Як же вона на мене схожа, — думала Галина Олександрівна. — Ну просто вилита я в молодості

Минув тиждень, як Дарина пішла в декретну відпустку, але цього виявилося достатньо для прийняття важливого рішення.

«Жити під одним дахом з його мамою я не буду, — думала Дарина. — Не хочу! Досить з мене! Коли я працювала, ще нічого було. Теж, звичайно, не цукор, але терпимо. Вранці я йшла на роботу, ввечері приходила. Ми й не бачилися з Галиною Аркадіївною. Але тепер! Коли я в декретній відпустці! Коли ми з нею вдвох цілий день вдома! Ні. Так далі тривати не може».

Дарина вирішила втекти. Не стільки від чоловіка, скільки від свекрухи. Хоча і від чоловіка теж. Тому що Дарина неодноразово скаржилася чоловікові на те, що Галина Аркадіївна її постійно ображає. Але він не захищав дружину, а, навпаки, лаяв її.

— Не кажи дурниць, Дарино, — сердився і кричав у відповідь Микола. — Припини наговорювати на мою маму, тихоня. Моя мама не така. І ти брешеш, що мама називає тебе різними нехорошими словами і погрожує тобі.

Моя мама навіть слів таких не знає. І нікому погрожувати вона не може. Моя мама — найдобріша людина на світі. А якщо ще раз почую від тебе щось погане про мою маму, нарікай на себе.

Не тільки Микола, а багато хто називав Дарину тихою, тому що вона дуже тихо розмовляла. Дарина ніколи не підвищувала голос. Ні на кого! Ні за яких обставин. Навіть коли сердилася. І саме ця її риса дуже дратувала маму Миколи — Галину Аркадіївну.

«Як же вона дратує мене цією своєю звичкою, — думала Галина Аркадіївна. — Я на неї кричу, лаюся, а вона тихо шепоче щось у відповідь. Тихоня. Швидше б вона звалила звідси. Без неї ми так славно жили удвох із сином. Де тільки Микола знайшов таку?

Навколо стільки хороших дівчат! Гучних! На мене схожих. Ні. Знайшов не зрозумій кого. З нею навіть посваритися толком не можна».

Дарина намагалася налагодити з Галиною Аркадіївною хороші стосунки.

Але нічого не вийшло. Ставало тільки гірше.
— Давай орендуємо квартиру, — пропонувала Дарина, — якщо хочеш, я буду її оплачувати зі своїх грошей.

— Не кажи дурниць, — кричав у відповідь Микола. — Які ще свої гроші? У нас всі гроші спільні! А витрачати гроші на оренду, коли є чотирикімнатна квартира, — це божевілля.

— Я не можу ужитися з твоєю мамою, — скаржилася Дарина.

— Не хочеш, — відповідав Микола, — тому й не можеш.

— Це не я, а вона не хоче! — відповідала Дарина. — Я хочу.

— Припини наговорювати на мою маму, — знову повторював Микола, — тихоня. Моя мама мені сказала, що вона все робить, щоб між вами були хороші стосунки. А ти все псуєш. Так що, Дарино, не бреши.

«Марно, — вирішила Дарина, — можна навіть не намагатися. Чим більше я намагаюся їй догодити, тим злішою вона стає».

За день до втечі Дарина зателефонувала своїй мамі і повідомила, що хоче повернутися додому.

— Навіть не думай, — закричала мама. — Куди ти зібралася повертатися? Може, ти забула, що у нас тут не палац. Всього лише три кімнати. А твоя кімната зайнята. Я її здаю. Там живе тепер інша людина.

Я, може, скоро за нього вийду заміж. Тим більше, що ти сама скоро станеш мамою. Тільки тебе і твоєї дитини нам тут і не вистачало.

— Це і моя квартира теж, — тихо відповідала Дарина. — Тато в рівних частках залишив нам з тобою цю квартиру. І я зареєстрована в цій квартирі.

— Не смій і думати, — кричала мама. — Частка у неї тут. Зареєстрована вона. Думала, що донечку виростила, заміж видала, можна тепер і для себе пожити. Так ні! На той світ вона мене відправити вирішила завчасно! Повернутися захотіла! Від чоловіка живого! Не вийде. Ти тепер чоловіча дружина. А сюди дорогу забудь.

