“Вона повинна послухатися!” – наполегливо твердив Микита про себе. Він чекав уже понад годину, а Ольга все не виходила.

Він ще раз уточнив у охоронця на вході, і той запевнив, що “Ольга Валеріївна ще в офісі”. І Микита чекав далі.

Нарешті, Ольга з’явилася. Чоловік навіть не одразу впізнав свою колишню дружину. Від тієї Ольги, якою він її ще пам’ятав рік тому, не залишилося й сліду. Перед ним була неймовірно гарна, струнка, доглянута і впевнена в собі жінка. Вийшовши з офісу, Ольга попрямувала в бік паркування, а Микита кинувся за нею слідом.

– Олю, почекай!
Микита закашлявся, намагаючись віддихатися. Ольга дивилася на нього з легким здивуванням.

– Ти? Звідки ти взявся?

– Я на тебе чекав, – відповів він. – Потрібно поговорити. Олю, це важливо.

Жінка ненадовго задумалася, а потім дістала з сумки телефон.

– Вибач, – сказала вона і відійшла подалі, набираючи номер.

Микита жадібно оглядав Ольгу і не міг зрозуміти, коли вона встигла так змінитися. Адже він пам’ятав її зовсім іншою.
Нарешті, жінка повернулася.

– У мене є півгодини.

– Давай підемо в наше кафе, – запропонував Микита, а Ольга ледь помітно посміхнулася.

– “Наше кафе”. Раніше ти не страждав на символізм. Ну, добре. Там справді буде зручніше.

У маленькому, затишному закладі народу було зовсім мало. Ця кав’ярня не користувалася особливою популярністю в публіки, хоча Ользі й Микиті вона дуже подобалася. Жінка навіть висловлювала тривогу, що такому милому містечку через нечисленність клієнтів доведеться закритися.

Микита уважно стежив за Ольгою, сподіваючись, що “їхнє місце” зможе вплинути на настрій супутниці. Саме з цим наміром він привів її сюди, але Ольга демонструвала вражаючу незворушність.

– Каву, будь ласка, – сказала вона офіціантові.

– І мені, – повторив за нею Микита, і офіціант пішов.

– Я думав, що ти голодна після робочого дня, – турботливо поцікавився чоловік. – Я пам’ятаю, що тобі тут дуже подобалася запіканка з грибами.

– У мене сьогодні запланована вечеря в іншому місці, – відповіла Ольга. – То про що ти хотів поговорити?

Ольга подивилася на годинник, ніби бажаючи нагадати Микиті, що його час обмежений.

– Розумієш… Останнім часом я став часто думати про те, що сталося між нами. Це була моя величезна помилка…

Микита продовжував крадькома поглядати на Ольгу. І йому здалося, що вона все ж трохи здригнулася. Тому він вирішив продовжити свій ніжний натиск.

– Олю, я б хотів усе повернути…

Ольга дивилася на колишнього чоловіка, а Микита ніяк не міг зрозуміти, що вона відчувала в цей момент. Але ж ще рік тому всі емоції жінки відбивалися в її очах. Особливо того дня, коли він заявив, що йде від неї. Коли вона і цього встигла навчитися?

– Олю, то що ти скажеш? – запитав Микита з надією.

Супутниця мовчала. Микита вирішив, що попередніх аргументів було недостатньо, і пустився в пронизливий монолог, по завершенню якого Ольга обов’язково відповість згодою… Він був у цьому майже впевнений.

Так, Микита прекрасно пам’ятав очі Ольги того дня. Ще вранці вони домовлялися разом піти на вечерю до її батьків, а після роботи Микита вже збирав валізи.

– Але що сталося? – запитувала шокована Ольга.

– Я покохав іншу, – сухо відповів Микита і пішов, залишивши дружину в повному подиві.

Вони жили на орендованій квартирі, Ольга була в декреті з їхнім п’ятимісячним сином Антошкою й отримувала сущі копійки. На той час вона тільки почала свій трудовий стаж і не встигла напрацювати хороших виплат. Як житиме колишня дружина, Микиту тоді не цікавило. Його турбувало зовсім інше.

