– Як можна було прийти на ювілей з тисячею гривень? – обурювалася моя сваха, розпинаючись перед своїми родичами, і думаючи, що я їх не чую.
– А ти добре дивилася? Може там ще які євро є?
– Якби не так. Немає там нічого. Просто тисячу гривень. Як на сміх. Теж мені заробітчанка.
Я швиденько повернулася за стіл і зробила вигляд, що нічого не почула. Та мені так прикро стало, що я майже відразу сказала, що у мене розболілася голова і я їду додому.
Побувала я на ювілею у свахи, нічого не скажеш. Тисяча гривень – це для неї замало. Вона, напевно, мріяла, що я їй зараз 200 євро принесу, як це завжди робила моя донька, поки я на заробітках була і нічого не знала.
Донька моя підтримала не мене, а сваху. Повернулася вона додому, і стала мене картати, що я її вирішила осоромити.
– Хто таке робить? Що на даний час тисяча гривень? Як я тепер буду свекрусі у очі дивитися? – каже.
– Як дивилися, так і будеш продовжувати дивитися. Ти тут до чого? Ти поставила стільки, скільки вважала за потрібне. А я повважала, що саме такої суми буде досить, – стояла я на своєму.
Тепер моя сваха зі мною не розмовляє, бо вважає, що краще вже було прийти без нічого, ніж принести, як на сміх, всього тисячу гривень.
Я заробітчанка, вже 18 років я в Італії працюю. Я поїхала за кордон, а через рік якраз моя Зоряна заміж вийшла.
За рік я вже щось трохи заробила. Приїхала я додому весілля робити. З сватами познайомилася. Люди, начебто, хороші.
Але сваха відразу почала руками розводити, що у них грошей на весілля немає.
– Ми ж на заробітках не були, нема за що торжество робити, – каже. – Може, Ви, свахо, зараз все оплатите, а потім ми з вами якось порахуємося?
Весілля було зроблено повністю за мої гроші, я навіть костюм зятю купила, бо Зоряна моя хотіла, щоб все було на найвищому рівні.
А свахи “якось порахуємося” вилилося мені в те, що вона ще й всі гроші з конвертів, які подарували гості з її сторони, собі забрала. Мотивувала вона це тим, що це їхні родичі, а значить, і гроші теж їхні.
Я тоді не стала нічого говорити, бо не хотіла псувати наші стосунки з самого початку, але мене вчинок сватів неабияк неприємно здивував.
Я витратила на це весілля всі гроші, які я рік в Італії заробляла, а сваха спокійно, не витративши жодної гривні, ще й в плюсі виявилася, бо ж забрала немалу суму з конвертів. У нас весілля було на 300 осіб, приблизно по половині з кожної сторони.
Весілля мені показало, з якими людьми я маю справу, тому я намагалася звести спілкування з сватами до мінімуму.
Зоряна привела зятя до нас додому, і вони стали господарювати за мої гроші. Основне наше завдання було збудувати дім.
Я висилала щомісяця по тисячі євро, це не малі гроші, але будівництво рухалося дуже повільно. Зоряна мені постійно говорила, що все дорого, і тому так довго.
З свекрухою у моєї доньки склалися чудові стосунки, і я раділа з цього, адже я сама далеко, а сваха завжди поряд, і в разі чого завжди прийде на допомогу.
Та тепер я розумію, що сваха просто використовувала мою доньку. Вона разом з своїм сином керувала моїми грошима, а Зоряна дозволяла їй це робити.
Я тепер як була у неї на ювілеї, то аж прозріла – у свахи майже такий самий будинок, як у мене. А звідки у них гроші на таку розкіш, якщо ніхто з них на заробітках не був, навпаки, завжди плакались, що у них грошей немає.
Не впіймали – не злодій, як то кажуть, тому я не можу ствердно говорити, що будувалася сваха в тому числі і за мої гроші. Але щось мені так виглядає, що саме так і було.
– Все в минулому. Навіщо це згадувати? У мене з свекрухою чудові стосунки, вона мені дуже допомагає, тому я не розумію, навіщо ти це зробила, мамо? – картає мене донька.
А я не розумію, що я зробила не так? Невже і справді, тисяча гривень – це мало для подарунка? Але ж сваха навіть не в ресторані святкувала, а просто вдома накрила стіл.
Розсудіть, хто з нас неправий в цій ситуації.
