Коли я побачила, як до моєї подруги Каті підбіг чоловік у дорогому пальті, я ледь не впустила чашку з кавою прямо на нові замшеві чоботи. Картинка була ще та: в одній руці у Катьки кричав трирічний Михайлик, а в іншій
— бовтався трохи порваний пакет, з якого ледь не вивалювалися сосиски. Ми стояли на парковці біля торгового центру. На вулиці мінус двадцять, вітер такий, що обличчя німіє за секунду, а тут розгортається сцена з дешевої мелодрами.
— Дівчино, дозвольте я допоможу!
— чоловік ледь не на льоту перехопив пакет і забрав у неї Михайлика, який від несподіванки відразу замовк.
— Куди підвезти? Таку красу не можна морозити.
— Ой, дякую, лицарю! Нам би тільки до тієї синьої машини дійти, а то у нас евакуація з гастроному зірвалася,
— засміялася Катя, навіть не намагаючись поправити зсунуту набік шапку.
Я, вільна й доглянута жінка 35 років, стояла поруч, наче невидимка.
Поки цей імпозантний незнайомець сипав компліментами на адресу замученої матері двох дітей, я подумки підраховувала вартість його пальта.
Каті 34, вона розлучена вже два роки, у неї двоє хлопців, які можуть рознести квартиру за п’ять хвилин, та іпотека на двадцять років на додачу.
Але чоловіки до неї липнуть так, ніби вона медом намазана.
Найприкріше те, що я реально стараюся.
Ходжу в зал тричі на тиждень, витрачаю пів зарплати на косметолога, купую білизну за ціною крила від літака і постійно моніторю сайти знайомств.
У мене ідеальна анкета, професійні фото й витончений опис «про себе».
І що я маю?
Пару млявих листувань із одруженими та нескінченні пропозиції «просто приємно провести час» від сумнівних типів.
А Катя взагалі не переймається.
На голові
— вічний «мамин пучок», одяг зручний (бо бігати за дітьми на підборах
— це екстремальний спорт), і жодних спроб когось вразити.
Але її телефон розривається від повідомлень.
Там і колишній однокласник із раптовими почуттями, і колега, який тягає їй коробки з папером. Навіть сусід знизу, який раніше прибігав сваритися через тупіт малечі, тепер заходить «поміняти лампочку» і залишається на чай із пиріжками.
Я довго спостерігала за нею, намагаючись зрозуміти, у чому підвох.
Нам же з усіх джерел торочать: чоловікам потрібні легкість, доглянутість і відсутність чужих проблем!
Я й сама вірила, що після тридцяти п’яти з «багажем» ловити нічого.
А Катя своїм існуванням це спростовувала.
Вона не ховала дітей і не вдавала німфу.
Вона всюди тягала синів із собою, і це чомусь діяло на чоловіків як магніт.
Нещодавно я зайшла до неї в гості.
На кухні був звичний армагеддон: старший, Дмитро, нив над уроками, молодший розмазував кашу по столу.
Я б на місці будь-якого чоловіка втекла звідти через п’ять хвилин.
А в гостях сидів Олег, її друг дитинства.
Він із абсолютно щасливим обличчям лагодив Дмитру машинку на радіоуправлінні й дивився на Катю так, як на мене б не дивилися навіть у день мого весілля.
— Катрусю, а сіль де?
— гукнув Олег, витираючи руки від олії.
— Я там котлети перевернув, щоб не згоріли і обляпався.
— У верхній шафці, Олежику! Ти мій рятівник,
— крикнула вона з ванної, де відмивала молодшого. «Може, вони думають, що її вимоги нижчі за плінтус і вона погодиться на будь-кого, аби тільки чоловік в домі був?»
— крутилося в моїй голові.
Але ні.
Катя вибаглива, на шию нікому не вішається і першою ініціативу не проявляє.
Вона просто живе, а чоловіки самі шикуються в чергу, щоб розібратися з її проблемами.
Ілюзія безпорадності чи вміла маніпуляція?
Минулих вихідних ми поїхали в аквапарк.
Я підготувалася на всі сто: новий трендовий купальник, водостійкий макіяж, вигідна поза на шезлонгу.
Катя ж приїхала як із циганським табором: кола, нарукавники, рушники, термосумка з бутербродами.
Поки я «дорого» лежала біля басейну, Катя ловила малого, який намагався пірнути в дорослий басейн.
Та не минуло й пів години, як навколо неї вже крутилися двоє кремезних чоловіків.
— Дівчино, обережно, тут слизько! Давайте я малого потримаю, а ви спокійно взуєтеся,
— підхопив ініціативу один.
— А старшому вашому можна газованої води? Ми з сином якраз ідемо до автомату,
— підморгнув другий.
— Ой, дякую, ви так вчасно! Дмитро, тільки без льоду!
— щиро посміхнулася Катя.
До кінця вечора в її телефонній книжці з’явилося два нових номери.
