«Як зараз пам’ятаю, серпень 1983 року. Мені тоді було 15 років. Літо, сонце та канікули. Ми жили на селі, і влітку зазвичай нікуди не виїжджали. Я гуляла із подружками, ходили на річку, веселилися. Наприкінці серпня до нашої сусідки приїхав онук. Коли я його вперше побачила, він мені одразу сподобався.
Хлопець, 17 років, високий, вродливий брюнет. А очі в нього були майже чорні і такі яскраві. Познайомилися ми з ним швидко — я на городі ягоду збирала, а він через паркан почав говорити зі мною. Вже цього ж вечора ми пішли гуляти. Так і закрутився наш роман. Для мене це були перші та незвідані почуття, які я не могла контролювати. А Олексій мені тоді здавався таким дорослим та досвідченим. Наші яскраві та незабутні стосунки тривали 2 тижні, а потім розпочалося навчання, Олексій поїхав.
У 1983 році ще була десятирічка, я перейшла до 10 класу (вже в жовтні мені виповнилося 16 років).
Мені раптом стало погано
Навчальний рік тільки почався, після літніх канікул важко було влитися у навчання. Як зараз пам’ятаю, 10 вересня урок математики. Мені раптом різко на уроці стає погано, біжу до туалету, мене нудить. Вчителька відпустила мене додому, я була певна, що з’їла щось не те. Весь день мені було погано. Мама прийшла ввечері з роботи, дала якісь ліки, але краще мені не стало. Наступного дня вранці я не могла підвестися з ліжка, бо мене нудило і голова паморочилася. Мама та тато тоді дуже злякалися, викликали швидку. На виклик приїхала молода дівчина, оглянула мене і раптом каже: А ти не вагітна випадково? . У мене очі округлилися, я як закричу: Ні, такого бути не може. Мама забігала по кімнатах зі словами: « Тільки не надумайся, не надумайся мені».
Пекло на землі
Знаєте, є такий вислів «пекло на землі». Ось з того моменту в мене почалося це пекло. Справді, вагітність підтвердилася. Я розповіла мамі про стосунки з Олексієм. Батько мене кілька разів вдарив, а мати обзивала і казала, що я ганьблю сім’ю.
«Ти розумієш, уже всі знають, про твою витівку. Все село в курсі твоєї легкої поведінки. Ти цієї дитини народжувати не будеш, я не дозволю тобі зіпсувати всім життя» – кричала моя мати.
А я була просто в шоці, бо не розуміла, що робити. Ніхто ніколи зі мною не говорив на тему стосунків та всіх цих справ. У мене були якісь знання від подружок, але я довірилася Олексію і не думала, що таке може статися.
А ще мама ходила до бабусі Олексія та влаштувала їй там скандал. Бабуся сказала, що ніякі діти її Льошеньці у 17 років не потрібні і потрібно виправити ситуацію, поки не пізно.
Мене записали до лікаря
Мама записала мене до своєї подруги на аборт. Я тоді взагалі не розуміла, що відбувається. Спочатку я прийшла на консультацію до лікаря, мама зі мною поряд сиділа. Тоді мамина подруга сказала, що в майбутньому я не може мати дітей. Мама посміхнулася: « Ань, не кажи дурниці, я стільки цих абортів зробила і щоразу завагітніла». Після цих слів я відчула дику неприязнь до матері.
Я тоді подумала, а чому мати за мене все вирішує?
Все розповіла бабусі
З бабусею по лінії тата у мене були добрі стосунки. Вона жила в невеликому містечку за 4 години їзди від села. Я зателефонувала до бабусі Ольги на домашній телефон і про все розповіла. На мій подив бабуся зраділа вагітності, і сказала, що все в цьому житті не дарма. Вона запропонувала мені переїхати до неї в місто, і я погодилася. Я зібрала речі та заявила матері про своє рішення. Вона почала кричати на мене, обзивати і знову казала, що я її ганьблю. Батько взагалі махнув рукою і сказав: ” Йди куди хочеш ” (тільки сказано це було в ненормативній формі).
Я поїхала
Я поїхала до бабусі і почала в неї жити. Бабуся змогла домовитися про нарахування школи – на частину уроків я ходила, а частина вивчала вдома. Мені пощастило, бо директор школи була гарною подругою моєї бабусі. У класі всі знали, що я вагітна. Хтось мене шкодував, хтось засуджував. Але більшість дітей все-таки оберігали і пригощали постійно. Діти допомагали носити портфель, а вчителька ставила хороші оцінки. Так, тут мені справді пощастило, дякую бабусі.
Я народила
У травні 1984 року я народила хлопчика. Вагітність протікала добре, малюк народився здоровим та міцним. Назвала сина Петром на честь свого дідуся (по лінії батька). Бабуся Оля мені допомагала, ніколи мене ні в чому не дорікала. Я закінчила школу, а потім, коли Петя пішов у сад, навчалася в технікумі на продавця. З матір’ю стосунки так і не налагодилися, хоча я частенько приїжджала додому, щоб вони з Петькою понянчилися. Батько таки попросив у мене прощення за свою поведінку, а мама так і залишилася холодною. Навіть онук її серце не розтопив.
Я про це не шкодую
У 25 років я одружилася, у мене народився ще один син Валерій. Так у Петі з’явився вітчим.
Мами та батька вже немає в живих. Батько помер від інсульту, а мама почала вживати алкоголь, і це її занапастило. На батьків образи у мене немає, хоча свою матір я так і не змогла зрозуміти. А ось бабусі Олі я така вдячна, так сумую за нею.
Зараз у мене вже троє онуків (у Петі дві доньки, а у Валерія синок). Звичайно, якщо відмотати час тому, я не шкодую, що народила Петю. Я своє життя не можу без нього уявити. Він такою славною дитиною був, ніколи з нею проблем не було. А ось Валера вже характерний, у дитинстві багато плакав, витер. Із синами у мене стосунки добрі, а з чоловіком розлучилася у 45 років.
Думаю, що навіть зараз, у сучасному світі дівчаткам дуже важко, якщо вони опиняються у такій ситуації. Хотілося б, щоб дітей просвічували на цю тему та й батьків навчали бути батьками, а не тими людьми, які засудять і зрадять».
Які думки викликала у вас історія? Чи правильно вчинила Марія? Поділися своєю думкою в коментарях
