Все життя я мала город. Зростала в селі, тому чітко знала, що також матиму будинок із земельною ділянкою. Тож коли побралася з Валентином ми вирішили придбати будинок неподалік. Ніколи не купували городину, все самотужки вирощували. Та і дітей наших вчили.

Зараз син наш Михась в Польщі живе з родиною. А донька з чоловіком в місті. Я ж три роки тому втратила чоловіка. Валентин захворів на коронавірус і згорів всього за місяць. А йому ж лишень 57 років було. Донька відразу мені запропонувала:

 – Не треба тобі без тата того городу. Скільки ти того їси? Купимо!

 – Та ні, я так не зможу. Буду помалу саджати, а ви мені допомагатимете.

Я не уявляла життя без городу. Вдень працювала на пошті, а на вечір йшла до землі. Це моя психотерапія. Крім того, я звикла щороку на осінь дочці городину давати, аби не їли того всього з нітратами.

Та останні два роки мені якось важко. А все тому, що донька з зятем відмовляється приїжджати й допомагати мені. Хоча могли б й онука до мене відправити. Назарчику 15 років, саме час ставати вправним господарем. Тож місяць тому, коли всі заходились саджати картоплю я зателефонувала донечці:

 – Приїжджайте усі разом – за день впораємось. 

 – Та ти що? Коли. У Назара футбол, чоловік відпочити хоче.

 – Так на землі й відпочине.

 – Еге ж, так, що спина ще тиждень болітиме.

Я все ж чекала на них, та ніхто не приїхав. Тиждень самотужки ту картоплю саджала. Мало до лікарні після того не потрапила, так стрибав тиск. 

І ось зараз вже час підгортати картоплю. Тож я знову почала просити по допомогу доньку. 

 – Я сама не впораюсь, доню, приїжджайте!

 – Як ти вже всіх дістала з тим городом!

 – Добре, що як брати картоплю й моркву – ви перші. Хоч ні копійки на це не витрачайте! Тож час могли б виділити?

 – Ти не розумієш, як це важко.

 – Справді, все життя працювала й на роботі й на городі. Ще й курей і козу я тримала. Як не приїдете – ні картоплини на осінь вам не дам!

Донька образилась і відтоді мені не дзвонила. Я вже й переживаю, не хочу на старість одна залишатись. Що як я захворію, хто ж мені допоможе. А з іншого баку так кортить провчити молодих. Як мені бути?