– Вірко, ну чого ти там заколупалася, – промовив Мишко, коли вона нарешті вискочила з дому, – запізнимося до школи. Навчалися вони в одному класі.

– Гарячий чай мамка налила, мало не обпеклася, – відповіла Віра, – чекала, поки охолонув. Та не запізнимося, не далеко ж, – весело сміялася дівчина.

Жили Мишко з Вірою в сусідах, через паркан. Батьки їх були в добрих стосунках і навіть іноді казали, що дітей непогано було б потім одружити, бо вони дружили з дитинства.

Мишко був єдиним сином у Тетяни з Миколою. Мати не могла надихатися на нього. Для неї він найрозумніший, найкрасивіший, шанобливіший, а він і справді виріс таким.

Віра була скромною і тихою, але майстриня, яка вже вміла шити і в’язати в старших класах, могла вдома приготувати поїсти, поки мати на роботі. Багато чого навчилася у матері.

– Ось Вєру і треба нашому Мишкові брати за дружину, – діловито казала Тетяна чоловікові.

– Ага, якщо вони одружаться, можна й паркан знести, одним будинком будемо жити, – жартував Микола.

У селі всім здавалося, що так і буде, одружаться Мишко з Вірою, вони завжди разом. Мишкові подобалася Віра, але не так, щоб голову зносило, але дружили міцно. Віра теж з надією поглядала на сусіда.

Коли навчалися в десятому класі, до них прийшла нова учениця Мар’яна. Мишко закохався з першого погляду. Гарна темноволоса дівчина, з ямочкою на підборідді, але очі були сумні.

Мар’яна з матір’ю Таїсією переїхала до села з міста. Сум у очах Мар’яни оселився через загибель батька. Рятував сусідського хлопчика на річці, виштовхнув його, а сам вибратися не зміг.

Потім їм сказали, що серце його підвело.

Після похорону батька, якого вона дуже любила, не могла дивитися на сусідського хлопчика. Не виходило це з голови.

– Мамо, мені так не вистачає тата, що навіть іноді дихати важко, і не можу дивитися на цього… – вони ніяк не називала хлопчика.

Таїсія вирішила поїхати з міста, їй теж було важко, все нагадувало про чоловіка. Здала квартиру, перед цим за оголошенням знайшла невеликий будинок у селі, купила його та й поїхала з донькою подалі від усього, що нагадувало про трагедію.

Віра потоваришувала з Мар’яною, а дізнавшись сумну історію однокласниці, щиро жаліла та співчувала. Вона бачила, що Мишко закохався в Мар’яну, але зла не тримала на нього, та й на неї.

Ішов час. Мишко тепер зустрічався з Мар’яною, але закоханість сина в неї засмутила його матір Тетяну.

– Мишко, не добре обманювати почуття та очікування Вєри, ви ж з дитинства разом, а тут якась приїжджа запаморочила тобі голову.

– Віра тобі буде гарною дружиною, а хто й звідки ця Мар’янка – загадка. Вона, мабуть, нічого й робити не вміє, а Вєрка вже готова господиня.

– Мамо, ти ж не знаєш нічого про Мар’яну, навіщо ти так кажеш? Та й Вєрка все знає, бо не обіцяв я їй нічого. Це ти вирішила, що ми маємо одружитися.

Микола мовчав, але якщо вона насідала на сина, таки заступався за нього:

– Мати, ну чого ти до сина причепилася? Мишко сам вирішить з ком йому одружуватися, це ж його життя.

– Сам? Та що він сам вирішить, зламає собі життя з цією приїжджою дівкою, а ти так кажеш, ніби твій син чужий тобі! Це все твоя матуся мозок тобі туманить!

Микола вже втомився від ворожнечі своєї матері та Тетяни. Як одразу не прийняла мати невістку, так і триває ворожнеча, жодна з них не хоче йти на примирення.

Свекруха навіть якось сказала, що онук не схожий на її сина. Тому й не хоче втручатися у життя свого сина, щоб знову винним не лишитися.

Після закінчення школи Мишко з Мар’яною вирішили одружитися. Щоправда, батько казав йому, щоб не поспішав. Він сердився.