Саме тоді я помітила ключову деталь: у її поведінці немає нужди.
Знаєте цей погляд самотньої жінки, який кричить: «Ну візьміть мене заміж, я вмію готувати й не виношу мізки»?
У мене він є.
Це погляд оцінювача.
Коли я бачу чоловіка, я відразу сканую його: чи є обручка? який бренд годинника? чи підійде на роль батька?
Чоловіки це відчувають за кілометр і напружуються.
Ніхто не хоче бути об’єктом тестування.
Катя нікого не оцінювала
— у неї просто не було на це часу.
Вона могла спокійно попросити незнайомця потримати сумку, поки зав’язує шнурок сину, і посміхнутися так беззахисно й тепло, що чоловік миттєво почувався лицарем, а не безкоштовним вантажником. Згадалася історія, як у неї зламалася машина в самісінький час пік.
Я б у такій ситуації влаштувала істерику з обдзвонюванням евакуаторів та прокльонами.
Катя ж просто вийшла, відкрила капот і з кумедним подивом стала дивитися на двигун.
За хвилину біля неї загальмував величезний джип.
— Проблеми, красуне?
— запитав водій, виходячи з машини.
— Ой, величезні!
— абсолютно серйозно відповіла Катя.
— Вона сказала «хр-р-р», потім «пих-пих» і більше зі мною не розмовляє. Чоловік зареготав:
— Ясно. Чіпляймо на буксир вашу «мовчазну» леді, дотягну до сервісу. Зараз вони, до речі, збираються разом у відпустку… Вчора ввечері я не витримала. Прийшла до неї, дочекалася, поки діти заснуть, і ми сіли на кухні пити чай.
— Кать, ну скажи чесно, ти якесь зілля вариш?
— в лоб запитала я.
— Ну серйозно! Двоє дітей, робота, іпотека. А навколо тебе кавалери кружляють, як мухи. Що я роблю не так? Катя розсміялася й відкинула волосся:
— Олю, ти занадто серйозна. Ти на кожне побачення йдеш, наче на співбесіду в «Google». Боїшся зробити помилку, здатися смішною, контролюєш кожен подих. Ти вся як натягнута струна.
— Ну а як не контролювати?
— обурилася я.
— Мені не двадцять років, час минає. Я хочу нормальну сім’ю, а не витрачати час на чергових ідіотів!
— Ось саме,
— тихо кивнула вона.
— Ти хочеш результат і гарантії. А я просто живу й отримую задоволення від процесу. Я замовкла. Вона була права. Якщо чоловік на першому побаченні не відповідав моєму чек-листу, я подумки ставила штамп «непридатний» і вмикала холодну королеву. Чоловікам зі мною було задушливо.
— Гаразд, з легкістю зрозуміло,
— не вгамовувалася я.
— Але як щодо тієї історії з джипом? Ти ж навіть рукою не махала!
— Не махала,
— погодилася вона.
— Я просто стояла й не сердилася на весь світ.
— У сенсі?
— Ну, зламалася машина. Неприємно, але це не кінець світу. Я стояла й думала: «Оце пригода, буде що Ольці розповісти». Чоловіки зчитують цей настрій. У тобі вони бачать тривогу й приховану претензію, а в мені
— іронію.
— І тебе не лякає, що вони можуть тебе використати? Катя хитро підморгнула:
— Оль, хто ким користується
— це ще велике питання. Мені з ними весело, вони мені допомагають. Якщо завтра розійдемося
— ну й нехай, я не пропаду. Чоловік для мене
— це не єдине джерело щастя.
Ось вона, головна відмінність.
Для мене чоловік був відсутнім пазлом, без якого моє життя здавалося неповноцінним. Для Каті він був приємним бонусом до її й так насиченого життя.
Це тепла самодостатність: «мені й самій ок, але з тобою буде веселіше».
Коли я вже взувалася в коридорі, Катя раптом стала серйозною.
Вона обійняла мене й сказала слова, які остаточно все перевернули:
— Олю, ти весь час шукаєш якісь фішки чи особливі фрази.
Але головний секрет в іншому.
Я просто люблю чоловіків.
Я не вважаю їх ворогами, боржниками чи потенційними «козлами».
Я дивлюся на чоловіка й відразу бачу в ньому щось класне, даю йому простір проявити силу.
А ти їх боїшся й зневажаєш водночас.
Ти починаєш війну у своїй голові ще до того, як вони встигли відкрити рота.
Я їхала додому в таксі й дивилася на нічне місто. «Я просто люблю чоловіків».
Звучить так просто.
Але всередині мене кипіли старі образи на колишнього й на тих, хто не передзвонив.
Катя права: не можна привабити того, кого ти насправді боїшся й не поважаєш.
Не знаю, чи вийде у мене стати таким же «магнітом», але одне я зрозуміла точно: ідеальний макіяж не замінить доброго погляду, а відсутність дітей не гарантує свободу від власних тарганів.