— Коли весілля, мамо? — запитала Дарино.

— Весілля? — не зрозуміла мама. — Що ще за весілля? Про що ти?

— Твоє і чоловіка, який живе в моїй кімнаті, — відповіла Дарина.

— Ти припиниш чи ні знущатися над матір’ю, — закричала мама. — Скільки можна! Могла б поцікавитися, як у мами здоров’я, як вона себе почуває, чи все у неї добре, чи не потрібно їй чогось. Цього від тебе не дочекаєшся. Егоїстка! Виростила на свою голову. Тільки про своє благополуччя і думаєш. Нічого-нічого, ось мене не стане, тоді, може, зрозумієш. Може, тоді задумаєшся хоч про щось.

— До побачення, мамо, — сказала Дарина. — Я рада, що у тебе все добре. Я тобі ще подзвоню.

— До побачення, донечко, — сказала мама. — Бережи себе. Миколі та Галині Аркадіївні привіт передавай. У них все добре?

— У них все просто чудово, мамо, — відповіла Дарина. — За них, мамо, можеш не хвилюватися.

— Ну і слава Богу, — сказала мама. — Щось я ще хотіла сказати?… Гаразд. Іншим разом. Дзвони, донечко, не забувай мене. Я тебе дуже люблю.

— Я тебе теж люблю, мамо, — сказала Дарина.

Розмова з мамою анітрохи не збентежила Дарину. Свого рішення піти з дому чоловіка вона не змінила.

«Орендую квартиру, — подумала Дарина. — Подалі від усіх».

Настав день втечі.
Понеділок. Ранок. Проводивши чоловіка на роботу, Дарина почала збиратися.

«Речей брати не буду, — думала Дарина. — Зараз треба взяти тільки найнеобхідніше. Документи і ноутбук! А речі мені Микола потім принесе. Або надішле».

Дарина одяглася і вже відкрила двері, щоб назавжди вийти з квартири, але грізний голос свекрухи зупинив її.

— Ти куди зібралася? — суворо запитала Галина Аркадіївна.

«Вискочити непомітно не вийшло, — подумала Дарина, — шкода».

— У магазин, — відповіла Дарина. — Може, і Вам щось купити, Галина Аркадіївна?

— Щось- це ти собі купиш, — сказала Галина Аркадіївна. — А мені… Зараз я тобі список принесу.

Галина Аркадіївна пішла до своєї кімнати і повернулася з великим списком.

— Вивчайте, — сказала вона.
Дарина мовчки почала вивчати список. Поки вона читала, Галина Аркадіївна згадала ще дещо.

— Дай сюди, — сказала Галина Аркадіївна, грубо вихоплюючи список з рук Дарини і вписуючи те, чого бракувало. — Забула про квашену капусту. Сьогодні хочу, щоб ти вінегрет Коленьці зробила. Та дивись, щоб капуста смачна була.

— Це все? — запитала Дарина.

— Якщо ще щось згадаю, подзвоню, — відповіла Галина Аркадіївна.

— Я стільки не понесу, — сказала Дарина. — Я взагалі збиралася тільки за булкою і хлібом.

— Ну, значить, сходиш кілька разів, — відповіла Галина Аркадіївна. — Тобі корисно багато ходити. Я в твоєму становищі мила підлоги на сходах у під’їздах і нічого. Ось якого сина виховала. А їй ліньки в магазин сходити кілька разів.

— Добре, Галино Аркадіївна, — сказала Дарина, — я сходжу. Давайте гроші.

— Ти зовсім здичавіла? — сказала Галина Аркадіївна. — Гроші! Ці продукти не тільки для мене, а й для Миколи. Невдячна! Заплатиш зі своїх. Після з Миколою розберешся, хто і що кому винен. Я знаю, що грошей у тебе і своїх достатньо.

Ти, я знаю, не менше Миколи заробляєш. А може, і більше. Так що йди, не жебрай.

