Кирило одружився у двадцять чотири роки. Дружині, Тетяні, було двадцять два. Вона була єдиною і пізньою дитиною в сім’ї професора і вчительки. Якось відразу народилися хлопчики-погодки, трохи пізніше дочка.
Теща пішла на пенсію і зайнялася онуками. У Кирила з нею були дивні стосунки, він називав її тільки по імені-по батькові: Наталія Антонівна, вона відповідала стримано-холодним «Ви», називаючи його завжди повним ім’ям. Начебто і не сварилися, але в її присутності Кирилу було холодно і незатишно. Втім, треба віддати належне, теща ніколи не з’ясовувала стосунки, розмовляла з ним підкреслено шанобливо, а в його стосунках з дружиною тримала твердий нейтралітет.
Місяць тому фірма, в якій Кирило працював, збанкрутувала, його звільнили. За вечерею Тетяна зронила:
– На пенсію мами і мою зарплату довго не протягнемо, Кіра. Шукай роботу.
Легко сказати – шукай роботу! Тридцять днів він оббиває пороги, і нічого! З досади Кирило штовхнув банку з-під пива. Слава Богу, теща мовчить поки, але погляди кидає багатозначні.
Перед весіллям він випадково підслухав розмову між матір’ю і дочкою:
– Таню, ти впевнена, що це той чоловік, з яким ти хочеш прожити все своє життя?
– Мам, ну, звичайно!
– По-моєму, ти не усвідомлюєш всієї відповідальності. Був би живий батько…
– Мам, ну, вистачить! Ми любимо один одного і все буде добре!
– А діти підуть? Чи зуміє забезпечити?
– Зуміє, мам!
– Ще не пізно зупинитися, Таню, подумай. Його родина…
– Мам, я люблю його!
– Ох, дивись, не довелося б лікті кусати!
«Настала пора кусати», – Кирило невесело посміхнувся. Теща, як у воду дивилася!
Додому йти не хотілося. Йому здавалося, що дружина втішає його удавано, кажучи: «Ну, нічого, завтра все вийде!», її мати зітхає і мовчить осудливо, а діти з усмішкою запитують: «Тату, знайшов роботу?» Слухати і бачити це в черговий раз просто неможливо!
Він прогулявся набережною, посидів на лавці в сквері і, ближче до ночі, поїхав на дачу, де жила його сім’я з травня до осені. На дачі горіло одне віконце, в спальні Наталії Антонівни. Крадькома, він пробирався по доріжці. Здригнулася фіранка, Кирило сів, потрапивши п’ятою точкою прямо на пеньок. Теща виглянула:
– Щось Кирила довго немає. Ти дзвонила, Таню?
– Так, мам, абонент недоступний. Напевно, знову не знайшов роботу, ось і бовтається десь.
Голос тещі покрився льодом:
– Таню, не смій в такому тоні говорити про батька своїх дітей!
– Ой, мам, ну, що ти, справді? Просто мені здається, що віна дурня валяє, і роботу зовсім не шукає. Уже місяць, як вдома сидить на моїй шиї!
Вперше за шість років Кирило почув, як теща голосно стукнула по столу кулаком і підвищила голос:
– Не смій! Не смій так говорити про чоловіка! Ти що обіцяла, коли заміж йшла?… і в хворобі і біді!… бути поруч і підтримувати!
Дружина забурмотіла скоромовкою:
– Мамусю, прости. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Просто вимоталася я, втомилася. Прости, рідна.
– Гаразд, іди спати, – Наталя Антонівна втомлено махнула рукою.
Світло погасло. Теща пройшлася по кімнаті туди-сюди, відсунула фіранку, вдивляючись в темряву і раптом, піднявши очі до неба, ревно перехрестилася:
– Господи, Всемилостивий і Милосердний, спаси і сохрани батька онуків моїх, чоловіка моєї дочки! Не дай, Господи, втратити йому віру в себе! Допоможи йому, Господи, синочку моєму!
Вона шепотіла і хрестилася, а по обличчю котилися сльози.
У Кирила в грудях зростала грудка жалю. Ніхто і ніколи не молився за нього! Ні сувора мама, яка присвятила всю себе роботі в обкомі, ні батько – його Кіра погано пам’ятав, він зник з його життя, коли йому було років п’ять. Він виріс в яслах і в дитячому садку, потім школа і група продовженого. Вступивши до інституту, він відразу ж влаштувався на роботу – мати не терпіла дармоїда, до того ж вважала, що Кирило цілком може забезпечити себе сам.
Жар розливався, піднімаючись все вище і вище, заповнюючи всі нутрощі і вириваючись назовні непроханими скупими сльозами. Він згадав, як вранці теща вставала раніше за всіх і пекла пироги, які він дуже любив, варила смачнющі борщі, а пельмені й вареники в її виконанні були просто дивом. Вона доглядала за дітьми, прибирала в будинку, щось садила на грядках, варила варення, заготовлювала на зиму відмінні хрусткі огірочки і капусту, якісь ще соління…Чому він ніколи цим не цікавився? Чому жодного разу не похвалив? Вони з Тетяною просто працювали і народжували дітей, і вважали, що так і треба. Або він так вважав? Згадалося, як одного разу, вони всією сім’єю дивилися по телевізору передачу про Австралію і, Наталія Антонівна зронила, що все життя мріяла побувати на цьому загадковому континенті. А він схохмив, що там дуже жарко, і даму в крижаному панцирі не пропустять…
Кирило ще довго сидів під вікном, обхопивши руками голову.
Вранці він разом з дружиною спустився до сніданку на веранду, окинув стіл поглядом – пишні пироги, варення, чай, молоко. Діти, з усмішками на обличчях і радістю в очах. Він підняв очі і ніжно сказав:
– Доброго ранку, мамо!
Теща здригнулася і, трохи помовчавши, відповіла:
– Доброго ранку, Кірюша!
Через два тижні Кирило знайшов роботу, а через рік відправив Наталю Антонівну на відпочинок до Австралії, незважаючи на її бурхливий опір.
