Я підозрював, що мирно все не відбудеться, та все ж рішення свого не змінив. Ми з дружиною написали заповіт на доньку, вирішили все їй залишити. У нас будинок, невеличкий, проте гарний з власним двором. Дізнавшись це, син мовчки проковтнув це рішення, а он невістка змиритися не змогла.
– В нас троє дітей підростає, а ваша Інна так і помре старою дівою! Чи вам байдуже на онуків?
– Мені не байдуже, та дай Бог, щоб хлопці не були такі безсоромні, як ти!
– Що це ви таке кажете?
– Хіба ти не знаєш? Треба було думати головою раніше!
Вона прекрасно знала, про що я кажу. Тому змовчала, а тоді додала, що вони це просто так не залишать і будуть судитися.
Ви не думайте, що ми такі жорстокі і не справедливі. Раніше завжди знали, що поділимо все між дітьми порівну. У нас їх двоє. Син Ігор і донька Інна. Так життя склалося, що Ігор одружився доволі рано. Сказав, що кохає і не хоче далі шукати. Його дружина Настя була на шість років старша і чітко знала, що їй треба від життя. Уявіть, їй 29 років, а йому ледве 23 виповнилось. Та невістка міцно вхопилась за свій шанс, знала, що так зможе ним командувати.
І так воно й було. Поступово наш Ігор перетворився на раба цієї жінки. Вона сиділа вдома з дітьми, а він їздив на заробітки. Так вони й квартиру купили. Та ми завжди їм допомагали, чим могли. З онуками сиділи, продукти носили. А за це отримували лише хамство. Настя за кожної нагоди натякала, що ми замало даємо, не підтримуємо їх, як інші батьки своїх дітей. Поваги від цієї жінки я зовсім не відчував.
Та найбільш прикро, що й Ігор змінився. Став грубим і не щирим. А нещодавно в нашій сім’ї сталася біда. Дружина мала інсульт. Я відразу синові подзвонив, бо була потрібна автівка. А він сказав, що не може приїхати, бо має дружину з роботи забрати. Мені довелось чекати пів години швидку. А час в такому випадку критично важливий.
Коли ж дружина вже в лікарні була, Ігор лише на третій день з’явився, а невістка взагалі не приходила. Лишень наша донечка Інна від ліжка матері не відходила. Навіть ночувала поруч, аби я міг відпочивати вдома.
Інна зовсім інакша. Так, вона вже не молода, їй 38 років і зовсім сама. Мала хлопця, вони збирались одружитися, та врешті він зрадив з іншою. Вона тоді ледве себе до купи зібрала і остаточно розчарувалась в чоловіках. Зараз навіть ні з ким зустрічатися не хоче. Та усі ці роки не було дня, щоб вона не подзвонила і не спитала, чи нам щось треба. Хоч живе на іншому кінці міста, квартиру сама винаймає, та кілька разів на тиждень до нас приїжджає.
А коли я їй сказав, що ми з мамою хочемо їй будинок залишити, вона щиро відповіла:
– Ви що, а Ігор? В нього ж діти є!
– Доню, і в тебе будуть, повір!
– Але він образиться, так не можна, я не проти, якщо ви йому залишите!
– Ні, ми все вирішили!
Інна дуже добра дитина, не здивуюсь, якщо коли нас не стане, вона самотужки хату продасть і віддасть половину грошей братові. Та ми їй сказали, що проти цього. І віримо, що вона ще знайде своє щастя і матиме дітей. А якщо ні – згодом залишить будинок племінникам.
Невістка ж обурена. А син подзвонив і сказав, що через нас вони з дружиною весь час сваряться. Ображені вони страшно. Та ми у своєму рішенні не сумніваємось. А ви як гадаєте, правильно ми зробили чи ні?