Дарина вийшла з під’їзду і перше, що вона зробила, викинула список Галини Аркадіївни в сміттєвий бак. Потім вона викликала таксі і поїхала в невідомому напрямку.

Через дві години Галина Аркадіївна зателефонувала Дарині.

Дарина в цей час оглядала свою майбутню квартиру.

— Так, Галина Аркадіївна, — сказала Дарина.

— Ти де тиняєшся? — кричала свекруха.

— Так в магазині я, — відповіла Дарина, — а де ж іще?

— Чого ти там робиш так довго?

— За списком йду, — відповіла Дарина. — Список-то великий. Та Ви не хвилюйтеся, Галина Аркадіївна. Я вже скоро буду вдома. Я вже майже в кінці списку.

Через годину Галина Аркадіївна знову зателефонувала. Дарина на той час вже уклала договір.

— Я не зрозуміла, — кричала Галина Аркадіївна, — ти що, знущаєшся наді мною? Микола скоро з роботи прийде. Ти збираєшся годувати чоловіка?

— Капусту квашену смачну ніяк знайти не можу, — скаржилася Дарина. — Пів міста вже об’їздила. Ніде немає смачної.

— Чорт з нею, з капустою, — кричала Галина Аркадіївна. — Іншим разом купиш. А сьогодні качку з яблуками в духовці зробиш. Качку купила?

— Качку? — перепитала Дарина, коли входила в кафе, розташоване поруч з її новим будинком. — Звичайно, купила. Як же без качки. В першу чергу її і купила. Жирну таку качку. Вам сподобається.

— Ось і повертайся додому, — кричала Галина Аркадіївна.

— Ні, — спокійно відповідала Дарина. — Так не можна. А як же Коленька? Без вінегрету залишиться? Не повернуся додому, поки не знайду смачну капусту.

Настав вечір. Микола вже повернувся з роботи, а Дарина все ще шукала квашену капусту.

Саме так вона відповідала Галині Аркадіївні, яка дзвонила невістці кожні півгодини.
Зрештою, Галина Аркадіївна все зрозуміла і перестала дзвонити.

«Образилася, — подумала Галина Аркадіївна, — тепер характер показує. На що розраховує, незрозуміло. Думає, що Микола повернеться, вона йому поскаржиться і він стане за неї заступатися? Так, чи що?

Погано вона знає мого сина. Ніколи мій Коленька не піде проти мене. І вона може говорити йому що завгодно. Тільки нічого у неї не вийде. Тому що я теж скажу дещо. Ось і подивимося, кому він повірить».

— Що на вечерю! — кричав Микола, роздягаючись у передпокої. — Їсти хочу, сил немає.

— Коленька, а вечері немає, — сказала Галина Аркадіївна, вийшовши в передпокій.

— Чому немає?

— Вранці, як тільки ти пішов, твоя дружина влаштувала мені істерику, обізвала мене, штовхнула і пішла, грюкнувши дверима! — відповіла Галина Аркадіївна. — Якби ти тільки чув, Микола, як вона мене обзивала. Якби ти тільки…

Я, а ти мене знаєш, за словом в кишеню не лізу і можу висловитися досить різко, але навіть мені стало не по собі від таких її слів.

— Чого це вона? — здивувався Микола. — Може, ти їй щось сказала?

— Я взагалі їй нічого не говорила, — відповіла Галина Аркадіївна. — Всього-на-всього попросила капусту квашену для тебе купити. Я вінегрет хотіла тобі зробити. А вона раптом почала кричати, галасувати, щоб я не втручалася у ваше життя. І пішло, і поїхало. Ось віриш, Коленька, я тільки зараз від усього цього відійшла.

— Дарина почала кричати? — здивувався Микола.

— Так це вона при тобі тільки така тиха, — не моргнувши оком, відповіла Галина Аркадіївна. — А коли тебе немає, вона, знаєш, як кричить на мене. Сьогодні навіть сусіди прибігали і питали, чи не сталося що. Хочеш, можеш сам у них запитати, якщо мені не віриш.

— Я вірю тобі, мамо.

Микола подзвонив дружині.

— Чому ти образила мою маму, Дарино? — запитав він.