– Батько, хоч ти дай мені спокій, ми кохаємо один одного, я вже сто разів все обдумав, тільки з Мар’яною буду щасливий.

Син знав, що при матері такі розмови заводити не варто, і вирішив по-своєму. Вони з Мар’яною подали заяву в районі, а за місяць тихо розписалися. Повернулися чоловіком та дружиною, та всіх поставили перед фактом.

Тетяна вчинила скандал:

– Я не дозволю приїжджій переступити поріг мого будинку… – і ще багато чого наговорила.

Мишко зібрав речі і пішов жити до Таїсії в будинок. Теща із зятем порозумілися, поважали один одного. З батьками він не спілкувався і навіть на проводи в армію не запросив.

– Мишко, я приїду до тебе на присягу, – обіцяла дружина, а він щасливо посміхався, бо дуже любив свою Мар’яну.

Мар’яна дотрималася слова і приїхала на присягу до чоловіка, тим більше, що він не так вже й далеко служила від дому, в сусідній області

– Мишко, я чекаю на малюка, у нас з тобою буде дитина, – прошепотіла вона тоді.

А він став ще щасливішим, навіть у листі повідомив батьків про свою радість, але ті не відповіли. Невдовз, дружина повідомила, що він став татом сина.

Мар’яні було прикро, що свекруха її не визнає, з Таїсією не спілкується. Невістка десятою дорогою обходила будинок свекрухи.

Минув час, Михайло повернувся з армії. Дорогою додому зайшов спочатку до батьків, бо Таїсія на іншому кінці села жила. Скучив за батьками, думав і вони теж.

– Ой, синочку, – зустріла його мати ласкаво, – повернувся, а він здивувався, – давай-но за стіл, а батько ще на роботі.

Налила відразу чарку, потім іншу, Михайло осоловів, він не вживав міцного, а тут ще й з дороги. Відмовитися не міг, адже мати пригощала. Тетяна побачила, що син захмелів і завела розмову.

– Синок виявляється у Мар’янки не твій, вона тебе обдурила! Щойно ти поїхав у свою армію, приїжджав до Таськи якийсь молодий хлопець. Хоч у селі й казали, що брат двоюрідний Мар’янки, та я не вірю. Він кілька днів жив у них.

– Мамо, що ти таке несеш, – сердився син.

– А то й говорю, що твій синок на тебе зовсім не схожий, люди кажуть. А схожий на того хлопця, що у гості приїжджав.

Мишко на тверезу голову матері нізащо не повірив би, але мати хитра, знала, як донести до сина її вигадки.

– Гості, значить? Без мене, – розлютився Михайло, і схопившись, відчинив шафу, дістав батьківську рушницю і вискочив з хати.

Тетяна бігла слідом за ним, переживала, що сама довела сина своїми розмовами до біди. Коли влетіла до хати невістки, Мишко вже наставив її на дружину та сина, а поряд стояла теща, намагаючись прикрити доньку.

Тетяна штовхнула Мишка, той натиснув гачок, але вона була не заряджена, всі видихнули полегшено.

– Синку, не треба, – кричала Тетяна, повисши в нього на руці. – Синку, не губи себе через цю брехуху.

У цей час Таїсія виштовхнула їх у відчинені двері і зачинилася на засув. Мишко тарабанив з усієї сили у двері. Потім мати повела його до себе.

– За що вона так, мамо, за що вона така зі мною, – повторював Мишко.

Таїсія заспокоювала дочку.

– Не плач, Мар’яно, не плач доню. Поїдемо ми, зараз зберемося і поїдемо. Не дасть Тетяна нам тут життя. Мишко – хлопець добрий, але мати його, змія підколодна. Своїми плітками сина розлютила.

Мар’яна плакала, але розуміла, що мати має рацію, та й за сина Сашка дуже боялася. Цього ж дня вони поїхали, не повідомивши нікому куди.

Проте Тетяна була задоволена, що так все обернулося, вона давно це задумав. Потрібно було сина відвернути від дружини.

Хоч вона й налякалася, коли той схопив ледве лиха не накоїв, але дякувати Богові, все обійшлося. Почала вона збирати свято, адже син повернувся з армії, запросила односельців.

