Дуже боляче, коли розумієш – тебе просто використовували. І всі ці посмішки, компліменти, добре ставлення були лише маскою, способом отримати бажане. Від нас просто щось було потрібно; товари, гроші, безкоштовні послуги, емоційне обслуговування, наші зв’язки, можливості… Що завгодно, тільки ми самі.
Це гірко усвідомлювати потім, коли бажане отримане, а нас залишають наодинці з нашими проблемами. І більше не дзвонять, не пишуть, нікуди не кличуть. Використану річ можна викинути. Або прибрати в комору. Знадобиться – дістанемо!
Молодий чоловік запросив дівчину на вечірку. Не дуже привабливу дівчину. Ця дівчина про нього мріяла, він знав! Вона одяглася красиво, витратила багато часу на макіяж та зачіску, хвилювалася, ніч не спала. І все було чудово. Поки вона не зрозуміла, що молодий чоловік її запросив, щоб з її батьком познайомитися і отримати хорошу посаду. І з вечірки дівчина йшла одна, і гірко плакала. Хоча нічого не ж трапилося. Її просто хотіли використати. А це так гірко усвідомлювати.
Як тільки розумієте, що вас почали використовувати – треба йти з вечірки. І дистанціюватися у відносинах. Це вже не стосунки, це ви прислуговуєте іншій людині
Наприклад з Едіт Піаф у ресторан прийшла компанія друзів. Вони завжди з нею ходили в ресторани, хвалили співачку, співали їй дифірамби і приділяли увагу. Тільки платила за частування завжди співачка; так вже склалося. На це уваги ніхто не звертав, адже справа не в грошах, не в частуванні, чи не так? Справа у дружбі! І одного разу Едіт Піаф замовила для всіх у ресторані картоплю. Просто картоплю. “Хочу, – каже, – просто картоплі. І друзям моїм принесіть те ж саме!”. Друзі були при грошах, не жебраки. І спокійно могли самі собі замовити їжу. Але вони так розгнівалися і здивувалися, коли їм картоплю принесли, що все стало зрозуміло. Вони просто користувалися грошима співачки. І платити за себе навіть не думали…
Зрозуміти, що нас використовують дуже просто. Людині постійно від нас щось треба. Вона може навіть і не просити, – ми самі даємо. Надаємо послуги, даруємо, рахунки оплачуємо. Спробуйте один раз відмовити ввічливо. Сказати: “Я зараз не можу це зробити. Немає можливості!” І подивіться на поведінку свого знайомого. Якщо він нормально сприйме відмову, вибачиться і запитає, чи потрібно нам допомогти, – все гаразд. Якщо розсердиться і втратить до вас інтерес – все зрозуміло. На жаль все зрозуміло.
А в особистому житті ми беззахисні. Ми довіряємо за замовчуванням, ось в чому справа. Ми любимо, тому і готові віддавати, погоджуватися, жертвувати. Але якщо занадто довго і багато доводиться жертвувати, теж варто задуматися – чи люблять нас? Або теж використовують як корисну річ. Яку викинуть, як тільки вона стане марною.
© Анна Кір’янова