— Я? — здивувалася Дарина. — Образила твою маму? Як? Коли?

Микола докладно розповів все, що вигадала Галина Аркадіївна.

— Це все неправда, — спокійно і тихо відповіла Дарина і розповіла, як було насправді. А заразом і розповіла про інші дні, про які Микола ще не знав.

— Ти все брешеш! — закричав Микола. — Припини наговорювати на мою маму, тихоня! Моя мама — свята жінка. І повертайся зараз же додому. Чуєш?

— А якщо я не повернуся? — запитала Дарина.

— Що ти зробиш?Що, значить, не повернешся? — закричав Микола.

— Не тупи, Коля. Не повернуся — це значить, що не повернуся. Чого тут незрозумілого? І що ти зробиш? На мою думку, нічого. Ну, значить, я не повернуся. Ніколи.

Микола почув короткі гудки і подивився на маму.

— Вона пішла. На мою думку, назавжди.

— І дуже добре, — сказала Галина Аркадіївна. — Іншу собі знайдеш. Нормальну. Таку ж, як твоя мама.

А Дарина в цей час зателефонувала своїй мамі.

— Мамо, я продаю свою частку нашої трикімнатної квартири, — тихо, спокійно сказала Дарина. — Поговори зі своїм нареченим. Якщо відмовитеся, я продам її іншим людям.

— Та як же це? — вигукнула мама. — У нас і грошей зараз таких немає. Але чому? З чого раптом ти так вирішила? Звідки в тобі ця жорстокість до близьких, Дарино? Звідки ця невдячність? Ти хіба не дочка мені?

Але у Дарини в цей момент не було настрою пояснювати мамі, дочка вона чи не дочка, і чому вона така жорстока і невдячна. Дарина дуже хотіла спати. Сказала мамі, що дає їй тиждень на роздуми, і вимкнула телефон.

Минув якийсь час. Микола і Дарина розлучилися.

Дарина викупила у мами її частку і живе з дитиною в трикімнатній квартирі. А Микола одружився з іншою.

— Ось, мамо, знайомся, — сказав Микола, вводячи нову дружину в дім. — Маргарита.

«З усього видно — хороша жінка, — думала Галина Аркадіївна, дивлячись на нову невістку. — На мене в молодості чимось схожа».

А через рік у Миколи і Маргарити народився син. І незабаром після цього Маргарита вигнала Галину Аркадіївну з дому.

— Галина Аркадіївна, — вимогливо і голосно поцікавилася Маргарита, коли Миколи не було вдома. — А Вам не набридло в цій квартирі?

— У якому сенсі, донечко? — злякано і дуже тихо запитала Галина Аркадіївна.

— У прямому! — витріщивши очі, злобно закричала Маргарита. — У Вас же є кімната в гуртожитку. Ви і зареєстровані там. Так якого біса Ви тут прохолоджуєтеся? Га? На мою думку, Вам час.

Ні? Ви засиділися в центрі міста, Галино Аркадіївна. Набридли тут всім. І не думайте Миколі скаржитися. Я все одно зможу його переконати, що в усьому винні Ви. Даю Вам тиждень на збори. Зрозуміло?

— Зрозуміло. Але… Що скаже Микола? Адже він любить мене і не захоче відпускати.

— З Миколою я сама буду розмовляти. А Ви мовчіть. І навіть не думайте відкривати рота. Буде гірше. Ви — його мама. Це круто. Але я — мама його сина. І хто з нас головний?

— Ти, — погодилася Галина Аркадіївна.

«Як же вона на мене схожа, — думала Галина Олександрівна. — Ну просто вилита я в молодості».

Увечері Маргарита повідомила чоловікові, що Галина Аркадіївна дуже хоче поїхати в гуртужиток. Назавжди.

— Мамо? — здивувався Микола. — Чому ти хочеш поїхати від нас?

— Я так вирішила, синку, — відповіла Галина Аркадіївна. — Так буде краще для всіх.

— Обіцяйте, Галина Аркадіївна, що будете хоч іноді приїжджати до нас у гості, — лагідно і тихо сказала Маргарита.

У цей момент Галина Аркадіївна згадала свою першу невістку.