Та тільки прийшли лише два сусіди, ніхто не захотів, не прийшов і сам винуватець урочистості. Він набрався і спав біля крамниці на лавці, там і знайшла його Тетяна. Ледве притягла додому.

Віра теж не прийшла, хоч Тетяна її першою й покликала, а потім зустрівши, сказала:

– Вірко, вчити тебе, чи що, треба. Не упускай свій шанс, зараз Мишку можна брати тепленьким, голими руками. Серце в нього розбите, приголуб і буде він твій. Нікуди не дінеться. Ця… поїхала із села.

Тетяна щиро не розуміла, чому Вірка упирається, не приходить.

– Тітко Таня, ви справді думаєте, що він мені настільки потрібен? Ні дякую, я в цих підлостях не братиму участі!

– У яких підлостях?

– За що ви оббрехали Мар’яну, адже знаєте, що це все не так. Ви Мишка позбавили рідного сина, а себе онука. Думаєте, Мишко потім простить вас?

Тетяна зблідла, розсердилася. Вона й не думала про наслідки, їй хотілося позбутися ненависної невістки. Хоч Микола, та навіть її власна мати, просили не втручатися у життя сина.

А Михайло бенкетував безпробудно. Минув тиждень, нарешті його друг Павло зустрів Михайла на вулиці і так струснув, що в того трохи очі з орбіт не вискочили.

– Мишко, може вистачить уже хлистати. І так накуролесив зі своєю матір’ю.

– Горе в мене, Пашко, – поскаржився друг. – Дружина роги наставила і сина привела від іншого, чужу дитину хотіла мені підсунути…

Павло щосили розмахнувся, але не зміг ляснути, опустив руку.

– Не був би ти мені другом, я б за ці слова… Твоя Мар’яна чесно на тебе чекала, а до них й справді приїжджав племінник тітки Тасі, допомагав паркан поправити, та скло у вікно вставити.

– А ти в курсі, що твоя мати приходила до мене, і просила, щоб я тобі написав гидоту про твою дружину. Але я їй відмовив, то вона і мені влаштувала скандал.

– Паш, ти серйозно? Моя мати до тебе… із цим?

– Так, чесно тобі говорю.

Додому Мишко прийшов чорніший за хмару.

– Батько, ти знав, що мати все вигадала, – той опустив очі. – Ніколи вам цього не пробачу. Бачити вас не можу.

Він зібрав речі і пішов жити в будинок Таїси. Потім приходила мати, але не відчинив. В чарку більше не заглядав, працював водієм на “Газелі”. Працював з ранку до темна, намагався відволіктися і зайняти себе роботою.

Ішов час. Якось зустрів він Віру.

– Привіт, Мишко, а я виходжу заміж. За Пашку.

– Вітаю, він добрий хлопець, схвалюю і бажаю щастя, на весілля обов’язково прийду.

– Слухай, з’їздив би ти у Соснівку, – промовила Віра.

– А що я там забув?

– Мишко, там Мар’яна живе. Попроси вибачення, вона ні в чому не винна … Образили ви її з матір’ю, дуже … Може бути, що пробачить?

У нього тьохнуло серце.

– Це правда, що вона там мешкає? Дякую, – він сів за кермо і натиснув на газ.

Таїсія була у дворі, коли біля їхнього будинку зупинилася машина, потім побачила Михайла, так і сіла на сходинку, тримаючи на руках онука.

Тут же вискочила Мар’яна. Михайло не зміг встояти і став навколішки, схопившись за серце. Підскочила Мар’яна.

– Болить? Серце болить? – запитала вона його.

– Мар’яно, я не житиму без тебе і нашого сина, вибач, – прошепотів він, потім подивився вологими очима на всіх.

У село вони не повернулися, так і залишилися жити тут, у селі Соснівка. Микола, батько Михайла, до них приїжджає, грає із онуком. Тетяна до невістки ні ногою. Михайло з Мар’яною погуляли на весіллі Павла та Віри.

Таїсія дивилася на щасливих дітей і внука, й думала:

– Якщо їм судилося бути разом, не важливо скільки перешкод і розлук буде на їхньому шляху, доля їх знову з’єднає…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу.? Ставте вподобайки.