Микита і сам не так давно влаштувався в невелику фірму. Він був переповнений амбіціями, проте цінувати співробітника-початківця просто за красиві очі ніхто не поспішав. А вони, справді, були гарними, і Микита все життя безсовісно цим користувався.

Він був дуже гарним від природи.

Його батьки, Ганна Іллівна і Борис Юрійович, більше десяти років прожили в бездітному шлюбі. Вони вже зовсім зневірилися роздобути потомство. Лікарі розводили руками і твердили про генетичну несумісність. Подружжя навіть було близьким до розлучення, проте несподівано Ганна Іллівна дізналася,що в них буде дитина. Весь термін обидва потенційні батьки навіть чхнути зайвий раз боялися.

Микита з’явився на світ – 4 кілограми 100 грамів. І щойно набряк спав з обличчя малюка, оточуючі почали твердити, що на світ з’явилося справжнє янголятко.

Микита ріс, а його зовнішня привабливість нікуди не зникала, тільки трансформувалася відповідно до віку. Батьки з ранніх років переконували сина, що він гідний у цьому житті тільки найкращого.

Справедливості заради, варто зазначити, що сам Микита, як то кажуть, зірок з неба не хапав і особливими здібностями не відзначався. У школі вчився середньо, вчителі буквально тягнули його за вуха.

Але обожнюючих батьків це не бентежило. Вони наполегливо вважали свого сина найкращим із найкращих. І сам Микита в це вірив.

Ольгу він примітив ще в школі. Вона вважалася однією з найкрасивіших дівчат. І Микита став за нею активно залицятися. У пари виникло взаємне почуття.

Вони продовжили зустрічатися і після школи. Обидва вступили до ВНЗ, кожен у свій. На подив, красень Микита демонстрував рідкісну сталість у стосунках з Ольгою. Йому подобалося, що на їхню пару обертаються на вулиці.

Після отримання дипломів Микита й Ольга одружилися. Обидва були молодими та зухвалими й одразу вирішили жити окремо.

Грошей у молодої пари було обмаль, зате романтики, хоч відбавляй.

Щоправда, вона швидко випарувалася, коли Ольга чекала на дитину.

У молодої жінки був досить важкий стан. Тільки від погляду на їжу її вивертало. На роботі їй довелося перевестися на половину ставки, весь день Ольга не витримувала. А вдома часто лежала.

Потім нудота припинилася, зате проявився звірячий апетит. Ольга стала помітно набирати вагу.

Микиті все складніше було приховувати своє розчарування сімейним життям. Не так він собі його уявляв.
Антошка з’яаився на світ неспокійним і часто плакав, а Микиті хотілося тікати з дому.

Тим часом, у фірму, куди він влаштувався працювати, прийшла нова начальниця відділу. Її звали Катериною, і було їй близько 30 років. Красива, впевнена в собі – від Катерини пахло не тільки дорогими парфумами, а й успіхом.

Колеги подейкували, що вона ходила в коханках у місцевого депутата, звідси й таке стрімке кар’єрне зростання. Нібито, після заміни Каті на більш молодий і свіжий варіант, народний обранець нагородив її зв’язками, знайомствами і хорошим місцем роботи.

Микиту таємниці Катерини не хвилювали. Він дивився на неї із захопленням.

“Яка різниця, як було досягнуто успіху, – думав Микита, – адже головне – результат”.

Катя незабаром теж помітила вельми привабливого хлопця. Спочатку вони просто обмінювалися багатозначними поглядами. Потім Катя запросила Микиту на обід. У ресторан.

– Я не звик, щоб жінки за мене платили, – обережно зауважив він.

– Нічого страшного, я ж тебе запросила, – сміючись, сказала начальниця. – Замовляй, що хочеш, не соромся.

Катерина виявилася ще й досить цікавою співрозмовницею. І Микита зрозумів, що почав закохуватися.

Переданий дружиною контейнер із гречкою і сардельками після роботи Микита віддав вуличному собаці.

Згодом обіди з Катею стали регулярними. А одного разу, наприкінці робочого дня, вона покликала Микиту до свого кабінету…

– Чому ти затримався? – запитала його вдома стурбована Ольга. – Я хвилювалася. І телефон твій не відповідав.

