– Я б трієчку з натяжкою поставив тобі за цей гуляш, як ти його назвала! І що це в тебе за така подача? Мені потрібні серветки, срібні прилади, та скатертина

Я ніколи не вчилася на кухаря, але з дитинства любила допомагати мамі на кухні, тож вона мене навчила всіляким кухарським секретам.

Я легко могла зварити наваристий борщ, посмажити пиріжки з різними начинками та млинці, а також пекла торти, від яких усі мої друзі були в захваті. Найбільше я любила готувати манти.

Коли я познайомилася з Олегом, то він здавався мені гарним хлопцем, а ось після весілля, вже через два місяці, він почав чіплятися до моїх страв.

Чоловік поводився так, ніби він ресторанний критик. Готувала я, коли в мене був час, могла з вечора приготувати на пару днів, але частіше готувала свіже вечорами, як приходила з роботи.

– Отже, моя Надія, чим сьогодні балуватимеш коханого чоловіка?

– Пюре та гуляш. Ти ж уранці просив це приготувати. Щось не так?

У цей момент Олег зі всією своєю акторською майстерністю, на яку був здатний, взяв у руки ложку, та набрав у неї м’ясо.

Замружив очі так, ніби він куштує екзотичну страву, і намагається дати їй оцінку. Потім розплющив їх, й сумно сказав:

– Де кмин та коріандр? Їх точно тут не вистачає! Ти хіба забула, що я тобі говорив про те, що моя мама завжди додає спеції, з ними смак будь-якої страви стає більш насиченим? Навіть повсякденна їжа матиме смак, та стає ексклюзивною!

У цей момент я широко розплющила очі від подиву. Я раптом згадала, як була в гостях нещодавно у свекрухи, і вона мене пригощала фірмовими котлетами, тільки смак у них був дивний.

Тепер я зрозуміла, що мама Олега скрізь додає спеції, а вони, навпаки, псують смак. Тон чоловіка помітно розлютив мене.

– Що? Який кмин? Я приготувала звичайний гуляш, там має бути тільки м’ясо та мінімум спецій, якщо ти не знав. Які трави? Давай, їж мовчки, та заспокойся!

– Я б трієчку з натяжкою поставив тобі за цей гуляш, як ти його назвала! І що це в тебе за така подача? Мені потрібні серветки, срібні прилади, та скатертина.

– Не зрозуміла, ти по дорозі впав і головою вдарився? Ти заробив на все, що тільки-но перерахував? Ні? От і мовчи! А як купиш, то одразу й сервірую стіл. Не вихитуйся, їж мовчки, дивись, пан який знайшовся!

Наступного разу Олег закотив істерику з приводу пельменів. Того дня я пізно прийшла з роботи, готувати в мене не було сил, тож дорогою додому купила готові пельмені.

– Не зрозумів! Це що з магазину? Надя, таким чоловіка годувати не можна. Там же суцільна хімія, навіть собакам такого не подають, а ти мені зварила! Ти ще б “Мівіну” залила мені окропом!

– Я дивлюся, ти вже зовсім очманів! До речі, ти сьогодні був вихідний, міг би й сам щось приготувати. Нічого з тобою не станеться, якщо один раз на вечерю з’їси магазинні пельмені. До речі, що ти маєш проти “Мівіни”? Якщо голодний, то і вона найкращою стравою здасться.

– Так, господиня ти ніяка! За десятибальною шкалою я ставлю тобі нуль. Готувати ти взагалі не можеш, а ось моя мама найкращий кухар!

– Значить так, мій любий чоловік, кажу один раз, і більше повторювати не буду! Тобі щось не подобається?

– Збирай свої речі, та шуруй до мами, нехай вона тобі готує, як у ресторані, та подає на золотому блюді!

– Я тебе не триматиму! Я смачно готую, і в мене ніколи холодильник та каструлі порожніми не бувають. Ти глянь, який принц сидить на моїй кухні!

Після таких моїх слів Олег образився, зібрав свої речі, та поїхав до мами. Чи повернеться, я не знаю, але кликати назад точно не буду!

Що за чоловіки у наш час пішли? Вони всі такі, чи тільки мені таке “щастя” дісталося? Яку пораду мені дасте? Варто мені повертати такого вередливого “принца”?