– У нас була важлива нарада, – збрехав Микита.

Ольга принюхалася.

– Але від тебе пахне жіночими парфумами – сказала вона з підозрою.

– Наша начальниця виливає на себе по цілому флакону, судячи з усього, – відповів Микита. – У нас у конторі все її парфумами пропахло.

Ольга тоді повірила чоловікові. А він із тугою відзначав про себе її розпливчасту фігуру у вічному халаті й недбало зібране в пучок волосся. І згадував шикарну Катю.

Ольга продовжувала збирати чоловіка на роботу, а та сама вулична собака вже вітала його вилянням хвоста.

Якось раз, після чергового бурхливого усамітнення в кабінеті Катя сказала Микиті, що не хоче його відпускати. І того ж вечора він зібрав речі і пішов до начальниці.

І у хлопця почалося нове, багате життя. Виявилося, що колишній коханець забезпечив Катю прекрасною квартирою.

Молодого фаворита Катя балувала, а він старанно відпрацьовував подарунки і ресторани по чоловічій частині. І з часом Микита почав поступово нахабніти.
Від своїх батька з матір’ю він дізнався, що Ольга з сином повернулася до батьків. Микита справно платив копійчані аліменти, але на зустрічі з дитиною не рвався. Ганна Іллівна і Борис Юрійович намагалися вивідати у сина, з якої причини він так вчинив з Ольгою і маленьким Антошкою.

І Микита, нарешті, вирішив їх здивувати, познайомивши з новою дружиною, хоч і цивільною. Нехай самі переконаються, що він не прогадав.

Він запросив батьків у ресторан, звелівши замовляти все, що їхній душі завгодно. А потім зателефонував Каті й покликав її теж.
Коли Катерина з’явилася, сімейне застілля було в самому розпалі. Микита познайомив кохану з батьками, а по завершенню вечері вручив коханій рахунок.

– Це що за фокуси? – насупилася Катя.

– Важко за моїх батьків заплатити, чи що? Розщедрюйся, не ламайся, – спробував пожартувати не надто тверезий Микита, але з виразу обличчя Каті зрозумів, що вона його гумор не оцінила.

Катя просто встала з-за столу і вийшла з ресторану. Микиті довелося обдзвонювати друзів і позичати гроші, щоб розплатитися за рахунком.

– Катю, що це було? – спробував він обуритися, повернувшись додому. Але жінка просто кивнула йому на зібрану валізу посеред кімнати.

– Катюшо…

Микита був вражений, зовсім на іншу реакцію він розраховував.

– Я готова була платити за твої красиві оченята й тіло, – сказала жінка. – А ти вирішив зробити з мене годівницю для своєї сім’ї? Ні вже, хлопчику, так справа не піде. Вільний!

І Катя випровадила Микиту за двері. Йому довелося повернутися до батьків, які перебували в подиві від ситуації, що склалася.

Наступного дня на роботі він дізнався, що його звільнено… А за тиждень зовсім випадково дізнався, що не так давно колишня дружина купила квартиру в іпотеку. І йому відразу стало зрозуміло, що робити.

Микита завершив свій чуттєвий монолог і з надією свердлив Ольгу поглядом.

– Олю, я все усвідомив, – говорив він. – Я хочу все почати спочатку. Ти, я, наш син… Ти ж не хочеш, щоб дитина росла без батька? Тепер я нікуди від вас не піду!

Ольга подивилася на годинник.

– Мені час, – сказала вона, встаючи з-за столу.
До своєї кави вона навіть не доторкнулася. Микита нічого не встиг заперечити, а Ольга швидко покинула кафе.

Через вікно Микита побачив, як вона попрямувала до дорогої машини, з якої вийшов чоловік, набагато старший за неї. У нього на руках пустував півторарічний малюк.

Незнайомець поцілував Ольгу, а вона взяла на руки сина. Усі троє знову сіли в машину і поїхали.

А Микита ще довго дивився їм услід, дивуючись, чому його нікчемна колишня дружина змогла впевнено стати на ноги, а він залишився ні з чим.